— Ти впевнена? — перепитує Прибамбас.

— Ні, — тихо погоджується сестра.

За мить хлопчик іде пошукати ще чогось їстівного, а дівчинка залишається біля воріт сама. Раз по раз вона озирається через плече на годинник за спиною, щоб подивитися, скільки залишилося часу.

Точки перетину II:

Багряні фурії, червоні парки[21]

Лондон, 31 жовтня — 1 листопада 1901

— Хоча кожна ніч у цирку має всі підстави, щоб її називали чарівною, — написав колись гер Фрідрік Тіссен, — ніч перед Днем усіх святих — особлива. Повітря аж пахне таємницями.

Цьогорічна геловінська ніч видалася холодною і ясною. Гучний натовп убрався у важкі пальта й зав’язав шарфи. Чимало відвідувачів ховають обличчя за білими, чорними чи срібними латками масок.

Цирк навіть освітлений не так яскраво, як зазвичай. Здається, наче з кожного кутка виповзають тіні.

Ніхто не помічає, як до цирку заходить Чандреш Крістоф Лефевр. У кошику біля воріт чоловік бере срібну маску й прикладає собі до обличчя. Коли він купує дорослий квиток, касирка його не впізнає.

Чандреш, наче сновида, тиняється цирком.

Чоловіку сірому костюмі не вдягає маску. Він неквапливо шпацирує доріжками спокійним, майже лінивим кроком. Безцільно сновигає від намету до намету, заходячи в одні чи минаючи інші. Купує собі горнятко чаю, стоїть у внутрішньому дворику й довгенько роздивляється вогнище, перш ніж рушити назад.

Чоловік у сірому костюмі ніколи раніше не навідувався до цирку й раптом помітив, що йому тут подобається.

Чандреш іде за ним назирці, наступаючи на п’яти. Переслідує між наметами, спостерігає, як чоловік купує на подвір’ї чай. Він ретельно вивчає землю біля ніг чоловіка в сірому костюмі, шукає його тінь, незважаючи на мінливе освітлення.

Окрім Чандреша, чоловік у сірому костюмі нікого не цікавить. Перехожі не звертають на нього уваги, ніхто навіть оком не змигне в його бік, попри незвично високий зріст і бездоганний сірий костюм та циліндр. Навіть яточниця, котра наливає йому чай, кидає короткий погляд і вітається з наступним покупцем. Чоловік мандрує цирком, наче тінь. У руках він тримає ціпок зі срібною маківкою, яким навіть не користується.

Чандреш не раз губить його в натовпі, сірий костюм розчиняється серед білого, чорного й кольорових цяток-відвідувачів. Знову виявити чоловіка в юрбі нескладно, але Чандреш щоразу нервується, руки йому тремтять, і він увесь час метушливо перевіряє вміст кишень свого пальта.

Лефевр бурмоче щось собі під ніс. Люди, котрі йдуть достатньо близько, щоб почути це, здивовано витріщаються й намагаються відійти далі.

За Чандрешем іде молодик, якого він не впізнав би, навіть зазирнувши у вічі. Тим не менше хлопець і далі тримає дистанцію. Але увага Лефевра прикута до чоловіка в сірому костюмі, і він не помічає юнака, який віддалено нагадує його помічника.

Марко не відводить він Чандреша сіро-зелених очей. Сьогодні він не вдягнув маску на обличчя, котре може впізнати тільки Селія, але вона так чи інакше зараз зайнята.

Так триває деякий час. Містер А. Г** неквапом прогулюється цирком. Він зазирає до віщунки, котра не впізнає його й викладає карти ввічливими рядами, а потім зізнається, що сьогодні їхні передбачення суперечливі й невиразні. Потім він дивиться виставу ілюзіоністки. Селія помічає його й коротко киває один-єдиний раз. Далі чоловік рушає до Дзеркального Коридору та мандрує там у супроводі незліченної кількості постатей в однакових сірих костюмах і циліндрах. Катається на Каруселі. І, схоже, отримує особливе задоволення від Крижаного Саду.

Чандреш переслідує його від намету до намету, чекає на вулиці біля тих, до яких не наважується зайти. Хвилювання щораз посилюється.

Марко відволікається й губить їх обох лише на якусь мить.

Годинник над ворітьми рахує хвилини, ніч минає, і візерунки на циферблаті закручуються, змінюючи своє місце.

Жовтень перетворюється на листопад, але це помічають лише ті, хто стоїть найближче до годинника.

