— З’єднайте мене, будь ласка, з «Ґранд-готелем», — сказав він кострубатою італійською Тома Ріплі. — Il ristorante, per piacere[84]. — Чи можу я забронювати столик для одного на половину десятої? Дякую. Моє прізвище Ріплі. Р-і-п-л-і.

Сьогодні він влаштує собі чудову вечерю. А потім дивитиметься на залитий місячним сяйвом Ґранд-канал. Спостерігатиме, як неспішно пропливатимуть гондоли, як гондольєри і їхні весла відкидатимуть тіні на посріблену воду. Зненацька він страшенно зголоднів. Він збирався почастувати себе чимось вишуканим і дорогим — чим там славився «Ґранд-готель»: грудинкою фазана чи petto di pollo[85], але спершу він замовить cannelloni[86] під ніжним вершковим соусом та добре вино і повільно потягуватиме його, смакуючи мріями та планами на майбутнє.

Поки перевдягався, йому сяйнула геніальна ідея: треба сховати серед своїх речей конверт із написом «Не відкривати до такого-то часу», а всередину помістити заповіт, підписаний Дікі, у якому той нібито заповідає йому свої гроші та щомісячні доходи. Оце справді чудова ідея.

23

Венеція

28 лют., 19________

Шановний містере Ґрінліф!

Я припустив, що за наявних обставин ви не заперечуватимете проти мого листа, у якому я хочу повідомити вам усе, що знаю про Річарда. Видається, що я був останнім, хто бачив його.

Я бачився з ним у Римі близько 2 лютого в готелі «Інґлатерра». Як ви знаєте, це було всього лише через два чи три дні після смерті Фредді Майлза. Дікі був засмучений і знервований. Він казав, що вирушить до Палермо, як тільки поліція закінчить допитувати його стосовно смерті Фредді, і мені здалося, що йому не терпілось якомога швидше забратися з Рима, що, зрештою, не дивно, але мушу сказати, що Річард виглядав страшенно пригніченим, і це насторожило мене значно більше за його знервованість. У мене з’явилася підозра, що він може скоїти щось страшне. Може, навіть із собою. Він також не хотів бачитись зі своєю подругою Марджорі Шервуд і казав, що спробує уникнути зустрічі з нею, якщо вона приїде з Монджибелло й захоче поговорити з ним про убивство Майлза. Я спробував умовити його зустрітися з нею. Не знаю, чи вони бачились. Мардж має якийсь заспокійливий вплив на людей. Мабуть, ви знаєте.

Я намагаюся сказати вам — мені здається, що Річард міг накласти на себе руки. Зараз, коли я пишу цього листа, його ще не знайшли. Сподіваюся, поки він дійде до вас, Річарда вже знайдуть. Я, певна річ, навіть не сумніваюся, що він жодним чином не причетний до смерті Фредді, але мені здається, що це приголомшливе вбивство, а також допити вивели Річарда з рівноваги. Це послання не з приємних, і мені справді шкода, що мушу вам його написати. Може, воно буде зайвим і виявиться, що Дікі (з огляду на його темперамент), просто десь переховується, вичікуючи, коли вляжеться усе це сум’яття. Але час минає і мене дедалі більше охоплює тривога. Тож я подумав, що повинен написати вам цього листа, просто щоб ви знали…

Мюнхен

3 бер., 19________

Дорогий Томе!

Вдячна за твого листа. Це дуже люб’язно з твого боку. Я письмово відповіла на питання поліції, а ще з одним полісменом розмовляла особисто. Я не минатиму дорогою Венецію, але дякую за твоє запрошення. Післязавтра я їду до Рима, аби зустрітися з батьком Дікі, який прилітає до Італії. Авжеж, я погоджуюся з тобою, ти добре зробив, що написав йому.

