Він почав гарячково гортати Tribune, мнучи і розриваючи навпіл сторінки.

— Дванадцята сторінка, пане президенте.

Дункер одразу побачив статтю, яку Ендрю окреслив жовтим. Прочитавши її, він повільно опустився на стілець і задумливо промовив:

— У нас завелася паршива вівця.

Голос його був спокійний, але обличчя почервоніло.

— Це все дурниці, — відчеканив він, немов переконуючи сам себе. — За кілька тижнів усе забудеться.

~ 48 ~

Великий чорний «мерседес», зробивши складний віраж, завернув на маленьку торгову вуличку, де його одразу ж блокував розвізник товарів, який вивантажував ящики з рибою і нектаринами. Залишивши машину на Владі, Ігор вийшов і останні метри пройшов пішки, пробиваючись крізь ранкову штовханину. «Так, Париж не пристосований для автомобілів, — подумав він. — Аж надто ці напівзруйновані старі квартали. Їх давно час знести й побудувати нові, сучасні».

Він пірнув під арку — справжній вхід до якого-небудь генделику — і опинився у внутрішньому дворі, відразу попрямувавши до тих дверей, які йому показав Владі. Сходи губилися в темряві, немов вели в підземний хід. Місце виявилося ще гіршим, ніж описував шофер. І чому це Алан вибрав таку щурячу нору? Він спустився й опинився перед чимось схожим на вхід до каземату. Щосили натиснув на кнопку дзвінка, хоча й не сподівався о такій порі знайти тут живу душу. Привиди й кажани прокидаються тільки ночами.

Двері прочинилися, і з них висунувся рудий хлопець. Ігор увійшов.

Незважаючи на досить сухе літо, з підвалу тягнуло вогкістю. Узимку тут, напевно, справжній кошмар.

— Чим можу служити? — запитав рудий.

Ігор озирнувся, зауваживши підлогу, що провалилася, старий, прогнилий поміст, накритий клейонкою кухонний стіл. Цієї миті з інфернальним гуркотом увімкнувся холодильник.

Рудий стояв, схрестивши руки на грудях. Ігор витримав паузу.

— Я прийшов поговорити з вами про одного зі слухачів ваших курсів.

— Ви хочете сказати, про одного з членів нашої асоціації?

— А хіба це не одне й те саме?

— Ми не комерційна організація.

Ігор посміхнувся.

— Це цікаво — давати собі визначення від супротивного, виказуючи мету, яку ви не ставите…

Рудий трохи помовчав і поволі сказав, ретельно добираючи слова:

— Метою членів нашої асоціації є розвиток навичок публічних виступів.

— Розвиток… Що ж, чудово… А ви теж член асоціації?

— Звичайно.

Ігор кивнув.

— Вітаю. Абсолютно щиро. У наш час люди, охочі розвиватися, трапляються рідко… У дитинстві ми щось сприймаємо і розвиваємося, а потім — ні! Подорослішавши, ніхто не хоче міняти ні манеру спілкування, ні поведінку. Люди кажуть: «Ні, хочу залишитися самим собою», — неначе зміна стилю спілкування змінить їхню сутність. Було б дико, якби дитина відмовлялася вчити рідну мову під тим приводом, що хоче залишитися сама собою!

Рудий кивнув.

Ігор ступив кілька кроків по підвалу.

— Я хочу запитати вас про Алана Грінмора. Він записався до вас кілька днів тому.

— Було таке.

— Напевно, він сказав вам, що наприкінці місяця готується виступити перед групою дуже серйозних людей.

— Так.

— І, напевно, сказав, що від цього виступу залежить його майбутнє. Вважаю, і психологічна рівновага теж.

Рудий насупив брови.

— Точніше, йому потрібно виступити, щоб переконати присутніх віддати за нього свої голоси на виборах. Вийде в нього чи ні — неважливо. Навпаки, для нього глибоко, я б сказав, життєво важливо не опинитися смішним на публіці. Якщо він осоромиться — це надовго виб’є його з колії, він втратить ґрунт під ногами, бо дуже вразливий. Наслідки можуть бути трагічними.

Ігор схилив голову, уявляючи собі цю сцену. Рудий мовчав.

— Ви, напевно, поки зовсім не знаєте, що база для виступу на публіці в нього… нульова або майже нульова. Це не його сильний бік, за такої ситуації він почувається дуже кепсько. Коротше, йому для цього треба подолати важкий шлях.