Юрба потроху рідшає. Маски повертаються до кошиків у внутрішньому дворі й біля воріт і перетворюються на безладні купи стрічок і порожнистих очей. Дітей тягнуть додому, обіцяючи повернутися завтра, хоча завтра тут уже не буде ніякого цирку, а діти почуватимуться обдуреними та зрадженими.

В одному із широких і не надто багатолюдних переходів позаду цирку містер А. Г** зупиняється. Чандреш спостерігає звіддаля й не може чітко роздивитися, що затримало чоловіка, хоча схоже, що він із кимось бесідує. Крізь прорізі в масці він бачить лише сірий костюм і завислий у повітрі циліндр. Між Лефевром і мішенню нічого немає.

Внутрішній голос шепоче Чандрешеві, що чоловік не може бути справжнім. Що це лише витівки його уяви. Просто сон.

Раптом усе завмирає. На мить час сповільнюється, наче щось побороло гравітацію в момент падіння. Прохолодний вітерець, що по колу прогулювався відкритими цирковими доріжками, ущухає. Тієї миті ніщо не ворухнулося — ані тканина наметів, ані стрічки, зав’язані на дюжинах масок.

У найвищому наметі повітряна гімнастка втрачає рівновагу й падає, але за кілька сантиметрів до землі її партнерові вдається упіймати дівчину.

На подвір’ї вогнище несподівано плюється іскрами й випускає цілу хмару чорного диму, змушуючи відвідувачів відскочити та закашлятися.

Кошеня, котре зависло в повітрі, перестрибуючи з руки Крихітки на долоню її брата, раптом перевертається й приземляється не на лапки, а на спину і з жалісним нявчанням котиться до хлопчика.

Ілюзіоністка завмирає й перериває виступ. Дівчина блідне та застигає, хитається, наче ось-ось зомліє. Кілька уважних глядачів пориваються допомогти їй, але Селія тримається на ногах.

Марко складається навпіл, наче його вдарив у живіт якийсь невидимий ворог. Перехожий хапає хлопця за руку й допомагає випростатися.

А Чандреш Крістоф Лефевр витягає з кишені пальта важкого срібного ножа й без вагань жбурляє його.

Ніж вилітає з Чандрешевої руки й виробляє в повітрі кілька досконалих обертів.

Нерухома мішень чітко видніється попереду. Немає цілі, реальнішої за неї.

Та раптом вона ворушиться.

Гладенька сіра вовна на спині костюма містера А. Г** посувається. Чоловік злегка нахиляється вбік. Граціозно ступає на крок. Єдиний несвідомий жест. Так рухається маса в просторі.

А потім ніж зачіпає його рукав і завмирає, влучивши точнісінько в груди співрозмовнику. Лезо легко протинає розстібнуте пальто й потрапляє в серце, наче цілилося саме туди. З-під багряного шарфа стирчить срібне руків’я.

Гер Фрідрік Тіссен завалюється долілиць, і містер А. Г** підхоплює його.

Чандреш витріщається на свою порожню руку, наче не в змозі пригадати, що саме вона тримала минулої миті. Мало не втрачаючи свідомості, він плентається назад до вогнища. Забираючись геть із цирку, Лефевр забуває зняти маску і, знайшовши її у власному будинку наступного дня, не може збагнути, звідки вона взялася.

Містер А. Г** кладе repa Тіссена на землю й починає щось швидко шепотіти йому так, аби ніхто сторонній не підслухав. Поодинокі відвідувачі спершу нічого не помічають, хоча дехто дивується, що двійко молодих артистів за кілька метрів звідси переривають свій виступ, і хлопчик у чорному костюмі збирає наляканих кошенят.

Минає чимало часу перш ніж містер А. Г** змовкає й простягає руку в сірій рукавичці до обличчя repa Фрідріка Тіссена, щоб обережно склепити йому очі.

Під білими черевиками Крихітки Мюррей розтікається калюжа крові, і запалу тишу розриває несамовитий крик.

Перш ніж здивування встигає перетворитися на хаос, містер А. Г** обачно виймає з грудей repa Тіссена ніж зі срібним руків’ям, підводиться й рушає геть.

Проходячи повз спантеличеного Марко, який іще не отямився від болю, чоловік у сірому костюмі мовчки простягає йому закривавленого ножа, і розчиняється в натовпі.

21

Фурії — римські богині помсти та мук совісті, що карають людей за гріхи, перш за все — за вбивство родичів; парки — у давньоримській міфології богині долі, яким відповідали грецькі мойри.