Я так розхвилювалася через ці події, що занедужала на середземноморську гарячку, або, як називають її німці, Foehn[87], а може, підхопила якийсь інший вірус. Буквально ось уже чотири дні не можу підвестися з ліжка, інакше б уже давно повернулася до Рима. Тож вибачай за такого недоладного і, може, трохи дурнуватого листа, який ніяк не годиться для відповіді на твоє миле та люб’язне послання. Але мушу сказати, що ніяк не погоджуюся з твоїм припущенням, ніби Дікі міг накласти на себе руки. Це зовсім на нього не схоже. Ти можеш сказати, що люди ніколи не показують, що замислили покінчити з собою, і все таке, але нізащо не повірю, що Дікі міг це зробити. Що завгодно, тільки не це. Його могли вбити у якомусь провулку в Неаполі або й навіть у Римі, але хтозна, чи він узагалі повернувся до Рима після того, як покинув Сицилію. А може, йому набридли всі ті допити й він вирішив сховатися. Гадаю, саме це він і зробив. Я рада, що ти вважаєш цю історію з підробками звичайнісінькою помилкою. Банку, звісно ж. Я теж так думаю. Дікі так змінився після листопада, що його почерк теж міг змінитися. Маю надію, що, поки ти отримаєш цього листа, уже з’являться якісь новини. Отримала телеграму від містера Ґрінліфа про його приїзд до Рима, тож варто поберегти сили для нашої зустрічі.

Приємно нарешті дізнатися твою адресу. Ще раз дякую за листа, поради й запрошення.

Усього найкращого, Мардж.

P. S. Я не розказала тобі чудових новин. Видавець зацікавився моєю книжкою про Монджибелло! Перед тим як запропонувати контракт, він хоче побачити весь твір, але це звучить справді обнадійливо! Тепер би тільки закінчити цю кляту книжку!

М.

Вона вирішила налагодити з ним стосунки, подумав Том. Та й поліції, мабуть, заспівала про нього зовсім іншої пісні.

Зникнення Дікі викликало в італійській пресі неабиякий ажіотаж. Мардж, чи ще хтось, дав газетам фотографії. В «Епока» опублікували світлину Дікі, на якій він плив своїм вітрильником у Монджибелло, в «Оджі» розмістили знімки Дікі на пляжі й на терасі кафе «У Джорджіо», а ще фотографію Дікі разом із Мардж — подругою зниклого Дікі й убитого Фредді — обоє посміхалися і сиділи, обійнявшись за плечі. Надрукували навіть діловий портрет його батька, Герберта Ґрінліфа-старшого. Том знайшов мюнхенську адресу Мардж якраз у цій газеті. Протягом останніх двох тижнів «Оджі» оповідала історію життя Дікі, описуючи його «бунтівні» шкільні роки, а його особисте життя в Америці й мандрівки до Європи задля мистецтва розмалювали такими яскравими фарбами, що Дікі перетворився на Еррола Флінна[88] із талантами Поля Ґоґена[89]. Ілюстровані тижневики завжди подавали останні звіти поліції, у яких, фактично, не було нічого нового, приправляючи все це різноманітними припущеннями й теоріями, які нафантазували самі журналісти. Найулюбленішою була версія, що Дікі втік з іншою дівчиною — саме ця дівчина могла підписувати його чеки — і зараз під чужим іменем відпочиває собі десь на Таїті, у Південній Америці або Мексиці. Поліція досі безуспішно прочісувала Рим, Неаполь і Париж. Жодних відомостей про ймовірного вбивцю Фредді Майлза чи про те, як хтось бачив, що Дікі Ґрінліф кудись волочив Фредді Майлза, або навпаки — Фредді Майлз волочив Дікі. Том не міг збагнути, чому поліція приховувала це свідчення від журналістів. Може, тому, що не мала жодних доказів і такі звинувачення на адресу Дікі звучали б як наклеп? Том втішився, коли в газеті його назвали «вірним другом» зниклого Дікі Ґрінліфа, який добровільно розказав поліції все, що знав про характер і звички Дікі, і не менше за інших був приголомшений його зникненням. «Синьйор Ріплі, один із молодих заможних американських гостей Італії, — писалося в «Оджі», — мешкає у Венеції, у палаццо, що виходить на площу Святого Марка». Це сподобалося йому найбільше. Він навіть вирізав цей схвальний відгук.

