Вона дивилася на мене мовчки, з напівроззявленим ротом, зовсім збита з пантелику. Мої слова її ошелешили.

Вона довго стояла так, немов закам’яніла, дивлячись на мене виряченими очима — і здалася мені чомусь навіть зворушливою. Я зглянувся на неї.

— Зате я бачу, що ви дотримуєтеся заповіді «Любіть ближнього свого, як самого себе».

Вона мовчала, приголомшена, дивлячись на мене, не розуміючи, про що я. Я вклав у свій голос усю м’якість і ніжність, на які був здатний, і сказав:

— Пані Бланшар, чому ви так саму себе не любите?

~ 36 ~

Друга ночі. Я ніяк не міг заснути, думки крутилися навколо одного й того ж. Відповіді я так і не знайшов. Так і не дізнався, чого домагається Дубровський. Збожеволіти можна — настільки неможливість зрозуміти ситуацію провокує стрес…

Та ще цей список акціонерів, який я знайшов у Google… Однофамілець чи все ж таки він? Напевно, треба було трохи копнути… Я дуже поверхнево до цього поставився… Що там була за фірма? «Люксор», «Люксар»… щось на кшталт того…

Ну, тепер вже точно не засну, поки не подивлюся ще раз… От уже ж мука! Чому я не можу вимкнути мозок на ніч, припинити думати та спокійно заснути?

Я простягнув руку до лампочки в головах і замружив очі, щоб світло не сліпило мене.

Клац! Лампа спалахнула і згасла. Перегоріла. От дідько! Тим гірше, тепер я вже точно прокинувся і заснути не зможу.

Я підвівся з ліжка, у темряві підійшов до вікна, відсунув штору і впустив до кімнати слабке світло. Сонне місто поблискувало вогниками.

Я пройшов через кімнату і ввімкнув комп’ютер. Екран спалахнув, осяявши напівтемряву холодним світлом. Тишу розірвали три коротких звуки, які завжди супроводжували вмикання.

Клавіатура скрипіла під моїми задерев’янілими пальцями, поки я набирав ім’я Ігоря в Google.

На екрані вискочили результати пошуку російською мовою. Я переходив зі сторінки на сторінку, переглядаючи їх по діагоналі. Я почав позіхати, потім трохи мерзнути: ніч видалася прохолодною, а я сидів у самих трусах.

Я відразу впізнав список імен, біля яких стояли відсотки. Компанія, власником 76,2 % акцій якої був Ігор Дубровський, називалася «Люксар СА». Але на сайті не було більше жодної інформації, тільки цифри. Я скопіював назву в зону пошуку Google і натиснув Enter. Комп’ютер видав лише двадцять три результати. Що ж, тим краще. Сайти преси, фінансова інформація… Потім з’явилася головна сторінка підприємства: «luxares.fr, Люксар СА, спільнота спеціалізованих ресторанів».

Я клікнув і тут же мимоволі відсахнувся, вражений тим, що побачив.

На весь екран випливла світлина, явно зроблена вночі. На передньому плані перепліталися горезвісні балки, немов охороняючи простір від невидимої атаки. А за ними видніли освітлені вікна й розкішні інтер’єри ресторану «Жуль Верн».

~ 37 ~

Мені стало моторошно. Слабке передчуття нещастя, яке супроводжувало мене весь час від нашої першої зустрічі, поступилося місцем справжній тривозі, і вона вже не відпускала мене. Людина, яка взяла під контроль моє життя, виявилася дуже небезпечною — багатою і впливовою. Тепер лиш одна нав’язлива думка поглинула мене: як вивільнитися з його лабетів.

Я зателефонував інспекторові Птіжану, розповів про свої відкриття і попросив допомоги в поліції. Він повторив те, що вже говорив: усе це самі лише припущення, нехай і тривожні, але складу злочину тут немає. І він нічого не може для мене зробити.

Я марно шукав будь-які способи звільнитися. Найреалістичнішим здавався мені план вступити з Ігорем у переговори. Але поява в його будинку Одрі звела все нанівець. Я не міг більше з’являтися в помешканні, де зчинив стільки галасу. Я образив господаря в присутності Катрін, а він явно не з тих, хто вибачає подібні жарти…

Доводилося визнати: єдиний дієвий спосіб розквитатися з договором — це виконати останню умову Дубровського, хай практично нездійсненну. Я опинився в пастці, як щур.

