Ось так я й підійшла до похорону, з якого щойно повернулася. Твій «очевидний» висновок, що Біллі наклав на себе руки, виявився неправильним, хоча зрозуміло, чому ти так вирішив. Я подумала те саме, коли мені зателефонувала Шейла. Але насправді все гірше. Самогубство вчинила Рейчел. Дитина, з якою, здавалося, все гаразд. Не було жодних прикмет, що вказували б на таке, або, якщо й були, то Шейла їх прогледіла. Може, вона була надто стурбована депресією Біллі, щоб щось помітити. Звісно, тепер вона страждає і картає себе, намагаючись пригадати кожну дрібницю, яку сказала чи зробила Рейчел. Але, наскільки я можу сказати, її донька поводилася цілком нормально як на дівчину-підлітка: ходила до школи, сварилася з братом, слухала низькосортну поп-музику, переймалася зачіскою, сідала на дієту і відразу ж кидала її, сьогодні заявляла, що вона вегетаріанка, а завтра жадібно поїдала смажене курча. Звісно, тепер Шейла вважає це все ознаками психічного розладу, але, зважаючи на те, якими складними на вдачу можуть бути дванадцятирічні дівчата, я гадаю, що вона занадто сувора до себе. Що насправді було в Рейчел у голові, нам уже ніколи не дізнатися. Відомо тільки те, що одного ранку вона пішла на автомобільне звалище неподалік їхнього дому, пролізла крізь діру в дротяному паркані (місце було зовсім закинуте) і заховалася в купі автомобільних шин. Дівчина проковтнула цілу пригорщу пігулок — материного снодійного, знеболювального — звичайних ліків, що є в кожній домівці. Рейчел ковтнула їх дуже багато, запила ароматизованим молоком, згорнулася серед тих шин і померла. Її знайшли лише четвертого дня. Записки вона не залишила.

Біллі тримається мужньо, як мені здається. Підтримує як може свою матір.

Я могла би ще написати про події в Пакистані, але це величезна тема, та й, однаково, я дуже сумніваюся, що тобі зараз захочеться про це читати.

Джошуа забився під стіл, бо думає, що я хочу його вдарити ногою. Нехай би вже залазив у свій кошик, згортався там клубком і спав. Я хочу сказати, будьмо відверті, котам не так уже й погано живеться. Натомість він постійно десь ховається. І більше не спить зі мною в ліжку. Якщо раніше його присутність хоч трохи мене заспокоювала, то тепер у мене немає й цього.

Мені треба відпочити. Сьогодні був тяжкий день. Я ще напишу завтра. А ти напишеш?

Кохаю

Беа

Пітер проблювався, потім почав молитися. У голові проясніло, шлунок заспокоївся, якось химерно занімівши, гарячка — він тільки зараз зрозумів, що його лихоманило, — минулася. Бог не покинув його. Те, з чим Беа довелося зіткнутися, вони вже не раз долали в минулому. Попри обставини, однаковим було відчуття того, що життя стало нестерпно складним, перетворилося на заплутану сітку невирішуваних проблем, кожна з яких вимагала вирішити всі решта, щоб рухатися далі. Для неспокійних душ природно було сприймати це як об’єктивну реальність, як тяжкий погляд на похмуру дійсність, яка показала себе, щойно спали рожеві окуляри. Але все це було спотвореним уявленням, трагічним нерозумінням. Божевіллям нетлі, що б’ється об лампочку, коли відчинене вікно поряд. Цим вікном є Бог.