Том раніше не вважав своє помешкання «палацом», але так італійці називали усі двоповерхові будинки в стриманому стилі, побудовані зо дві сотні років тому, парадні двері яких виходили на Ґранд-канал. Зазвичай до них можна було дістатися тільки гондолою, а широкі кам’яні сходи від ґанку збігали аж до води. Кремезні залізні двері відмикалися масивним ключем завдовжки вісім дюймів, а за тими залізними дверима були ще одні звичайні двері, які теж відмикалися великим ключем. Том здебільшого послуговувався простими «задніми дверима», які виходили на Віа Сан-Спірідіоне, за винятком хіба що тих випадків, коли хотів уразити своїх гостей і привозив їх до будинку гондолою. Задні двері чотирнадцять футів заввишки, вбудовані в такої ж висоти стіну, що оточувала будинок, вели до невеликого саду, трохи занедбаного, але досі квітучого, у якому росли дві покручені оливи та стояла купальня для птахів у формі старовинної на вигляд статуї оголеного хлопчика, який тримав у руках широку мілку посудину. То був типовий садок венеційського палаццо. Трохи занехаяний, він, безперечно, потребував відновлення, якого, утім, навряд чи коли-небудь дочекається, та, попри це, не втратив своєї особливої краси, адже його заклали більше ніж дві сотні років тому. Внутрішнє облаштування будинку відповідало Томовому уявленню про помешкання інтелігентного холостяка, ну, принаймні у Венеції: внизу ошатне фойє та інші кімнати були вкриті чорно-білою мармуровою плиткою, що нагадувала шахівницю, нагорі підлогу було викладено біло-рожевим мармуром. А меблі зовсім не скидалися на меблі, а радше нагадували матеріальне втілення ренесансної музики, зіграної на гобоях, флейтах та альтах. У нього були служники — Анна й Уґо — молода італійська пара, яка раніше теж служила в американця і добре знала різницю між «Кривавою Мері» та crѐme de menthe frappe[90]. Вони натирали до блиску різьблені поверхні гардеробів, скринь і стільців, доки ті не відбивали відображення будь-кого, хто підходив до них, ніби то були не меблі, а дзеркала. Чи не єдиною більш-менш осучасненою кімнатою була ванна. У спальні Тома стояло велетенське широке ліжко. Він прикрасив спальню кількома картинами з панорамами Неаполя від 1540 до 1880 року, які знайшов у якійсь антикварній крамниці. Він більше тижня ретельно декорував свій будинок. Тепер він не сумнівався у власному смаку, як це було в Римі, коли він обставляв квартиру. Він, як ніколи, почувався упевненим у власних силах.

84

З’єднайте, будь ласка, з рестораном (іт.).

85

Куряча грудинка (іт.).

86

Італійська паста у вигляді трубочок діаметром 2–3 см і завдовжки близько 10 см. Їх заповнюють начинкою із сиру, шпинату або м’яса, заливають соусом і запікають у духовці.

87

Фен (нім.) — теплий і сухий, іноді поривчастий вітер з гір, який часто дме поблизу Альп. Супроводжується підвищенням атмосферного тиску й температури повітря, що спричиняє погіршення самопочуття у людей і тварин.

88

Еррол Флінн — австралійський кіноактор ірландського походження, зірка Голлівуду 1930—1940-х років. Відомий своїм амплуа відважних героїв та розбійників, а також бурхливим способом життя.

89

Поль Ґоґен — французький художник-імпресіоніст.

90

М’ятний лікер з льодом.