Його очі розширилися.

— З нею завжди все було на межі, — сказала я, киваючи собі. — Я звикла до такого нормального стану речей. Ну, знаєш, триразове харчування, звичайні речі — томатний суп, картопляне пюре, кукурудзяні пластівці…

Я розв’язала стрічку й зазирнула в коробку. Усередині був бісквітний торт, який скидався на витвір кондитерського мистецтва — шоколадний ганаш, оздоблений малинками. Це була справжня розкіш, яку Реймонд обрав особисто для мене.

— Дякую, — сказала я, відчуваючи, як на очі навертаються сльози. Насправді я більше нічого не мала казати.

— Дякую, що запросила нас, Елеанор, — сказав він. — Мама любить виходити в люди, але їй не завжди випадає така нагода.

— Я завжди рада тебе бачити, вас обох, — промовила я, і це були щирі слова.

Я поклала торт на тацю з печивом, але, перш ніж я встигла взяти її в руки, Реймонд мене випередив. Я пішла за ним і помітила, що він підстригся.

— Як почуваєшся, Елеанор? — запитала місіс Гіббонс, як тільки ми всілися. — Реймонд казав, що нещодавно ти була трохи пригніченою.

На її обличчі був вираз м’якого, ввічливого занепокоєння, не більше, і я збагнула, червоніючи від вдячності, що Реймонд не вдавався в подробиці.

— Мені значно краще, дякую, — сказала я. — Реймонд наглядав за мною. Мені дуже пощастило. — Він був здивованим. Його мама — ні.

— У мого хлопчика золоте серце, — кивнула вона. А Реймонд скидався на Глен, коли вона помітила, що я бачила, як вона намагалася перестрибнути з дивана на підвіконня та промахнулася. Я засміялася.

— Ми тебе збентежили!

— А от і ні, — сказав він, — ви самі себе бентежите, базікаючи, як дві старенькі. Хтось хоче ще чаю? — Він нахилився до чайника, і я побачила, що він усміхається.

Із Гіббонсами було легко та приємно. Ми всі трохи здивувалися, як проминув час, коли замовлене наперед таксі за годину під’їхало до будинку і водій почав роздратовано сигналити. Тому вони змушені були збиратися похапцем.

— Елеанор, наступного разу чекатиму тебе в гості, — сказала місіс Гіббонс, коли вони намагалися вийти, проштовхуючи ходунки у двері, а Реймонд одночасно одягав куртку.

Я кивнула. Вона швидко поцілувала мене в щоку, у ту, що зі шрамами, а я навіть не відсахнулася.

— Приходь з Реймондом у неділю на чай, посидимо трохи, — прошепотіла вона.

Я знову кивнула.

Реймонд з гуркотом просунувся повз мене, а потім, перші ніж я встигла щось зрозуміти, нахилився до мене та поцілував у щоку, точнісінько як його мама.

— Побачимося на роботі, — сказав він і пішов, дуже обережно притримуючи маму та її ходунки, доки вони спускалися сходами. Я приклала руку до щоки. Сім’я Гіббонсів любить поцілунки — деякі сім’ї були схожими на них.

Я вимила чашки й тарілки, і в цю мить Глен нарешті вирішила з’явитися.

— Це не надто привітно, Глен, — сказала я.

Вона поглянула на мене й коротко нявкнула чи скоріше писнула, дуже дивно. Суть — зокрема, те, що їй було байдуже, — була цілком зрозумілою. Я поклала їй у миску ласощі від Реймонда. Вона пожвавилася, хоча, на жаль, її погане вміння поводитися за столом нагадувало мені про людину, яка її принесла.

Реймонд залишив свою газету на стільці у вітальні — він частенько носив газети в задній кишені штанів. Я прогортала сторінки, про всяк випадок, раптом знайдеться пристойний кросворд, і зупинилася на дев’ятій сторінці, де мою увагу привернув заголовок.

Газета «Глазго Івнінг Таймс»

Новини про розваги

«Піонери-пілігрими» відкривають Америку:

гурту з Глазго пророкують стати «кращими за Біффі»

Шотландський гурт «Піонери-пілігрими» цього тижня святкуватиме п’яте місце в Американському біл-борді 100 найкращих виконавців.

Четвірка з Глазго готується завдати удару по прибутковому американському ринку після багаторічних виступів у пабах та клубах.

