Поки ми їхали назад «У Нелл», Крісті визнала, що наша остання зустріч її шокувала і в неї були домовленості на сьогодні, однак я пропоную великі гроші, від яких неможливо відмовитись, і пообіцяв, що те, що було минулого разу, нині не повториться. Хоча вона й злякалася, та кілька ковтків горілки в лімузині й отримані гроші, понад тисячу шістсот доларів, подіяли на неї, наче транквілізатор. Поганий настрій Крісті мене завів, і коли я передав їй першу частину грошей (шість купюр зі срібним затискачем «Г’юлендз»), вона поводилась, як сексуальна киця, однак коли я запросив її в лімузин, сказала, що після минулого разу їй може знадобитися хірург чи адвокат, тож я виписав їй чек на тисячу доларів. Але ж я знаю, що готівки за ним вона ніколи не отримає, тож атаки паніки через це в мене не було. Тепер я дивлюся на Елізабет у своїй квартирі, бачу, які шикарні в неї груди, і дуже сподіваюся, що після того, як на неї подіє екстазі, я переконаю їх обох зайнятись сексом переді мною.

Елізабет питає Крісті, чи не знає вона вилупка на ім’я Спайсі та чи не була вона в барі «Au». Крісті хитає головою. Я передаю Елізабет совіньйон, заряджений екстазі, поки вона витріщається на Крісті так, наче дівчина родом із Нептуна. Отямившись після такого зізнання Крісті, вона позіхає.

— Усе одно, зараз це місце — повний відстій. Жахливо. Я була там на вечірці на честь дня народження Малкольма Форбса. Та я вас прошу, Боже мій.

Вона випиває вино і скривлюється. Я сідаю на один зі стільців «Соттсасс» з хрому та дуба, тягнусь до цеберка з льодом на столику зі скляною стільницею і поправляю пляшку з вином, що лежить у ньому, щоб воно краще охолонуло. Елізабет одразу ж бере його і наливає собі ще. Перш ніж принести пляшку до вітальні, я розчинив у ній ще дві пігулки екстазі. Крісті похмуро потягує своє чисте вино і намагається не дивитися на підлогу. Вона все одно здається наляканою, схоже, тиша для неї нестерпна, тож вона питає Елізабет, де ми з нею познайомились.

— Боже, — заводить Елізабет і стогне, наче згадала щось сороміцьке. — Ми з Патріком зустрілись, Господи, на дербі в Кентуккі у вісімдесят шостому… ні, у вісімдесят сьомому.

Вона повертається до мене.

— Ти тоді тусив з тією ціпою, Елісон, як там її… Стул?

— Пул, люба, — спокійно відповідаю я. — Елісон Пул.

— Саме так її й звали, — каже вона з неприхованим сарказмом. — Гаряча штучка.

— Що ти маєш на увазі? — ображено питаю я. — Вона і була гаряча штучка.

Елізабет розвертається до Крісті й дуже невдало каже:

— Вона відсмоктала би будь-кому, у кого є картка «Америкен експрес».

Я молюся Богу, щоб Крісті не подивилася на Елізабет збентежено і не сказала: «Але ж ми не приймаємо кредитні картки». Щоб переконатися, що цього не станеться, я буркочу:

— Маячня, — але роблю це по-доброму.

— Слухай, — каже Елізабет до Крісті, грайливо простягаючи їй руку, наче педик, який пропонує попліткувати. — Та дівчина працювала в солярії… — і у тому ж реченні, не змінюючи інтонації: — А ти чим займаєшся?

Після довгої мовчанки, впродовж якої обличчя Крісті стає все червонішим й переляканішим, я кажу:

— Вона… моя кузина.

Елізабет повільно усвідомлює сказане і каже:

— Ага.

Після ще одної тривалої мовчанки я кажу:

— Вона… з Франції.

Елізабет дивиться на мене зі скепсисом, наче я зовсім здурів, але вирішує облишити цю історію і натомість питає:

— Де твій телефон? Мені треба подзвонили Гарлі.

Я йду до кухні і несу їй бездротовий телефон, на ходу витягаючи з нього антену. Вона набирає номер і, поки чекає на відповідь, витріщається на Крісті.

— Де ти проводиш літо? — питає Елізабет. — У Саутгемптоні?

Крісті дивиться на мене, потім знову на Елізабет і тихо відповідає:

— Ні.

— Боже, — стогне Елізабет, — це його автовідповідач.

— Елізабет, — я показую на свій «Ролекс». — Зараз третя година ночі.

— Це чортів наркодилер, — зі злістю каже вона. — У нього зараз гаряча пора.

— Не кажи йому, що ти тут, — застерігаю я.

— Чого б я таке робила? — питає Елізабет, машинально тягнеться за своїм вином, випиває вже другий келих одним ковтком і супиться. — Який дивний смак.

Вона дивиться на етикетку і знизує плечима.

— Гарлі? Це я. Мені потрібні твої послуги. Розумій це як знаєш. Я в… — Елізабет дивиться на мене.

— Ти в Маркуса Гальберстама, — шепочу я.

— У кого? — вона нахиляється вперед і зловісно всміхається.

