Том проглянув неаполітанську газету в пошуках повідомлення про затонулий човен неподалік від Сан-Ремо. «Barca affondata vicino San Remo»[34], — уявив він собі заголовок. І здійняли б цілу бучу через плями крові, якщо вони ще були там. От уже полюбляли італійські журналісти наганяти надміру драматизму. «Джорджіо ді Стефані, молодий рибалка з Сан-Ремо, вчора близько третьої пополудні неподалік від берега натрапив на страхітливу знахідку. Невеликий моторний човен із жахливими плямами від крові на дні…» Однак він не знайшов у газеті нічого подібного. І вчора теж. На пошуки того човна може піти кілька місяців, подумав Том. Його можуть і взагалі не знайти. Та навіть якщо й знайдуть, звідки їм знати, що його винаймали Дікі Ґрінліф і Том Ріплі? Вони не називали своїх імен власникові човна з Сан-Ремо. Він лише дав їм невеликий помаранчевий квиток, який Том запхав до кишені, а згодом натрапив на нього й розірвав.

Том замовив таксі й покинув Монджибелло близько шостої вечора, а перед цим випив кави «У Джорджіо» й попрощався з самим Джорджіо, Фаусто та ще кількома їхніми з Дікі знайомими. Усім їм він розказував ту саму байку: ніби синьйор Ґрінліф цього року перезимує в Римі й просив передати їм свої вітання до наступної зустрічі. І ще додав, що Дікі обов’язково невдовзі навідається до Монджибелло.

Перед обідом він зазирнув до відділення «Американ Експресс» і відправив до Рима постіль і картини Дікі, а також скриню і дві важезні валізи, які згодом планував забрати в Римі вже з паспортом Дікі Ґрінліфа. У таксі він узяв лише дві свої валізи й одну невелику валізу Дікі. У «Мірамарі» він поговорив із синьйором Пуччі, повідомивши, що синьйор Ґрінліф, найімовірніше, захоче продати свій будинок і меблі, й попросив його залагодити цю справу. Синьйор Пуччі відповів, що залюбки допоможе. Том також поговорив із П’єтро, доглядачем причалу, і попросив його підшукати покупців для «Піпістрелло», адже синьйор Ґрінліф, швидше за все, захоче продати вітрильника ще цієї зими. Том сказав, що синьйор Ґрінліф погодиться віддати його за п’ятсот тисяч лір, що коштувало трохи менше восьми сотень доларів — то була неймовірно низька ціна за двомісний вітрильник — і П’єтро припустив, що зможе продати його уже в найближчі тижні.

У потязі до Рима Том ретельно складав листа до Мардж і навіть запам’ятав його до найдрібніших деталей, тому, щойно заселився до готелю «Гесслер», одразу ж витягнув маленьку друкарську машинку Дікі, яку привіз в одній із валіз, і взявся друкувати листа.

Рим

28 листопада, 19_____

Люба Мардж!

Я вирішив на зиму винайняти собі квартиру в Римі. Просто мені хочеться трохи змінити оточення і на певний час покинути наше старе добре Монджі. Мені страшенно хочеться побути самим собою. Вибачай, що все це трапилося так несподівано і я навіть не зміг з тобою попрощатися, але насправді я не так уже й далеко і маю надію, що бачитимуся з тобою час від часу. Розумієш, мені не хотілося самому пакувати речі, тому я доручив цю роботу Томові.

Що стосується нас із тобою, то думаю, ця нетривала розлука нам не зашкодить, а може, й навіть піде на користь. У мене з’явилося неприємне відчуття, що я уже почав тобі набридати, хоча ти анітрохи не набридла мені, і прошу тебе, не думай, ніби я від чогось утікаю. Навпаки, Рим підштовхне мене до реальності. Чого не вдалося зробити Монджі. Частково причиною мого невдоволення була ти. Мій переїзд, звісно ж, нічого не змінює, але він допоможе мені з’ясувати, що я насправді до тебе відчуваю. Саме тому, серденько, я б хотів, аби ми певний час не бачилися, і щиро сподіваюся на твоє розуміння. Якщо не можеш мене зрозуміти… Що ж, я готовий піти на цей ризик. Можливо, на кілька тижнів навідаюся з Томом до Парижа, він страшенно хоче туди поїхати. Це якщо я не буду зайнятий своїми полотнами. Я зустрів художника на ім’я Ді Массімо. Мені дуже подобаються його роботи. Чудовий старий, не дуже заможний, і, схоже, він вельми втішився, що я став його учнем і підкидаю трохи грошенят. Я малюю у його студії.

