BARCA AFFONDATA CON MACCHIE DI SANGUE TROVOTA

NELL’ ACQUA POCA FONDO VICINO SAN REMO[65]

Він швидко прочитав повідомлення, наляканий куди більше, ніж тоді, коли тягнув сходами тіло Фредді, чи тоді, коли до нього приходили полісмени. То був наче фатум, ніби кошмар, який став реальністю. Самі слова заголовку наганяли на нього жаху. Човен описувався до найменших деталей, і враз у нього перед очима з’явилася картина. Дікі сидить на кормі човна й посміхається, а тоді його тіло занурюється у воду, здіймаючи міріади бульбашок. У повідомленні лише припускали, що плями, виявлені на дні човна, ймовірно, були від крові. І жодного слова про те, що поліція чи хтось там ще, будуть із цим робити. Але поліція, певна річ, буде щось робити, подумав Том. Власник човнів, либонь, зможе назвати точний день, коли зник його човен. Тоді поліція може перевірити всіх, хто того дня зупинявся у місцевих готелях. Власник човнів може навіть пригадати, що двоє американців винаймали моторний човен, але так і не повернулися. Якщо поліція не забариться перевірити готелі, то їм одразу ж упаде в очі ім’я Річарда Ґрінліфа. У такому разі, що тут гадати, усі вважатимуть, що Том Ріплі зник безвісти або його могли того дня убити. Думки Тома розлетілися у кількох напрямках: припустімо, поліція почне шукати тіло та знайде Дікі. Вони вважатимуть його Томом Ріплі. Дікі стане підозрюваним у вбивстві. Як наслідок, Дікі запідозрять ще й у вбивстві Фредді. Не мине й дня, як Дікі перетвориться на «схильного до убивства суб’єкта». З іншого боку, власник човнів може й достеменно не пам’ятати, коли зник той човен. А навіть якщо й згадає, то поліція може й не перевіряти готелі. Може, італійська поліція й не зацікавиться цією справою. Може так, а може, й ні.

Том склав газету, заплатив за вечерю і вийшов з ресторану.

Повернувшись до готелю, він запитав на рецепції, чи були для нього якісь повідомлення.

— Si, signor. Questo e questo e questo…[66] — Службовець розклав їх перед ним на стійці, як картярі викладають козирі.

Два повідомлення від Вена, одне від Роберта Ґілбертсона (треба зазирнути до записника Дікі й перевірити, чи є там Роберт Ґілбертсон). Ще одне від Мардж. Том узяв папірець і уважно прочитав написане італійською: синьйорина Шервуд телефонувала о третій тридцять п’ять пополудні й буде телефонувати знову. То був міжміський дзвінок із Монджибелло.

Том кивнув і забрав усі записки.

— Дуже вам дякую. — Йому не сподобався погляд, яким його зміряв службовець готелю. Ці італійці збіса цікаві до чужих справ!

Нагорі він сів у крісло, зсутулився, запалив цигарку й поринув у роздуми. Він намагався обміркувати, що може статись, якщо він нічого не робитиме, і до чого він може призвести своїми діями. Дуже ймовірно, що Мардж приїде до Рима. Напевне вона зателефонувала до римської поліції, аби дізнатися його адресу. Якщо вона приїде, йому доведеться зустрітися з нею в ролі Тома і, як то було з Фредді, спробувати переконати її, що Дікі ненадовго поїхав. А якщо не вдасться… Том знервовано потер долоні. Треба уникнути зустрічі з Мардж, та й по всьому. Особливо зараз, коли випливла та справа з човном. Якщо він зустрінеться з нею, усе піде шкереберть. Крах його старанням! А якщо він зможе тихенько відсидітись, то все може минутися. Це тимчасово, подумав Том, невеличка кризова ситуація, коли знахідка човна в Сан-Ремо збіглася із нерозкритим убивством Фредді Майлза та спричинила йому додаткові клопоти. Однак, якщо він і далі робитиме й говоритиме усе, як годиться, нічого поганого з ним не трапиться. А тоді все знову піде, як по маслу. Він зможе вирушити до Греції, Індії чи на Цейлон. Кудись далеко, світ за очі, де жоден старий друг не з’явиться на його порозі. От дурень, невже він справді вірив, що зможе спокійно жити в Римі? З таким же успіхом міг би оселитися у Ґранд-Сентрал-Стейшн[67] або виставити себе на загальний огляд у Луврі.

Він набрав римський вокзал Терміні й поцікавився завтрашніми потягами до Неаполя. Потягів було чотири чи п’ять. Він записав час їх відправлення. До відплиття наступного корабля на Майорку аж п’ять днів, і він мав намір перечекати їх у Неаполі. Йому лише потрібно отримати в поліції дозвіл на виїзд, і, якщо більше нічого не трапиться, він може отримати його уже завтра. Якщо не висунули підозр, вони не можуть тримати його тут довіку тільки для того, щоб раз у раз ставити йому питання! Він був упевнений, що завтра отримає дозвіл, усе логічно, вони мусять його відпустити.

