Крейґ морщиться.

— Та пішов ти. Я хотів, щоб мені відсмоктали, Бейтмене. Хотів дівку, яка дозволила б…

— Не хочу це слухати, — каже Ван-Паттен, затуляючи вуха долонями. — Він зараз скаже щось огидне.

— Ти ханжа, — глумливо каже Мак-Дермотт. — Ми ж не збирались разом будувати квартиру чи їхати на Кариби. Я просто хотів дівку, яка відсмоктувала б мені хвилин тридцять-сорок.

Я кидаю в нього паличкою для помішування коктейлю.

— Отже, ми поїхали до мене, і ви тільки послухайте. — Він присувається ближче до столу. — Вона випила достатньо шампанського, щоб звалити довбаного носорога, і уявіть собі…

— Вона дала тобі без презерватива? — запитує хтось із нас.

Мак-Дермотт закочує очі під лоб.

— Це ж дівчина з Вассара. Не з Квінсу[37].

Прайс легенько б’є мене по плечу.

— І що це має означати?

— Все одно, слухайте, — веде далі Мак-Дермотт. — Вона… ви готові? — Драматична пауза. — Вона подрочила мені рукою, і, ви уявляєте… навіть рукавичку не зняла.

Він відкидається на спинку стільця і потягує свій напій, виглядаючи вкрай самовдоволено.

Ми всі сприймаємо це серйозно. Ніхто не кепкує з Мак-Дермоттових одкровень чи його нездатності натиснути на ту дівку. Всі мовчать, але думають про одне: ніколи не знімати дівчину з Вассара.

— Тобі потрібна ціпонька з Кемдена, — каже Ван-Паттен, прийшовши до тями після оповіді Мак-Дермотта.

— Чудово, — кажу я. — Дівка, яка думає, що спати з власним братом — нормально.

— Так, але ж вони вважають, що СНІД — це новий англійський гурт, — зауважує Прайс.

— То де вечеряємо? — запитує Ван-Паттен, вивчаючи запитання, написане на його серветці. — Куди, до біса, підемо?

— Навіть смішно, що дівчата вірять, ніби хлопців турбують хвороби і схожа фігня, — похитує головою Ван-Паттен.

— Я не вдягатиму чортів презерватив, — виголошує Мак-Дермотт.

— Я відксерив одну статтю, — каже Ван-Паттен, — і там написано, що шанс щось таке підхопити — нуль, нуль, нуль, нуль і половина десятитисячної відсотка, щось таке, і байдуже, з якою задрипаною хвойдою і збоченкою ти б не примудрився переспати.

— Нормальні хлопці не можуть захворіти.

— Ну, білі хлопці.

— Дівчина була в довбаній рукавичці? — питає Прайс, і досі шокований. — Рукавичка? Господи, чому ти сам не подрочив замість того?

— Знаєте, член теж встає, — каже Ван-Паттен. — Це слова Фолкнера.

— До якого коледжу ти ходив? — запитує Прайс. — Пайн Менор?

— Народе, — кажу я. — Дивіться, хто до нас йде.

— Хто? — Прайс навіть голову не повертає.

— Підказка, — кажу я. — Найбільш слизький тип у «Дрексель, Бернем, Ламберт».

— Коннолі? — здогадується Прайс.

— Привіт, Престоне, — кажу я і потискаю Престону руку.

— Друзі, — каже Престон, стоячи над столом і киваючи іншим. — Перепрошую, але повечеряти з вами сьогодні не зможу.

Престон вбраний у двобортний шерстяний костюм від «Александр Джуліан», бавовняну сорочку та шовкову краватку «Перрі Елліс». Він присідає поруч зі столом, для рівноваги поклавши руку на спинку мого стільця.

— Мені дуже прикро, що доводиться вам відмовляти, але знаєте, так склалось.

Прайс дивиться на мене викривальним поглядом і одними губами питає: «А його запрошували?»

Я знизую плечима і допиваю свій «Джей енд Бі».

— Чим вчора займався? — питається Мак-Дермотт і додає: — Нічого костюмчик.

— Ким він вчора займався, — виправляє його Ван-Паттен.

— Ні-ні, — каже Престон. — Дуже поважний, пристойний вечір. Без дівок, без випивки, без кокаїну. Ходили з Александрою та її батьками в російську чайну. Уявляєте, вона називає батька Біллі… Але я так втомився і випив лише одну «Столичну». — Він знімає окуляри (звісно ж, «Олівер Піплз») і позіхає, протираючи їх носовичком від «Армані». — Точно не знаю, але, здається, той дивний православний офіціант кинув кислоти мені в борщ. Я такий втомлений.

— Що робитимеш сьогодні? — запитує Прайс.

