— Чи не тріпло, — додає Престон.

— Так, — кажу я, дивлячись прямо на Прайса. — Спитай Мередіт, чи я гомосексуаліст. Вона відповість — одразу як витягне мій член з рота.

— Мередіт любить педиків, — спокійно пояснює Прайс. — Саме тому я її кидаю.

— О, хлопці, зараз розкажу вам анекдот, — Престон потирає руки.

— Престоне, — каже Прайс. — Ти ж бо сам — анекдот. Ти ж знаєш, що тебе на вечерю не запрошували. До речі, гарний піджак. Не з костюму, але пасує нівроку.

— Прайсе, ах ти ж покидьок, ти такий на мене злий, що аж боляче, — сміючись каже Престон. — Тож зустрічаються на вечірці Джей Еф Кей[42] та Перл Бейлі[43], йдуть до Овального кабінету, кохаються, Кеннеді засинає, і… — Престон зупиняється. — Чорт, що ж далі… А, так. Перл Бейлі каже: «Містере президент, я знову хочу вас трахнути», а він каже: «Я збирався поспати і за тридцять…» ні, чекайте… — Престон знову зупиняється збентежений. — Ні… за шістдесят… ні, гаразд, хай буде тридцять: «…за тридцять хвилин я прокинусь і ми повторимо, але одну руку мусиш тримати на моєму прутні, а іншу — на яйцях», і вона така: «Гаразд, але чому я маю тримати одну руку на вашому члені, а другу… другу руку на яйцях, і…» — він помічає, що Ван-Паттен ліниво шкрябає щось на серветці. — Ван-Паттене, ти мене слухаєш?

— Я слухаю, — роздратовано відповідає Ван-Паттен. — Продовжуй. Розказуй. Одну руку на прутні, іншу — на яйцях, давай далі.

Луїс Керрузерс досі стоїть біля стійки, чекаючи на свій напій. Тепер мені здається, що його шовковий метелик — від «Аґнес Бі». Незрозуміло.

— Я не слухаю, — каже Прайс.

— І він каже… — Престон знову замовкає.

Довга пауза. Він дивиться на мене.

— На мене не дивись, — кажу. — Це не мій анекдот.

— І він каже… Все з голови вилетіло.

— То це суть жарту — «все з голови вилетіло»? — запитує Мак-Дермотт.

— Він каже, емм… тому що… — Престон затуляє долонею очі й думає. — Боже, аж не віриться, як я міг забути…

— Чудово, Престоне, — зітхає Прайс. — Ну ти й дотепний довбень.

— «Все з голови вилетіло»? — питає мене Крейґ. — Не доганяю.

— Так-так-так, — схаменувся Престон. — Я згадав. «Бо коли я останнього разу трахав негритянку, вона вкрала у мене гаманець».

Він одразу починає гиготіти. І після короткої паузи всі за столом, крім мене, теж вибухають сміхом.

— Ось де суть жарту, — гордо і з полегшенням каже Престон.

Ван-Паттен дає йому п’ять. Навіть Прайс сміється.

— Господи, — кажу я, — який жах.

— Чому? — питає Престон. — Це ж смішно. Це гумор.

— Так, Бейтмене, — додає Мак-Дермотт. — Веселіше.

— Майже забув, — говорить Прайс. — У Бейтмена встає тільки на членів союзу боротьби за громадянські свободи. З цим є якісь проблеми?

— Це не смішно, — кажу я. — Це расизм.

— Бейтмене, вилупку ти відлюдькуватий, — каже Престон. — Припини читати біографії Теда Банді[44].

Він підводиться і дивиться на свій «Ролекс».

— Усе, мені час іти. Побачимося завтра.

— Так, те саме місце, той самий час, — каже Ван-Паттен, пхаючи мене ліктем.

Перш ніж піти, Престон схиляється до мене.

— «Бо коли я останнього разу трахав негритянку, вона вкрала в мене гаманець».

— Та зрозумів я, зрозумів, — кажу я, відштовхуючи його.

— Запам’ятайте, хлопці: мало що в житті працює так надійно, як «Кенвуд».

Він виходить.

— Ябба-дабба-ду, — каже Ван-Паттен.

— А хтось чув, що печерні люди їли більше клітковини, аніж ми зараз? — запитує Мак-Дермотт.