— Мар-кус Галь-бер-стам, — знову шепочу я.

— Ідіот, мені потрібен номер, — вона відмахується від мене і веде далі. — Так, я тут у Марка Гаммерстейна, передзвоню пізніше і якщо не побачу тебе завтра ввечері в барі «Канал», то напущу на тебе свого перукаря. Бон вояж. Як від’єднати цю штуку?

Елізабет запитує мене, але сама вправно опускає антену і натискає потрібну кнопку, а потім кидає телефон у крісло «Шраґер», яке я підсунув ближче до магнітофона.

— От бачиш, — посміхаюсь я. — Усе вийшло.

Двадцять хвилин по тому Елізабет звивається на дивані, а я намагаюся переконати її зайнятись сексом із Крісті. Спочатку це було просте припущення, але зараз ця ідея повністю захопила мене, тож я наполягаю. Крісті байдуже дивиться на пляму на світлій дубовій підлозі, яку я раніше не помічав. Вона майже не торкнулася свого вина.

— Та я ж не лесбійка, — знову протестує Елізабет і гиготить. — Я не по дівчатах.

— Це тверде «ні»? — питаю я, дивлячись спочатку на її келих, потім на майже порожню пляшку вина.

— Чому ти вирішив, що я на це погоджусь? — питає вона.

Екстазі зробило її грайливою, і, схоже, що вона справді зацікавлена. Її ступня гладить моє стегно. Я пересів на диван, між двох дівчат, і масажую їй литку.

— Ну, ти ж навчалася в коледжі Сари Ловренс[142], — кажу я їй. — Всяке може бути.

— У коледжі Сари Ловренс були і хлопці, Патріку, — говорить Елізабет.

Вона хихотить, її ступня гладить мене все сильніше, стає жарко.

— Ну, вибач, — визнаю я. — Я зазвичай не маю справ із хлопцями, які вдягають панчохи на вихід.

— Патріку, ти ж вчився в Патріку, тобто Гарварді, Боже, я така п’яна… Все одно, слухай, тобто, чекай…

Вона замовкає, глибоко вдихає, нерозбірливо буркоче щось про дивне самопочуття, заплющує очі, знову розплющує їх і питає:

— У тебе є кокаїн?

Я дивлюсь у її келих і бачу, що розчинене екстазі трохи змінило колір вина. Елізабет слідкує за моїм поглядом і допиває вино так, наче це чарівний еліксир, що може вгамувати її збудження. Вона відкидає задурманену голову на одну з подушок.

— Чи «Гальціон». Я б зараз випила «Гальціону».

— Послухай, я просто хочу подивитись… як ви двоє… це робите, — невинно кажу я. — Що в цьому поганого? Нічого не підхопиш.

— Патріку, — сміється Елізабет. — Ти здурів.

— Ну ж бо, — спонукаю її я. — Хіба ж Крісті не приваблива?

— Давай без розпусти, — каже вона, але наркотик уже діє, я відчуваю, що вона збуджена, хоча їй цього й не хочеться. — Я не в настрої для хтивих балачок.

— Давай, — кажу я. — Це може тебе завести.

— Він постійно так робить? — питає Елізабет у Крісті.

Я дивлюся на Крісті. Вона непевно знизує плечима і роздивляється обкладинку компакт-диска, перш ніж покласти його на стіл біля стереосистеми.

— Так ти кажеш, що ніколи не була з дівчиною? — питаю я, торкаючись її чорної панчохи, а потім — ноги під нею.

— Я ж не лесбійка, — наполягає Елізабет. — Ні, ніколи не була.

— Ніколи? — питаю я, вигнувши брови. — Що ж, завжди буває перший раз.

— Ти робиш зі мною щось дивне, — стогне Елізабет, вона вже не контролює своє обличчя.

— Я нічого не роблю, — кажу я шоковано.

Елізабет любиться з Крісті, вони обидві голі на моєму ліжку, у кімнаті ввімкнене все світло, а я сиджу на стільці «Луї Монтоні» біля футона і спостерігаю за ними зблизька, час від часу перекладаючи їхні тіла. Я сказав Елізабет лягти на спину, підвести обидві ноги і розвести їх якомога ширше, тоді опустив голову Крісті туди й змусив лизати її пизду, не посмоктувати, а радше хлебтати, як роблять спраглі собаки, і одночасно пальцем терти клітор. Два пальці другої руки вона вставляє у її розкриту мокру піхву, тоді змінює пальці на язик і вставляє їх, мокрі, у рот Елізабет, щоб та їх смоктала. Потім я кладу Крісті на Елізабет, щоб вона смоктала і кусала її повні, набряклі груди, які стискає сама ж Елізабет, тоді кажу їм поцілуватись, міцно, і Елізабет жадібно бере в рот той язик, що облизував її маленьку рожеву пизду. Вони неконтрольовано труться вульвами, Елізабет голосно стогне, охопивши ногами стегна Крісті, притискається до неї, а ноги Крісті розставлені так, що я ззаду бачу її мокру, розкриту пизду і безволосий рожевий анальний отвір над нею.

142

Приватний коледж гуманітарного та мистецького спрямування.