Рим просто неперевершений, усю ніч не стихають фонтани, вулицями сновигають люди, геть не так, як у нашому Монджі. До речі, ти помилялася щодо Тома. Незабаром він повертається до Штатів, мені байдуже коли, і насправді він непоганий хлопець, тож я нічого не маю проти нього. Утім, він не має до нас жодного стосунку, і я сподіваюся, що ти теж це розумієш.

Пиши до мене через «Американ Експресс» у Римі, бо я ще не маю постійної адреси. Я повідомлю тобі, коли знайду квартиру. Тим часом хай горить світло, працюють холодильник і твоя друкарська машинка. Серденько, мені дуже прикро, що доводиться скасувати наші плани на Різдво. Ти маєш повне право ображатися, але я думаю, що краще нам поки що не бачитись.

З любов’ю,

Дікі

Том не знімав кашкета, відколи зайшов до готелю, і на рецепції замість власного показав паспорт Дікі, хоча в готелях, як він помітив, ніколи не дивились на фото в паспорті, лише переписували номер, що містився угорі на першій сторінці. Він поставив на документах вигадливий і трохи недбалий підпис Дікі з великими закрученими літерами «Р» та «Ґ». Дорогою на пошту він зазирнув до аптеки за кілька кварталів від готелю і придбав деяку косметику, що могла йому знадобитися. Розважив продавчиню-італійку, наплівши їй, що косметика для його дружини, яка десь загубила свою косметичку, а зараз лежить у готелі — їй, як звично, скрутило живіт.

Увесь вечір він вчився підробляти підпис Дікі, адже за якихось десять днів з Америки мав прибути чек із його місячною платнею.

14

Наступного дня він перебрався до готелю «Європа» із досить доступними цінами, який знаходився неподалік Віа Венето, тому що «Гесслер» був занадто показним. Саме в такому готелі, на його думку, зупинялися зірки кінематографу, і Фредді Майлз чи інші знайомі Дікі, які могли приїхати до Рима, швидше за все, теж обрали б той готель.

У номері Том подумки розмовляв із Мардж, Фаусто та Фредді. Найімовірнішим був приїзд Мардж. Він говорив із нею у манері Дікі, коли уявляв, що це розмова телефоном, і поводився як Том, коли уявляв себе з нею сам на сам. Приміром, вона могла заявитися до Рима, знайти його готель і настирливо просити впустити її до свого номера. У такому разі йому довелося б зняти персні Дікі й перевдягнутися у власний одяг.

— Я не знаю, — звертався він до неї голосом Тома. — Ти ж знаєш його… йому завжди кортить від усіх утекти. Він дозволив мені кілька днів пожити в його номері, бо в моєму кепсько з опаленням… Ой, та він повернеться не сьогодні-завтра, а якщо ні, то надішле листівку й повідомить, що з ним усе добре. Він вирушив з Ді Массімо до якогось невеликого містечка, аби роздивитися картини в тамтешній церкві.

— (А ти не знаєш, куди він подався — на північ чи на південь?)

— Я справді не знаю. Гадаю, на південь. Але чим це тобі допоможе?

— (От не пощастило мені — приїхала й розминулася з ним. Чому він принаймні не повідомив, куди подався?)

— Так, я теж його питав. Обнишпорив увесь номер у пошуках карти чи ще чогось, що вказало б на його маршрут. Він лише зателефонував мені три дні тому й сказав, що я можу пожити в його номері.

Як добре, що йому спало на думку потренуватися знову бути собою, адже хтозна, може, настане такий час, коли йому за лічені секунди доведеться перевтілитися у самого себе, а йому напрочуд швидко забувся тембр голосу Тома Ріплі. Він провадив розмову із Мардж доти, доки його власний голос не залунав у вухах саме так, як він його пам’ятав.

Але здебільшого він видавав себе за Дікі й послуговувався його низьким голосом, розмовляючи то з Фредді та Мардж, то телефоном із його матір’ю, то з Фаусто, то з якимись незнайомцями, яких зустрів на вечірці. Він говорив англійською та італійською під акомпанемент транзистора Дікі, щоб часом якийсь службовець готелю, коли минатиме його номер, не подумав, що синьйор Ґрінліф несповна розуму. Іноді, коли лунала пісня, яка йому подобалась, Том пускався у танок, але танцював так, як Дікі танцював би з дівчиною — він бачив, як Дікі танцював із Мардж на терасі «У Джорджіо» та в «Апельсиновому саду» в Неаполі. Дікі робив широкі випади, але загалом рухався досить скуто. Одне слово, танцював він не надто добре. Том насолоджувався кожною миттю, коли залишався сам у своєму номері або гуляв Римом, поєднуючи оглядини історичних пам’яток з пошуком квартири. Яка там нудьга чи самотність, коли в тебе життя Дікі Ґрінліфа!

34

«Поблизу Сан-Ремо знайдено човен» (іт.).