Я щойно провів трохи часу з Ґрейнджер , — написав Пітер, вирішивши, що належить поділитися враженнями з Беа, доки вони ще свіжі. — Але це не чоловік, як ти гадала, а жінка. Утім вона не дозволяє мені називати її на ім’я. Тут усі звертаються один до одного на прізвище. Навіть ті, що товаришують між собою.

Хай там як, а Ґрейнджер, поза всяким сумнівом, найвразливіша людина серед усіх, із ким я познайомився на аміківській базі. Однієї миті вона в чудовому гуморі, а наступної, неначе ти натиснув не на ту кнопку, її настрій раптом змінюється, не встигнеш і оком змигнути. Вона стає не те щоб злою, просто дратівливою або замкнутою. Але сьогодні вона відкрилася більше, ніж будь-коли. Ця жінка приховує якісь глибокі, незагоєні рани, і, щоб зрозуміти, звідки вони, треба буде багато часу, я в цьому впевнений. Узагалі дивно, як її відібрали для цього проекту. Мабуть, на співбесідах вона видалася врівноваженішою і спокійнішою. А може, вона справді БУЛА тоді більш врівноваженою і спокійною, ніж тепер. У нашому житті трапляються миті, коли ми, попри всі негаразди, здаємося собі нездоланними, а буває, що, тільки-но прокинувшись, ми вже почуваємося слабкими і стривоженими, хоча все йде добре. Навіть найнепохитніший християнин не захищений від незбагненної втрати рівноваги. Хай там як, а Ґрейнджер, схоже, сумує здебільшого через складні стосунки зі своїм батьком, якого вона не бачила двадцять п’ять років. Я певен, ти б її зрозуміла! Власне кажучи, я переконаний, що краще за тебе ніхто з нею не поспілкувався б на цю тему. Якби тільки ти була тут!

До речі, я дізнався справжню причину, чому ти НЕ тут. Кілька годин тому я познайомився...

Доки Пітер нишпорив у пам’яті, намагаючись відшукати там ім’я доктора Остіна, він пригадав, що вже писав про це на початку листа, перш ніж Ґрейнджер його перервала. Він стер зайві слова, відчуваючи з кожною секундою дедалі більшу втому.

Буду прощатися з тобою і відсилати цього листа. Він лишався недописаним увесь час, доки тут була Ґрейнджер, і мені соромно, що я змусив тебе так довго чекати на відповідь. Ти маєш рацію, коли докоряєш мені за зайву вимогливість до себе. Від сьогодні буду виправлятися! (Жартую.) Більше таких затримок із відповідями не буде. Надсилаю цього листа тобі, а сам сідаю писати наступного.

Кохаю

Пітер

Дотримуючи свого слова, він натиснув «Надіслати», відкрив іншого листа Беа і перечитав його. Цього разу Пітер відкинув думку про те, що мусить ретельно відповідати на кожне її запитання. Дружині це було не потрібно. Їй необхідні лише дві прості речі: переконатися, що коханий прочитав її листа, й отримати яку-небудь відповідь. Його очі зупинилися на тому місці, де Беа описувала свою рану на руці, що вже майже загоїлася: «Блідо-рожева, і пов’язка трохи натерла, але загалом усе виглядає добре!» Пітер негайно ж узявся писати відповідь.

Дорога Беа!

Який я радий чути, що твоя рука так добре гоїться! Коли дізнався, що ти поранилася, я був нажаханий, і ця новина для мене — справжнє полегшення. Будь ласка, не поспішай повертатися до роботи. Тобі потрібно повністю одужати самій, щоб піклуватися за іншими. До того ж лікарня кишить всякими паразитами, як ти сама знаєш — і я маю на увазі не тільки...

Пітер подумав хвилину-другу, намагаючись пригадати ще одне забуте ім’я, але видобути його з надр пам’яті виявилося неможливо, попри те що цю людину вони з Беа згадували щодня останні роки два.