Він знову взяв слухавку й попросив службовця на рецепції з’єднати його з міс Марджорі Шервуд, якщо раптом вона знову зателефонує. Якщо вона таки зателефонує, подумав Том, йому вистачить дві хвилини, аби переконати її, що з ним усе гаразд, що вбивство Фредді ніяк його не стосується, що він перебрався до готелю для того, щоб йому не докучали дзвінками якісь незнайомці, а поліція могла знайти його, якщо знадобиться опізнати підозрюваних. Він міг би сказати, що завтра-післязавтра летить до Греції, тож їй нема потреби приїжджати до Рима. А й справді, він міг би вилетіти до Пальми з Рима. Чому це не спало йому на думку раніше?

Він ліг на ліжко, втомлений, але не готовий роздягатися, бо чув нутром — того вечора станеться ще щось. Він спробував зосередитись на Мардж. Він уявив, як вона сидить «У Джорджіо» або ж повільно потягує коктейль у барі «Мірамару» і ламає голову над тим, чи варто знову йому телефонувати. Він бачив її насуплені брови та скуйовджене волосся, бачив, як вона стурбовано гадає, що ж там відбувається у Римі. Вона сидить за столиком сама, ні з ким не розмовляє. Він бачив, як вона підводиться і йде додому, пакує валізу й сідає на обідній автобус. Він сам перенісся туди — стояв перед поштою і гукав її, просив не їхати, намагався спинити автобус, але той уже рушив…

Йому перед очима завертілося жовтувато-сіре марево кольору піску в Монджибелло, і картина розсіялась. Том побачив усміхненого Дікі, одягненого в той вельветовий костюм, який був на ньому в Сан-Ремо. Костюм промок до нитки, з краватки крапала вода. Дікі схилився до нього й почав трусити. «Я виплив! — сказав він. — Томе, прокинься! Зі мною все добре! Я виплив! Я живий!» Том відсахнувся від нього. Він почув, як Дікі сміється з нього, він почув його радісний, дзвінкий сміх. «Томе!» Тембр його голосу був глибшим, проникливішим, кращим за всі Томові імітації. Він примусив себе сісти на ліжку. Він почувався так, ніби тіло налилося свинцем, його рухи були повільними, наче він намагався випірнути з темної глибини.

«Я виплив!» — крикнув голос Дікі, відлунюючи у вухах Тома, ніби линув з якогось довгого тунелю.

Том роззирнувся кімнатою, вишукуючи Дікі в жовтому озерці світла під лампою, у темному кутку біля високої шафи. Він відчув, як від жаху розширилися очі, і, хоча й добре знав, що його страх безпідставний, продовжував усюди вишукувати Дікі — за опущеними шторами, на підлозі по інший бік ліжка. Том примусив себе підвестися, похитуючись, перетнув кімнату, відчинив одне вікно, тоді інше. Він почувався як одурманений. «Мені підсипали щось у вино», — зблиснула думка. Він упав навколішки перед вікном і втягував холодне повітря, намагаючись здолати той дурман, ніби він міг поглинути його повністю, якщо Том не боротиметься щосили. Врешті він підвівся і поплентався до ванної. Змочив обличчя водою. Слабкість потроху відпускала. Він знав, що ніхто нічого йому не підмішував. Просто він дозволив своїй уяві зіграти з ним злий жарт. Він утратив контроль над собою.

Том випростався і спокійно розв’язав краватку. Він рухався, як Дікі, повільно роздягнувся, прийняв ванну, натягнув піжаму й заліз під ковдру. Він спробував уявити, про що міг би думати Дікі. Либонь, про маму. З її останнім листом він отримав кілька фотографій, на яких вона з містером Ґрінліфом сиділа на канапі в їхній вітальні, точнісінько як і того вечора, коли він після вечері пив з ними каву. Місіс Ґрінліф писала, що Герберт сам зробив ті світлини. Том узявся вигадувати для них листа. Вони дуже зраділи, що останнім часом він частіше писав. Він мав заспокоїти їх щодо тієї історії з Фредді, адже вони були з ним знайомі. В одному зі своїх листів місіс Ґрінліф запитувала про Фредді Майлза. Але Том ніяк не міг зосередитись, бо постійно прислухався, чи, бува, не озветься телефон.

65

Неподалік Сан-Ремо на мілководді знайдено затоплений човен із плямами крові (іт.).

66

Так, синьйор. Ось це, ось це й це… (іт.)

67

Ґранд-Сентрал-Стейшн — історичний вокзал, розташований у Нью-Йорку.