Йому помітно нецікаво.

— Треба повернути касети в прокат, потім — в’єтнамський ресторан із Александрою, потім — мюзикл на Бродвеї, щось британське, — відповідає Престон, оглядаючи залу.

— Престоне, — каже Ван-Паттен, — ми тут пишемо питання для «Джі К’ю», може, хочеш щось додати?

— О, так, — каже Престон, — у мене є питання. Як зробити, щоб передній край сорочки не задирався, коли носиш смокінг?

Ван-Паттен та Мак-Дермотт хвилину сидять мовчки, думають, потім Крейґ стурбовано насуплює брови і каже:

— Хороше питання.

— Прайсе, а в тебе є питання? — запитує Престон.

— Так, — зітхає Прайс. — Якщо всі твої друзі телепні, вибити їм мізки з магнуму 38-го калібра — це правопорушення, злочин чи Божа воля?

— Це не для «Джі К’ю», — каже Мак-Дермотт. — Радше для «Солдата удачі»[38].

— Чи «Веніті Фейр»[39], — додає Ван-Паттен.

— Хто це? — запитує Прайс, дивлячись у напрямку барної стійки. — Чи не Рід Робінсон? І щоб ти знав, Престоне, до передньої частини сорочки просто пришивають петельку для ґудзика й пристібають її до штанів. І обережно, щоб накрохмалений перед сорочки був не нижче лінії талії на брюках, бо інакше буде стирчати, коли сідатимеш, так, той мудак — Рід Робінсон? Надто вже на нього схожий.

Ошелешений зауваженням Прайса, Престон повільно розвертається навприсядки і, вдягнувши окуляри назад, коситься на бар.

— Ні, це Найджел Моррісон.

— О! — вигукує Прайс. — Один із тих юних британських педиків, які стажуються в…

— Як ти знаєш, що він педик? — перебиваю його я.

— Усі вони педики, — знизує плечима Прайс. — Усі британці.

— А звідки ти знаєш, Тімоті? — шкіриться Ван-Паттен.

— Бачив, як він трахав Бейтмена в зад у туалеті банку «Морґан Стенлі», — каже Прайс.

Я зітхаю і запитую Престона:

— То де Моррісон стажується?

— Я забув, — каже Престон, чухаючи голову. — Може, «Лазард»?

— Де? — напирає Мак-Дермотт. — Перший Бостонський? «Ґолдман»?

— Я не впевнений, — відповідає Престон. — Може, «Дрексель»? Слухайте, він всього лиш помічник фінансового аналітика, а його огидна чорнозуба дівчина викуповує акції в кредит у якійсь дірі.

— То де будемо їсти? — питаю я, втрачаючи терпіння. — Треба замовити столик. Я не стоятиму в якомусь довбаному барі.

— Що це Моррісон надягнув? — питає сам себе Престон. — Невже справді костюм у клітинку на сорочку в клітинку?

— Це не Моррісон, — каже Прайс.

— А хто тоді? — запитує Престон, знову знімаючи окуляри.

— Це Пол Овен, — відповідає Прайс.

— Це не Пол Овен, — кажу я. — Пол Овен — з іншого боку бару, ось там.

Овен стоїть біля стійки у двобортному шерстяному костюмі.

— Він працює з рахунками Фішера, — каже хтось.

— Везучий єврейський покидьок, — каже Престон.

— Господи, Престоне, — кажу я. — А це тут до чого?

— Слухай, я бачив, як цей покидьок говорив по телефону з директором і крутив довбану менору[40]. Він приніс кущ Хануки в офіс минулого грудня, — несподівано каже Престон, незвичайно пожвавившись.

— Крутять дрейдель[41], Престоне, — кажу я, — не менору. Крутять — дрейдель.

— Боже, Бейтмене, може, мені сходити до бару і попросити Фредді підсмажити тобі тих дебільних картопляних млинців? — питається Престон, щиро стривожений. — Отих… латкес?

— Не треба, — відповідаю я. — Але спокійніше з цим твоїм антисемітизмом.

— Голос розуму! — Прайс нахиляється, щоб поплескати мене по спині. — Наш звичайний хлопець.

— Так, звичайний хлопець, який, якщо тебе послухати, дозволив помічнику фінансового аналітика на стажуванні трахнути себе в зад, — з іронією кажу я.

— Я сказав, що ти — голос розуму, — каже Прайс. — І не казав, що ти — не гомосексуаліст.

37

Округ Нью-Йорка, населений переважно емігрантами.

38

«Soldier of Fortune» — журнал для військових.

39

«Vanity Fair» — журнал про масову культуру.

40

Семистовбурний свічник, символ іудаїзму.

41

Єврейська чотиристороння дзиґа.