ДУМА П'ЯТА Старосвітська кров козацька В ветхих жилах врала: Попадя поклони клала, Всіх святих благала: Козакові помагати Турка воювати, Кораблі його прокляті На пожар пускати. «Ти ж, владичице небесна, - Слізно промовляла, - Що на полі і на морі Нашим помагала! Покривай твоїм покровом Байдаки козацькі, Розбивай небесним громом Судна бусурманські, А з них зброю, срібні кубки, Сукна, златоглави Козакам подай у руки Для своєї слави!» Старосвітська кров шляхетська В ветхих жилах врала, І в попа противні думки З серця викликала. Бо не з шаблі, з плуга жити Його предки вчили, Рідну землю боронити Щоснаги, щосили. За козацтво він частенько З жінкою сварився, А погримавши, журився Та богам молився. Від сладчайшого Ісуса До Кузьми святого З-під його густого вуса Буркотіло слово. Звав і він богів із неба Против азіатства, Та цурався, мов Ереба, [12] Бурліїв-козацтва. На коханнє ж залицяннє, На слова Левкові Дав із жінкою в розмові Присуд козакові:
І «І не турбуй мене, І не дратуй мене Ти мріями своїми! Сі безземельники - Чорти-пекельники; Пропадемо ми з ними.
ІІ З моря вертаються, Знов пропиваються, Знов ходять без сорочки. Хай їх цураються, З ними не знаються Отецькі чесні дочки.
ІІІ Бо за п'янюгами Та волоцюгами Орда сюди вганяє, І не одно у нас (Скажемо в добрий час) Село від них палає». «Я довідався, чого се, Козаки охочі Пропивають у шинкарки Нащадки жіночі, І дзижчать, мов злющі оси, І гудуть шершнями, Будять нас посеред ночі Гуком та піснями. Знай, моя голубко, лихо Та й велике сталось: На Цоцорі безголов'є [13] Над панами склалось. Кликав пан гетьман коронний
За Дністро й охочих, - Обізвалась купа сивих Та підпарубочих; А середні загукали, Мов базар жіноцький: «Нехай знає-пам'ятає Ясний пан Жовковський [14] Як пани нам на Вільшанці Леєстри писали, [15] Козаків старих до плуга, До коси вертали»… «Як же, злющі, одібрали Із Цоцори вісті, Миттю до коша зібрали Тисячу і двісті». - «Які ж вісті, мій панотче»? - «Дикі, жено мила! Розметала нас, мов клоччє, Бесурменська сила. Стяте голову з гетьмана Великорозумну, Що всю Русь обороняла Та й Ляхву безумну. Стято й подано гостинця У Стамбул страшного, І висить вона в воротях У царя гнівного». - «Ох, мій Боже»! - «Не лякайся: Се не все ще горе, А ось лихо, що зібрались Козаки на море! Будуть море пліндрувати, Пити да гуляти, А нас кляті азіати У полон займати. Будуть пити, в кобзи грати, Здобич прославляти, А ми - той Стамбул завзятий Бранцями сповняти! Вирвавсь я із рук єхидних, В хижих єзуїтів, Та й попавсь в криваві лапи Наших людоїдів. Як ті душі погубляють, Так сі людське тіло, Та ще й дякуй, мов за добре, За спасенне діло! Подивись, он над ворітьми Значка-комишина: Се заслужена попівська Плата-роківщина. Повтикають комишини, Ратища по дворах Та й шукають на горілку Жита по коморах. Човнове се в них зоветься… Хто не йде на море, Приймай мовчки від гультяйства І наругу, й горе! Ой ви, праведники Божі! Де ж шукати правди? Всюди кривда, лжа, тіснота, Всюди повно зради». І оглянув піп, зітхнувши, Божники з богами: Мріють мовчки чудотворці Попід рушниками. «Знаєш що, моя Палазю? Тяжко нам тут жити, Харцизякам, мов болячці, Без пуття годити. Є Москва, народ заможний, Кажуть, і правдивий… Править нею цар побожний І благочестивий. Haші предки проти хана Їй допомагали, Козаки ж царю з ляхами Тяжко допікали. Чув я, в Києві говівши, Дехто з України До Москви втікати хоче При лихій годині. Бо докучили вже нашим Ниці єзуїти, А до гурту їх пристали Ще й вовки-уніти. Хоч і топлять запорожці Клятих супостатів, Та аби в них по коморах Скрині жакувати. Хочуть наші займанщини У царя просити, Щоб козацтва й жидовини В села не впустити. [16] Позбуваймо всю скотину І стару хатину, Та втікаймо, покіль цілі, У царську країну, Бо я бачу, не бувати Правді тут між. нами, Покіль буде панувати Жидова з ляхами. А козацтво, хоч з ордою Б'ється і воює, Її оком позирає, Її серцем чує. Як дознавсь я про Цоцору, Сон мені приснився: Що Дніпро під зимню пору Широко розлився. Ох, розлився не водою, Кров'ю він людською, І козацтво наше плавле По крові з ордою. О святії чудотворці! Умоліте Бога, Щоб ся кров не покропила Нашого порога». вернуться
12
- Ереб - у античній міфології одне із начал всесвіту: вічний морок, породження Хаосу; Ереб - батько Ефіра і Гемери, яких народила богиня ночі Нікс; підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд.
вернуться
13
- Йдеться про битву під селом Цецорою поблизу Ясс у 1620 р. під час Хотинської війни 1620-1621 pp. В цій битві польські війська С. Жолкевського зазнали розгрому.
вернуться
14
- Жовковський (Жолкевський) Станіслав (1547-1620) - польський державний і військовий діяч. З 1588 p. коронний польний гетьман, з 1613 p. - великий коронний гетьман, з 1617 p. - канцлер. Командував польським військом під час повстання С. Наливайка у 1594-1596 pp. Загинув у битві під Цецорою.
вернуться
15
- Йдеться про Вільшанську угоду 1617 р., укладену між П. Сагайдачним і С. Жолкевським в урочищі Суха Вільшанка на Київщині. Угода передбачала скорочення козацького реєстру, повернення нереєстрових козаків у підданство шляхти і підпорядкування Запорозької Січі Польщі. Нереєстрове козацтво не визнало цієї угоди, і вона так і не була втілена в життя.
вернуться
16
- Як зайняв цар Олексій Михайлович за Хмельниччини Білу Русь, дак визволені з-під ляхів міщане перш усього просили в царя такого присуду, щоб у городах не жили в них ні жиди, ні козаки. (Читай про се, охочий, в друкованих актах.)
