1892-1893.

БІЛОЧКА

Пухнату Білочку до себе Лев прийняв, Навіщо й як - того ніхто не знав, Бо не довідались сороки-цокотухи; Вони б усюди брехні рознесли, Зробили б бугая із мухи: «І так, і перетак, ми бачили, були». Дознався я, що Білочка служила, Нічого не робила; Було їй сказано: нікуди не втікать І панову хандру потроху розважать. Марудна служба, що й казати; Аж жижки трусяться скакати, А тут сиди, очицями моргай. Наш вік біжить, не скажеш: потривай. І Білочка свого діждала - Старенька і беззуба стала; Пора прийшла - І службу відбула. За те чумацький віз оріхів наділили; Хоч слово панове справдили, Аж любо глянути - оріх в оріх,- Цілісінькую б зиму, дякуючи, їсти, Та тільки що ж? Дивись на них: Дали тоді, як нічим гризти. Є приказка весела: їж, Коли роток ще свіж, А то, як прийде час, зов’яне, Тоді ніщо вже не загляне.

1891.

БУДЯК І ВАСИЛЬКИ

Давно колись весела воля, Гуляючи посеред поля, Насіяла Васильків цілий лан. Де взявсь Будяк, на пригорку розцвівся, Пишається, неначе пан. І просторікать заходився: - Ой ви, Василечки, бадиллячко дурне! Чи бачите мене? Я вище вас, мене усюди видно, Не тільки вам, усім завидно, Красуюся, як в огороді мак,- На те ж то я й Будяк! - Василечки зашамотіли І нічогісінько сказати не схотіли, А він базіка знов: - На вас я подивлюсь - І засміюсь; Химерні ви, малі, мене ж усяке знає: Червона голова, ще й медом припахає, Та тільки зась! Мене Ніякая скотина не нюхне! - Не втерпіли Васильки, обізвались: - Що ж будемо робить - такі вже повдавались! А все ж таки і ми Буваєм між людьми: Світилочки нас на весілля просять, Ще й стьожечками приберуть; Нас на йордань зимою носять І на кутю на покуті кладуть. Ти через лад пишаєшся, Будяче; Гляди, базікання ледаче До лиха доведе… Он-он косар іде!.- Будяк спесиво подивився, Ще більше розходився: - Косар?! Нехай лиш вражий біс Поткне свій простий ніс, То й знатиме - варене чи печене, На те колючки є у мене!- Іде Косар і, може б, проминув, Будяк його колючками шпигнув. Розсердився козак - і замахнув косою… Пропала чвань з дурною головою! Василечки ростуть собі, цвітуть, Їх гріє сонечко, і вітрик їх гойдає, І нічка тихая росою умиває; Кругом, як рай: і бджілочки гудуть, І пташечки, радіючи, співають, Трудящу долю звеселяють, І всім дарма, Що Будяка на пригорку нема. Давно на світі ходить рада, Що гріх пишатися і других зневажать, А треба пам’ятать: Хто вище злізе, дужче пада.

1891.

БИЛИНА

Сказав раз Кущ Билині: - Билинонько! Чого така ти стала, Мов рибонька в’яла: Пожовкла, не цвітеш, Живеш, як не живеш, Твоя головонька от-от поляже? - Ох, Кущику! - Билина каже.- Я на чужині… Хто щиро поважа родину, Свій рідний край, Тому не всюди рай: Чужина в’ялить, як Билину.

1858.