Тривога його дружини була щирою, і те, що сталося, було жахливо, але це не відбувалося поза межами Божої всемогутності. Коли вони жили разом, Пітерові й Беа довелося зазнати і утисків поліції, і фінансового краху, і виселення, і цькування з боку батька Беатріс, і протидії місцевих чиновників, що наче змовилися проти них, і підступних судових позовів, і чимраз зухвалішого нищення хуліганами їхнього майна, і погроз від бандитів із ножами, і крадіжки їхньої машини (двічі), і жахливого пограбування, після якого в них не залишилося нічого, крім книжок і розпатраного ліжка. Щоразу вони покладалися на Божу ласку. Щоразу Він розплутував колючий дріт неприємностей твердою невидимою рукою. Поліція несподівано вибачилася, невідомий жертводавець врятував їх від банкрутства, домовласник перемінив гнів на милість, батько Беа помер, адвокат-християнин допоміг їм і розібрався з чиновниками, судові позови, які їм загрожували, розвіялися самі собою, хуліганів Пітер сам зловив за руку, і закінчилося тим, що вони долучилися до його пастви, бандитів ув’язнили за згвалтування, одну вкрадену машину знайшли непошкодженою, замість другої їхній співвірянин купив їм нову, а коли їх обчистили грабіжники, церковна громада проявила таку доброту і щедрість, що їхня віра в людей злетіла до нечуваних висот.

Дорога Беа , — написав Пітер. — Будь ласка, не кажи «Богом забутий». Я розумію, що ти засмучена і маєш на це причини, але треба стримуватися від лихослів’я, шануючи те, що Господь насправді нікого ніколи не забуває. Мені здається, що у своєму горі ти не покладаєшся на нього так довірливо, як мала би. Пригадай усі ті численні випадки, коли ми, здавалося, були в безвиході, але Він вирятовував нас. Звернися і зараз до Нього. Він не залишить тебе у скруті. Адже сказано в Посланні до филип’ян: «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою».

Вибач мені, що не запропонував повернутися додому. Насправді я думав про це, і думка ця мене сильно спокушала, але, замість озвучити її тобі, я вирішив обміркувати все, перш ніж писати. Окрім усього іншого, я не хотів давати хибної надії, адже АМІК міг би мені відмовити. Сюди, як я розумію, прямує зореліт, який (окрім усього іншого) має доставити нового лікаря навзамін тому, який помер.

Я не настільки рішуче, як тобі здається, вирішив залишитися тут. Хоча ця місія — справді надзвичайна можливість, але Боже слово має власну інерцію і власну часову шкалу поширення. Я впевнений, що оазяни досягнуть дивовижних результатів і без мене, послуговуючись тим, що я вже їм дав. Насправді ж мені однаково доведеться їх покинути за кілька місяців, а роботи ще зостанеться чимало. Життя християнина — це подорож, а не завершений проект. Я віддаю цим людям усього себе, але, коли мені потрібно буде піти від них, я піду, і тоді всі мої думки будуть спрямовані на наше з тобою життя на Землі.

Прошу, спробуй відновити свій зв’язок із Божою любов’ю та захистом, якими Він наділяв нас раніше і які чекають на тебе зараз, щоб уберегти від негараздів. Молися Йому. Тобі не доведеться чекати довго, щоб побачити Його втручання. Якщо ж за декілька днів тебе далі бентежитиме смуток, я зроблю все, що зможу, щоб повернутися додому, до тебе, навіть якщо доведеться втратити якусь частку платні. Хай що б сталося, я переконаний, що до мене тут поставляться по правді. Це великодушні люди, і наміри їх щонайкращі. Я підсвідомо відчуваю, що вони добрі.

Що ж до замістя, так, я визнаю свою необізнаність. Але ж ми християни, і — знову ж таки, з Божою поміччю — матимемо силу вплинути на ті етичні норми, що панують там. Я не кажу, що все буде легко, але в нас і в місті були великі труднощі, а зараз у тебе там просто жахливі часи, то ж чи може бути ще гірше? Тут я більшість часу проводжу просто неба, і в цьому є щось заспокійливе. Я так хотів би прогулятися з тобою на свіжому повітрі під яскравим сонечком! Ти уяви лишень, як зрадіє Джошуа!

Коли ти читатимеш цього листа, у тебе буде ранок. Я сподіваюся, сон твій був солодкий і спокійний.

Кохаю

Пітер

Закінчивши писати листа, він був увесь липкий від поту. І голодний як вовк. Пітер помився під душем, одягнув чисті штани й футболку, а потім пішов до їдальні й замовив собі там картопляне пюре й сосиску.