Пітер зайняв своє місце за кафедрою. Він зауважив, що  причепурили його ліжко, випрали, висушили і склали простирадла, почистили черевики, зшиті йому Номером П’ять, і поклали недбало кинутий Пітером олівець на подушку, де йому як священній реліквії зможуть поклонятися наступні покоління. Тепер, ущасливлені дивовижним Пітеровим поверненням,  сиділи й пильно дивилися на пастора, тримаючи напоготові свої біблійні книжечки й чекаючи на знак до співу. Зазвичай вони починали з таких церковних гімнів, як «У саду» та «Славімо Бога». Пітер відкашлявся. Попри всі сумніви, чоловік вірив, що натхнення прийде звідки-небудь, як завжди приходило раніше.

—  — промовив він. — сс.   ц ерква c cc.

У декого з вірян затремтіли плечі — Пітер завжди вважав, що так вони сміються. Він сподівався, що вони таки сміялися над його незграбною вимовою, але, можливо, Пітер ніколи й не знав, що цей рух означає насправді.

— сс. ц cc  Ісус с, — казав Пітер далі.

Він відчував, як здивувалася й збентежилася громада через цю його силувану дитячу мову, що була такою зайвою і непотрібною, адже вони хотіли чути лише святі слова Біблії короля Якова. Але Пітер прагнув звернутися до них бодай раз словами, які вони сповна зрозуміють. Він завинив  так багато, і це було найменше, що він міг для них зробити: зберегти їм гідність, хай і на шкоду власній.

— сс Ісус ц    .

Пітер завершив підрахунок вірян, який розпочав за своєю давньою звичкою: п’ятдесят дві особи. Він так ніколи вже й не дізнається, як багато ще душ ховаються в поселенні, не довідається, наскільки він був близько чи далеко від того, щоб навернути всіх  до християнства. Чоловік знав лише, що впізнає усіх-усіх присутніх тут, і не тільки за кольором їхніх балахонів.

— сс ерква , — сказав він. — сс  Книгу дивних нових речей.