1858.

ЛИСИЦЯ Й ОСЕЛ

- Відкіль бредеш ти, голово лиха? - Лисиця так мовля Ослові. - Дивився, як там Лев здиха Аж ген у тій діброві! Піди, паньматко, подивись; Ти ж зналася із ним колись… І! Що тепер із ним зробилось! Де в біса й сила тая ділась! А то, було, як гуконе - Не втямиш з ляку, де б сховався,- Таке було те пугало страшне! Мабуть, його весь світ боявся… Тепер лежить, неначе пень, І ніч, і день. Ніхто його вже не боїться, Усяк безпечно йде дивиться. Хто схоче - добре ускубне За вражий чуб його зубами, А хто під боки стусоне - Чи дрюком, чи рогами. - А ти, запевне, не посмів?! - Йому підсміює Лисиця. - Оце-таки! Чого ж дивиться? І я його раз захмилив,- Нехай і наших знає! А й в людях такечки буває,- Чи то вже світ тепер такий: Поки ти чим кому страшний, Усяк тебе і поважає; А тільки як-небудь спіткнись,- Дивись - Хто й поважав, той лає.

1853.

ЛИСИЦЯ Й ВИНОГРАД

Прибігла раз Лисичка у садок; Вподобавсь дуже їй привітненький куток - І гарно погулять, і любо подивиться, То тим, то сим там можна поживиться. Глядить - На тичках виноград висить, Густесенько, аж тички нахиляє. «От,- дума,- снідання смачне; Усяка ягідка неначе привітає, Неначе каже: їж мене». Та от біда яка: відкіль вона не гляне, Де не зопнеться - не достане; Облизує роток - Хоч би десяток ягідок. - Бач,- каже,- люди як хитрують, Неначе носом чують…- А на вершечку поравсь Горобець: Усюди він, проворний молодець, Примазаться уміє на дурничку,- На те вже вдавсь. Побачив він Лисичку І зараз обізвавсь: - Здоровенька була, Лисичко! Поласуй з нами, молодичко! А виноград же то який! У вашому гаю не виросте такий!.- Лисичка думає: цвірінькало ти сучий, Без тебе знаю я…- Ні,- каже,- нам не йде, Кислючий-прекислючий - Оскома нападе! - Розсердилась вона і подалась додому, Жалкуючи, що бігла по-дурному. Так завидющий чоловік На брехні верне свій язик; Чого не втне чи не достане - Усе погане.

1892.

МУЖИК ТА ЛИСИЦЯ

Колись-то Мужика Лисиця попитала: - Скажи, будь ласкав, куме мій, За що се честь така ось шкапі сій? Про се вже я давно спитать тебе бажала; Коли не подивись - Вона з тобою скрізь: Чи у дорозі, чи на полі; І їсти й пити їй доволі… А як признаться, то вона Скотина предурна! - Але! - їй каже кум,- не в розумі тут сила! То все бридня… Тут думка не така: Нам треба тільки, щоб возила Та слухалася батіжка.

1853.

МИШАЧА РАДА

Задумала Мишва вчинить велике діло, Щоб слава загула про них По всіх усюдах, щоб вдивило Не то людей - котів дурних. Мишей до біса назбігалось. Чимало й Пацюків зібралось, Старих і молодих. От в кухві тій, що з борошном стояла, Уся громада посідала - Розслухать, що і як. Найстаршенький Пацюк мовляє так: - Оце зібрались ми, панове громадяни, Про от що розсудить: Пора б і Мишам в світі жить Так, як живуть усі миряни. А для того нам треба положить: Щоб був порядок в кожнім ділі - Збирати раду щонеділі… Чи так, чи, може, як?. - Розумне діло! Так, то й так!.- Гукнула разом вся громада. - А щоб була доладна рада,- Старий Пацюк кричить,- Закон постановить: Пускать на раду всіх хвостатих, А куцих не пускать, Бо хто бував в руках проклятих, З того добра не ждать! Чи так? Рішайте, коли чули!. - Так тому й буть! - усі гукнули.- Так!. Куцих не пускать!.- Мишва таку приміту знає: У кого довший хвіст - той розум більший має А хто свій хвіст ізбув, Той дурнем всюди був - Чи то в якій-небудь пригоді, Чи на війні, чи у поході. От через тиждень, в темну ніч, Справдилась Пацюкова річ: Була між ними перша рада. Зібралася як слід уся громада; Посіли, гомонять… Аж гульк - і куций є між ними… Ну що його робить з дурними? Ну як утерпіть - не сказать?. Пацюк углядів молоденький - Та зараз дядька штовх тихенько: - А що ж се,- каже,- як се так? Відкіль се взявся неборак? Чому ж йому ніхто не вкаже? Та се вже, справді, сором, глум!. - Цить, язикатий! - дядько каже. Бо то ж мій кум…