Два наступні дні були для мене справжнім кошмаром. Я відчайдушно шукав розв’язання цього неймовірного рівняння. Я погано спав, схоплювався ночами. На роботі з останніх сил намагався зосередитися на співбесідах. Мені траплялося двічі ставити одне й те саме запитання здобувачеві, який тактовно цього не помічав… Аліса сказала, що я блідий як смерть, і порадила негайно звернутися до лікаря. Загалом, у житті пішла чорна смуга…

Надвечір другого дня, повертаючись із роботи, я різко повернув назад, щоб забрати забутий в офісі гаманець, і побачив Владі, який ніби випадково йшов за мною метрах у десяти по вулиці Опера. Страх паралізував мені мозок.

Наступної ночі мені наснився дивний сон. Я опинився в Штатах, на якийсь фермі в Міссісіпі. У глечик із вершками потрапила жаба. Стінки глечика були високі — і вона опинилася в пастці. Рідкі, слизькі вершки не давали ніякої опори, щоб вистрибнути назовні. Шансів у жаби не було. Участь її було вирішено. Їй залишалося тільки потонути. Але своєю жаб’ячою головою вона не могла змиритися з неминучим і продовжувала борсатися щосили, не розуміючи, що все марно і їй не вибратися зі смертельного полону. Вона борсалася, борсалася, і справа завершилася тим, що з вершків вийшов маленький шматочок масла. Тепер жаба мала опертя та змогла вистрибнути з глечика.

Рано-вранці я ухвалив, що буду битися всіма засобами, щоб посісти місце начальника.

~ 38 ~

Більше я не гаяв ані секунди.

Того ж дня я знайшов на сайті Торгової палати все, що стосувалося статусу «Дункер консалтинг», а також усі офіційно опубліковані рахунки та звіти. Мені потрібно було знати всі гвинтики й коліщатка цієї організації.

Два дні поспіль я варився в цій літературі, сповненій пекельного еротизму. І чому французькі юристи користуються такими хитромудрими формулюваннями, щоб висловити, по суті, прості речі? Досить швидко я зрозумів, що англосаксонська бухгалтерська освіта не дозволяє мені осягнути всю цю абракадабру. Мені терміново потрібна допомога.

Одним із вигідних аспектів роботи в рекрутингу є те, що швидко наростає база непоганих контактів. Я зв’язався з фінансовим директором, якого направив до однієї фірми середнього бізнесу кілька тижнів тому. Він справив приємне враження і здавався симпатичним юнаком. Я попередньо протестував його реакцію та пояснив, якого роду допомога мені потрібна. Він відразу відгукнувся, і я відправив йому експрес-поштою всі документи, які мав.

За кілька днів ми зустрілися ввечері в кав’ярні біля Люксембурзького саду. Він прийшов точно в призначений час. Шикарний бежевий костюм прекрасно сидів на його високій худорлявій фігурі, останній ґудзик на білосніжній сорочці був розстебнутий, вузол краватки злегка послаблений. Він виказав люб’язність і все перечитав.

— «Дункер консалтинг» є акційним товариством спрощеного типу на новому ринку Паризької біржі, — повідомив він.

— Спрощеного типу?

— Товариство зі спрощеним управлінням. Специфіка такої юридичної форми полягає в тому, що правила функціонування визначаються статутом, а не цивільним правом.

— Тобто засновники диктують свої правила?

— Певною мірою так.

— І які ж правила в цій формі особливі?

— Так, загалом, нічого особливого, крім процедури обрання президента.

— Ось саме це мене й цікавить.

— Президент безпосередньо обирається загальними зборами акціонерів, що само по собі практикується нечасто.

— Отже, якщо я правильно зрозумів, за президента голосують усі акціонери?

— Ні, зовсім не всі. Тільки ті, хто присутній на зборах. Бути присутніми мають право всі, але багатьох усе це не обходить, за винятком крупних акціонерів, звичайно.

— Крім крупних акціонерів…

— Так, є два крупні акціонери і десятки тисяч дрібних власників акцій.

— Спробую вгадати… Певно, що один із крупних — Марк Дункер.

— Ні, у нього лише вісім відсотків.

Я згадав, що Аліса вже колись говорила мені про це. Разом із біржовими операціями, у Дункера було дуже мало акцій. Реальна влада зосереджувалася не в його руках… Блискуче…