— Я зрозумів усе, що ви сказали, але не треба занадто розраховувати на нашу асоціацію. Річ у тім, що це тривала робота. За три сеанси цього не навчишся, та й… зможе він відвідати лише один.

— Розкажіть мені про вашу методику.

— Усе дуже просто. Один із членів асоціації має виголосити промову хвилин на десять перед іншими, хто в цей день буде грати роль слухача. Потім кожен зі слухачів напише анонімний відгук на виступ, зазначивши, що, на його думку, треба виправити. Ці відгуки передають промовцю — і наступного разу він намагається скорегувати промову з урахуванням зауважень. Прогрес спостерігається від сеансу до сеансу. До кінця року всі виходять на дуже непоганий рівень.

— До кінця року, — задумливо повторив Ігор.

— Я від вас і не приховую, що це дуже тривала робота.

— І він має право тільки на один сеанс…

— Йому слід було записатися раніше.

— У мене до вас пропозиція, — сказав Ігор, дивлячись на рудого впритул своїми синіми, зі сталевим полиском очима.

І він виклав свій план у деталях. Хлопець слухав мовчки, але було видно, що він не згоден. Дослухавши, він похитав головою.

— Ні, це неможливо.

— А я вам кажу — можливо. І досить легко.

— Я не про це. Це не наша методика. Шкода, але так ми не працюємо.

— Ну, ось вам і нагода спробувати щось нове!

— Ні, в асоціації свої правила. Наша методика пройшла випробування. У нас хороші результати. Можливо, вони повільні, але на все свій час. Дуже важливо, щоб усе йшло своєю чергою. Я відмовляюся змінювати наші методи після чотирьох років роботи.

Ігор довго й безуспішно намагався його переконати, але рудий твердо стояв на своєму, мабуть, переконаний, що зберігає істину, викарбувану на мармурі.

Зрештою Ігор попрямував до виходу, але, дійшовши до моторошної тюремної двері, обернувся:

— Дивно, що людина, яка присвятила себе тому, щоб допомагати іншим у розвитку, сама відмовляється розвивати свою методику… Я був упевнений, що ви більш гнучкі, готові до змін, відкриті новому, готові осягнути незвичне… Мабуть, я помилявся.

~ 49 ~

У біржі коротка пам’ять. Акції «Дункер консалтинг» днів десять протрималися на тому рівні, на який з’їхали, потім повільно поповзли вгору. Інвестори мало переймалися долею злощасних кандидатів і їхніми відповідями на фальшиві запити про вакансії. Нашому президенту було б досить опублікувати попередні звіти, настільки ж оптимістичні, наскільки сміховинні, щоб відновити довіру фінансового ринку. Інвестори не ставили зайвих запитань і не бажали нічого помічати, охоче даючи обдурити себе щодо реальних можливостей підприємства. Легковір’я і жадібність завжди йдуть рука в руку. У будь-якому разі реальність не така важлива, ураховуючи, що система при цьому розхитана. На щастя, у мене в запасі був іще один сюрприз, здатний трохи охолодити загальну гарячність.

Я зателефонував Фішерману в Echos саме перед здаванням номера в набір. Мене з’єднали з редакцією, і я назвав себе людині, що зняла слухавку. Журналіст погодився поговорити зі мною. Може, мій справджений прогноз поклав край його скепсису? Тоді мені треба зміцнити довіру, яка виникла.

— Хочу повідомити вам іще одну інформацію, — сказав я таємничим тоном.

Жодної реакції. Але й слухавку він не кинув.

— Акції «Дункер консалтинг» післязавтра впадуть більш ніж на чотири відсотки.

Я знову взяв цифри навмання. Інтуїція підказувала, що сукупність скандальної інформації має посилити реакцію біржі.

— Післязавтра?

Дива, він заговорив! Він лизнув гачок кінчиком язика…

— Так, післязавтра.

Я дав йому можливість опублікувати передбачуваний курс у завтрашньому номері.

Жодної відповіді.

Я повісив слухавку, почавши вже шкодувати, що вибрав саме його. Адже я поставив на нього тільки тому, що він постійно нападав на нашу контору на сторінках своєї газети. Помилка моя полягала в тому, що я вирішив, ніби він має зуб на мого патрона і вхопиться за все, що бруднить репутацію підприємства. Мабуть, я приписував йому власні почуття… Поміркувавши, я вирішив, що він узагалі позбавлений будь-яких емоцій. Він нападав на Дункера тільки тому, що не згоден із його стратегією.