СПІВАКИ

Сусід до себе кликав кума: - Приходь лиш, брате, на часок: По чарці вип’ємо, сальця з’їмо шматок…- А справді - так не те він дума; То кумові сказав він тільки так! Хотілося ж, щоб похвалиться - Яких він назбирав Співак. От кум прийшов; посіли як годиться; По одній випили, по другій налили… Тут парубки як утяли! Роззявили роти - гукають… Хто вгору дме, а хто пищить… Аж головою кум вертить: - Чорт батька знає як співають! - Став він хазяїну казать,- Аж вуха далебі болять! - - Та, може, й так…- хазяїн став мовляти,- Є трохи хвалшу, що й казати… Так он що - все народ такий, Як кажуть, золотий! То сількісь, що не так співають, Зате горілки не вживають! А по мені - вже лучче пий, Та діло розумій.

1853.

СКОРОБАГАТЬКО

Десь на шляху, біля діброви, У хаті чепурній шинкарочка жила; Про біле личко, чорні брови Далеко чутка йшла. Один купець - забув, як звати,- Із ярмарку багато грошей віз І до шинкарчиної хати Він привернув і з воза зліз. Вишнівочка-первак, хазяйка чорноброва, Та ще к тому веселая розмова Забавили його, І він забув погонича свого. Шинкарка язиком, як на цимбалах, грає, Купець, прицмокуючи, п’є, Погонич все на клунок поглядає, Бо догадавсь, яке добро там є. У хаті жарти, сміх; погонич пильно слуха Та й думає: «Багатим всюди рай». А біс йому в обидва вуха Все шепче: «Утікай! Багатирем ти станеш, будеш паном, Розкошуватимеш весь вік…» І розум в голові покривсь чудним туманом… Погнав він коненят і десь у полі зник. Одумався гуляка, вийшов з хати, Туди-сюди - було та загуло… Купець заметушивсь…«Рятуйте!» - став кричати, А рятувать і нікому було. Побіг він, плачучи, шукати вітра в полі; Нема ні чутки, ні сліда. Не сподівався він такої злої долі, Не снилася йому така біда. Літали в полі скрізь і вітра не піймали… Рибалки шапочку край берега найшли, І хвилі їм нічого не сказали, До моря горе понесли. За днями дні летіли і минали; Пристарілось і те, що змолоду цвіло; Багато деяких пісень переспівали; Постало те, чого і не було. Скоробагатько по горі скотився, У городі на ноги став,- На пустирі будинок уродився І всіх причарував. Меди і вина щастя розливало, Скоробагатько панував, Усе йому кувало і плескало, І чорт дітей, як кажуть, колихав. Як бджоли на той мед, злітались городяне, І ласо їли всі, і солодко пили, Розумником його зробили громадяне, Хоч казочку про шапочку й плели… Що язики! Не вимовчать ніколи, А добрі пироги Не вороги; Не слід цураться хліба й солі. Хотів сказать ще більше я, Та перебила доленька моя: «Даремна,- каже,- річ, і рот тобі замажуть, Сиди собі, не лізь, Бо золотий обушок, люди кажуть, Відчинить двері скрізь».

1892-1893.

СИЛА

Щоб хуторну хандру прогнати, Один вигадливий Панок Задумав до себе розумних наскликати І світом мудрості розбуркать свій куток. На раду він покликав Кума, Бо між розумними то був найкращий цвіт: Він і мовчить розумно, і розумно дума, Бо знав людей і бачив світ. Приїхав Кум - і почали судити: - Отак і так,- Пан каже,- хочу я; Чи буде бобу решето, скажи ти? Чи гарна вигадка моя? - Цікаве діло! Що й казати! - Промовив Кум.- Гаразд придумав ти; Хоч не багатечко, а можна назбирати, Бо дурнями, мовляв, хоч греблю нагати… Ось нум лічить, чи прийдеться до діла? Панько Небреха - перша голова, Вовчок та Мирний - се ще два; Нечуй та Свистуненко Сила… - Тю-тю на тебе! - крикнув Пан.- На біса ти до гурту пхаєш Силу? Хіба за те, що дорогий жупан?. А от і проминув ти Сліпченка Данилу! - Цить,- каже Кум,- я не збрешу; Не торохти, сховай слова завзяті, Скажу я нищечком, бо піч у хаті…- Той ухо прихилив, а Кум шу-шу, шу-шу… - Хіба! - промовив Пан і засміявся.- Покличемо і Силу, коли так… Розумний, Куме, ти удався! Куди не поверни - мастак.- Як радилися, так і сталось; Як квіточка, надія розцвіла; Хоч небагатечко гостей зібралось, А все ж бесіда гарная була. Як тихая вода, лились розумні речі І вимовлялось те, чого ніхто не чув; І Сила там між ними був - Скакав, як дурень з печі… - От тобі й на! - хто-небудь пристидить.- Розумних кликали і дурня приліпили, Правенько почали та й покривили…- Та годі вам, мовчіть! Тут сила не в тому, що дурень Сила, А в тім, що гроші - сила.