...твого колегу-параноїка з кучерявим волоссям. Хоча мені тут усе добре вдається, я сумую за тобою. Якби тільки ти була поруч! Так шкода, що тебе відсіяли. Я, звісно, послуговуюся своїми егоїстичними мотивами, але не тільки. Проекту загалом твоя присутність пішла б на користь. Хай які там були критерії в АМІК, але вони припустилися великої помилки. Саме когось такого, як ти, тут і бракує. Оточення тут... як би це пояснити? Переважна (поважна?) більшість чоловіків. Тобто жінок довкола достатньо, але вони не змінюють загального настрою, esprit de corps<a name="read_n_50_back" href="#read_n_50" class="note">[50]</a>, якщо хочеш. Такі взаємостосунки, як тут, зазвичай асоціюються з військовими силами чи, може, з великим будівельним проектом (яким усе це і є, сподіваюся). Жінки не розхитують човен, не намагаються ожіночити це місце, вони просто пристосовують свою натуру до цих умов.

Можливо, це несправедливе узагальнення. Зрештою, жінки зовсім не зобов’язані відповідати тому уявленню про жіночність, що засіло в моїй голові. Але навіть так, я мушу зауважити, що це не те середовище, в якому я почуваюся затишно, і я не припиняю думати, що тут було би значно краще, якби додати до загального розмаїття кількох жінок, подібних до тебе.

Утім я аж ніяк не стверджую, що є багато жінок, схожих на тебе! Звісно, ти — єдина у світі!

Що ж до тендерного питання в оазян, то тут усе непросто. Я досі не розібрався з їхніми статями — вони не розуміють моїх питань про це, а я не розумію їхніх відповідей! Із того, що я бачив, статевих органів у них там, де можна очікувати, немає. У них народжуються діти — нечасто, як на мене, але це трапляється, тож дехто з моїх Обожнювачок Ісуса — матері. Я б не сказав, що в їхній поведінці можна простежити якісь особливі материнські риси. Оазяни ВСІ — по-своєму — дуже пов’язані між собою і дбають одне про одного. Я прихилився до них усією душею. Мені здається, ти також полюбила б їх, якби ця пригода випала й тобі.

Ще треба сказати про оазян, що вони дуже добрі. Надзвичайно турботливі. Спочатку цього не помічаєш, але потім усе стає очевидним. Під час нашого останнього зібрання в церкві трапився такий випадок: ми всі співали, коли раптом одна з картин упала зі стелі (її було не досить надійно прикріплено — це тяжко зробити без цвяхів, гвинтів чи якихось інших гострих предметів). Картина упала просто на руку Обожнювачці Ісуса Номер П’ять. Ми всі дуже перелякалися. На щастя, панно було не надто важке, і з Номером П’ять усе гаразд — переломів немає, тільки синець. Але те, як довкола неї зібралися всі решта, було просто неймовірно. Вони всі по черзі обіймали її і гладили з неабиякою ніжністю. Я ще ніколи не бачив такого вияву загальної любові й турботи до одного з членів громади. Номер П’ять зніяковіла й засоромилася — а зазвичай вона доволі говірка! Вона моя улюблениця.

Пітер зупинився знову. Так вихваляти іншу особу жіночої статі — хоч людини, хоч не людини — було не надто тактовно, коли власна дружина почувалася невпевнено. У нього з Беа завжди були такі стосунки, коли кожен із них міг спокійно висловити захоплення іншою людиною, не важливо, якої статі, адже обоє були впевнені в міцності й непорушності своїх взаємин. Утім... Пітер, видаливши «Вона моя улюблениця», написав:

Із нею мені найприємніше спілкуватися.

Усе одно щось тут було негаразд.

Але, звісно, ніщо з цього не є для мене таким важливим, як наші з тобою рідкісні й дорогоцінні стосунки , — написав він. — Нещодавно мені так виразно згадалося наше весілля! І твоя весільна сукня, і те, як ти вдягала її згодом.

Будь ласка, пиши мені ще. Я знаю, що ти написала вже багато листів, а я не надто старанно відповідав на них, але це не означає, що я не ціную спілкування з тобою. Я страшенно скучив за тобою. І мені прикро, що тобі здалося, ніби певні теми для мене неприйнятні. Кохана, пиши про що тобі хочеться. Я твій чоловік. Ми маємо жити одне для одного.

50

Дух військового товариства (лат.).