«Пастелі»

Ми приїхали в «Пастелі», і я мало не плачу, бо впевнений, що сісти там не пощастить, однак столик непоганий, і полегшення котиться солодкою хвилею по моєму тілу. Мак-Дермотт знайомий із метрдотелем «Пастелей», отож, хоча ми й замовили столик із таксі кілька хвилин тому, нас одразу проводять через повний людей бар у рожеву, яскраво освітлену головну залу і розсаджують у чудовій кабінці на чотирьох. Зарезервувати столик у «Пастелях» практично неможливо, тож всі ми — Ван-Паттен, я, навіть Прайс — вражені тим, як майстерно Мак-Дермотт здобув нам столик. Може, ми навіть трохи йому заздримо. Сівши в таксі на Вотер-стрит, ми зрозуміли, що столик ніхто ніде не замовив, і поки обговорювали переваги нового каліфорнійсько-сицилійського ресторанчика у Верхньому Іст-Сайді (і я панікував так сильно, що мало не розірвав «Заґат» навпіл), поступово дійшли згоди. Не приставав на це лише Прайс, однак і він врешті-решт знизав плечима і сказав: «Та мені насрати», і ми зробили замовлення з його мобільного. Він увімкнув свій вокмен так голосно, що звуки Вівальді було чути навіть із напівпрочиненими вікнами, через які таксі заповнював гамір дорожнього руху. Ван-Паттен та Мак-Дермотт грубо жартували щодо розміру його члена, я до них приєднався. Біля ресторану Тім схопив ту серветку, на якій Ван-Паттен записав фінальну версію запитань для «Джі К’ю», й жбурнув її у волоцюгу, який лежав під рестораном, тримаючи в немічних руках картонку з написом: «Я ГОЛОДНИЙ І БЕЗДОМНИЙ, ПРОШУ, ДОПОМОЖІТЬ».

Усе наче йде добре. Метрдотель передав нам чотири «Белліні»[45] як подарунки від закладу, але ми все одно замовили собі напої. «Зе Ронеттс» співають «А потім він мене поцілував», у нашої офіціантки шикарна фігура, і навіть Прайс, схоже, розслабився, хоча й ненавидить це місце. До того ж за столиком навпроти нашого — чотири привабливі жінки, білявки з великими грудьми. Одна вдягнена в сукню-сорочку з двосторонньої шерсті від «Кельвін Кляйн», інша — у плетену шерстяну сукню та піджак із шовковими зав’язками від «Джеффрі Бін», третя — у спідниці з плісированого тюлю та вишитому оксамитовому бюстьє, здається, це «Крістіан Лакруа», плюс туфлі на високих підборах від «Сідоні Ларіцці», а остання вбрала чорну сукню без бретельок, розшиту блискітками, й звичайний піджак із шерстяного крепу від «Білл Бласс». Тепер із динаміків лунають «Ширель», «Танцюючи на вулиці» — через потужність звукової системи та акустику ресторану з його високою стелею нам доводиться робити замовлення мало не криком. Наша офіціантка вбрана у двобарвний костюм із шерстяного волокна від «Мірон де Премонвіль», оздоблений бісером, і оксамитові черевички до щиколоток, і я впевнений, що вона фліртує зі мною — надто вже сексуально сміється, коли я для початку замовляю морського чорта і севіче[46] з кальмара з золотим кав’яром, а потім, приймаючи замовлення на пиріг з лососем та соусом з зелених мексиканських томатів, дивиться так пристрасно та пронизливо, що доводиться стурбовано і вкрай серйозно витріщатись на рожевий «Белліні» у високому келиху для шампанського, аби вона не подумала, що я надто зацікавився. Прайс замовляє тапас, потім — оленину з йогуртовим соусом і паростки папороті зі шматочками манго. Мак-Дермотт обирає сашимі з козячим сиром, а головну страву — копчену качку з салатом фрізе та кленовим сиропом. Ван-Паттен їсть ковбаски з морського гребінця і лосося на грилі з малиновим оцтом та соусом гуакамоле. Кондиціонер у ресторані працює на повну потужність, я навіть шкодую, що не вдягнув новий пуловер від «Версаче», придбаний минулого тижня в «Берґдорфз». З тим костюмом, що на мені зараз, було б непогано.

— Будь ласка, приберіть це, — каже помічнику офіціанта Прайс і вказує на «Белліні».

— Зачекай, Тіме, — говорить Ван-Паттен. — Охолонь. Я їх вип’ю.

— Це європейське лайно, Девіде, — пояснює Прайс. — Просто європейське лайно.

— Можеш взяти мій, Ван-Паттене, — кажу я.

— Чекайте, — каже Мак-Дермотт, зупиняючи помічника офіціанта. — Я свій теж залишу.

— Чому? — запитує Прайс. — Намагаєшся справити враження на ту вірменську ціпоньку за баром?

— Яку вірменську ціпоньку? — Ван-Паттен раптом зацікавився і почав крутити головою.

42

Джон Фітцджеральд Кеннеді, 35-й президент США.

43

Відома темношкіра акторка та співачка, володарка премії Тоні.

44

Серійний вбивця, ґвалтівник та некрофіл.

45

«Bellini» — алкогольний коктейль із персикового пюре та ігристого вина, блідо-рожевого кольору.

46

Закуска з маринованих, сирих морепродуктів.