Їхній сингл «Do not Miss You», написаний після того, як колишній фронтмен зі скандалом пішов з групи, минулого тижня перехопила інсайдерська компанія на YouTube. Відтоді композиція транслювалася щоночі по всій території США як саундтрек до високобюджетної реклами телекомпанії.

Наступного місяця гурт стане хедлайнером Stateside в турі від узбережжя до узбережжя.

Читаючи ці рядки, я подумки перенеслася до зовсім іншого місця, до зовсім іншої людини — до людини, якою я намагалася бути, і до того, що я хотіла змінити в собі й у своєму житті. Чесно кажучи, справа була зовсім не в музиканті, Марія Темпл допомогла мені це зрозуміти.

У своєму прагненні змінитися, з’єднатися з кимось, я цілком зосередилася не на тих речах, не на тій людині. Опинившись на межі цілковитої катастрофи, за невдалої спроби бути людиною, я почала розуміти, що невинна, і все завдяки Марії Темпл.

У статті не було написано про те, чим зараз займався Джонні Ломонд. Але це не мало жодного значення. Я згорнула газету — пізніше я зможу застелити нею лоток Глен.

@johnnieLrocks 7 г

Величезні вітання хлопцям — чудові новини, ви справді на це заслуговуєте. Безмежно радий за них. #usa #bigtime

(лайків немає)

@johnnieLrocks 44 хв

Трясця! До біса усе!

(видалено пізніше)

33

На черговому сеансі Марія, здавалося, була в доброму гуморі і я теж почувалася непогано. Але, коли вона знову заговорила про минуле, у мозку ввімкнувся сигнал тривоги.

— Ми не згадували про пожежу. Тому, якщо ти не проти… поговорімо про це.

Я обережно кивнула.

— Добре, Елеанор. Будь ласка, заплющ очі. Іноді речі краще пригадувати в такий спосіб. Зроби глибокий вдих, а потім видих. Чудово. І ще раз… добре. Тепер я хочу, щоб ти подумки повернулася в той час. Ти вдома, за день до пожежі. Що ти пам’ятаєш? Бодай щось? Не поспішай…

До цього я почувалася такою безтурботною та вільною, зосередженою на собі, що не мала нагоди підготуватися. Заплющивши очі й зробивши черговий видих за командою Марії, я занепокоєно збагнула, що мої думки метушливо заповнили ввесь простір, перш ніж я встигла їх блокувати і навіть збагнути, що мій мозок відключився, відкриваючи доступ до найпотаємніших спогадів, які не мусили зринати. Я відчула важкість у тілі, на відміну від мого розуму, який плавав, ніби повітряна кулька, поза межами моєї досяжності. Однак, коли це сталося, я незворушно прийняла цей факт. У переданні контролю була якась втіха.

— Матуся. Вона розлючена. Матуся спала, але ми знову її розбудили. Матуся від нас утомилася.

Сльози заструмували по моїх щоках, коли я вимовляла ці слова, однак я не почувалася засмученою. Так, ніби я переповідала фільм.

— Дуже добре, Елеанор, ти чудово тримаєшся, — сказала Марія. — Розкажи мені більше про матусю.

— Не хочу, — ледь чутно промовила я.

— Елеанор, у тебе добре виходить. Спробуй не спинятися. То як щодо матусі?

Я довго мовчала, дозволяючи думкам пересуватися в будинку, дозволяючи спогадам зринати назовні, наче птахам, яких випустили з клітки. Зрештою я прошепотіла. Два слова:

— Де Маріанна?

34

Неділя. Я мала вийти з дому о дванадцятій, щоб пообідати з Реймондом. Глен дрімала в новому ліжку, і я зробила кілька фото. На останньому знімку вона затуляла лапкою очі, ніби ховаючись від світла. Я опустилась навколішки поряд і притулилася обличчям до її хутра. Смикнувшись, вона замуркотіла голосніше. Я поцілувала її в голову.

— Побачимось пізніше, Глен, — сказала я. — Я не затримаюсь надовго.

Мій неминучий вихід, здавалося, її не обходив.

Приготувавшись виходити, я прочинила двері якомога тихіше й навшпиньки скралася у вітальню, щоб перевірити, чи кішка ще спить. Я помітила її на велетенській миші, напханій котячою м’ятою, вони обоє витріщалися на мене, блискучі очі іграшки дивилися чітко вперед. Кішка, поклавши передні лапки на плечі миші, ліниво перебирала ними, водночас жваво звиваючись. Я залишила їх сам на сам.