На простирадлах лежали трояндові пелюстки і конфеті.

Розділ 22

Юніс

1987

Він труськом біг попереду, оглядаючи парк, можливо, перевіряв, чи немає тут ворогів. Інколи він обертався, перевіряючи, чи прямують господарі за ним, і його оксамитова морда кумедно кривилася. Цей собака мав ім’я зірки кіно, на яку він був чимось схожий ззовні, але вони називали тваринку Бейбі Джейн[42] через найвидатніші риси характеру.

Смерть Дугласа приголомшила Бомбардира. Він тримав свого пса на руках іще довго після того, як той спустив дух. Його м’яке хутро стало холодним і дивним на доторк. Юніс розпачливо ридала, а Бомбардир залишився спокійним, із сухими очима, немов хмара печалі заклубочилася навколо нього і задушила сльози. Порожнє місце Дугласа в офісі кожного дня боляче нагадувало про себе. Юніс і Бомбардир почувалися знищеними, пончиків здавалося забагато, але Юніс і далі ходила по них в обідню перерву; спершу автоматично, але все-таки помалу втішаючись. Із Бомбардиром було складніше, його немов випалили вогнем зсередини. Він заливав своє горе алкоголем, а потім п’яний засипав.

Урешті-решт стало зрозуміло, що лиш один чоловік зможе до нього достукатися. Важко сказати, хто більше упадав за Томом Крузом, Бомбардир чи Юніс, коли він злазив зі свого мотоцикла і перевальцем проходив до літака в своїх темних окулярах Ray-Bans. Минулого року в Одеоні вони дивилися «Найкращого стрільця» три вечори поспіль. Три тижні по смерті Дуґласа Юніс увірвалася до квартири Бомбардира, відчинивши двері своїм ключем, і виштовхала його скорботну дупу з ліжка. Коли вони сиділи за кухонним столом, сльози нарешті полилися з його очей у кружку кави, звареної Юніс. Тоді вона взяла його за руку:

— «Йому так подобалося літати з тобою, Бомбардире. Та він усе одно літав би, з тобою чи без тебе. Прикро, але таке життя».[43]

Наступного дня Бомбардир прийшов на роботу тверезим, а через тиждень узяв Бейбі Джейн, владну грудочку чорно-білого оксамиту, з собачого притулку Баттерсі. Бейбі Джейн не любила пончиків. Перший раз, коли її пригостили пончиком, вона зневажливо його понюхала і відвернулася з таким виглядом, наче це якась бридота. Бейбі Джейн любила віденські завиванці. Як на колишню бродяжку, цей собака мав вишукані смаки.

Поки карликовий мопс обнюхував порожню пачку чипсів на траві, Юніс подивилася на Бомбардира і майже впізнала його. Печаль іще залягла в нього під очима, вдавлювала щоки, але він уже пробував усміхатися, більше не горбився так розпачливо. Бейбі Джейн ніколи не стане заміною, але вона відволікала його. А з часом він полюбить її, звісно, не так само, як Дугласа, але достоту сильно.

Повернувшись в офіс, Юніс поставила чайник, поки Бомбардир переглядав пошту. Бейбі Джейн уляглася на свою подушку і поклала голову на передні лапи, збираючись на силі для важкого завдання — з’їсти тістечко. Коли Юніс підійшла до Бомбардира з чаєм, він гортав тонку збірку новел, яка щойно надійшла з видавництва-конкурента.

— «Бюро знахідок» Ентоні Пардью. Я чув про цю книжку. Здається, непогані історії. Але чому старий Брюс надіслав це мені?

Юніс узяла супровідну записку і прочитала її.

— Зі зловтіхи, — відповіла вона.

«Бомбардире, — прочитала вона, — прийми примірник цієї надуспішної книги з моєю подякою. Ти мав шанс, друзяко, але змарнував його!»

Бомбардир похитав головою:

— Навіть не уявляю, про що йдеться. Якби цей Пардью прислав нам рукопис, я б про це пам’ятав. Мабуть, Брюс переборщив з лаком для волосся. Зовсім запудрив собі мізки.

Юніс узяла книгу, погортала сторінки. Ім’я автора і назва книжки, немов два елементи цілого, викликали в неї спогади про… рукопис? Юніс напружила мозок, шукаючи відповіді, але це було, наче підстрибувати за яблуками, що ростуть надто високо: коли наміришся їх схопити, вони вислизають з пальців. Бейбі Джейн театрально зітхнула. З її тістечком вийшла затримка, а вона ж така слабка через голод. Юніс засміялась і скуйовдила оксамитові складки на мордочці.

— Оце ще принцеса! Трохи набереш вагу, і більше ніяких тістечок. Будеш мені бігати довкола парку, а при нагоді дістанеш шматочок селери. Якщо пощастить.

Бейбі Джейн з невимовним сумом подивилася на Юніс, глипнувши чорними очима-намистинками, обрамленими довгими віями. Це завжди спрацьовувало. Вона таки отримала своє тістечко.

Тільки-но Бейбі Джейн роззявила рота, щоб злизати смачнючі цятки крему, задзвонив телефон. Відтепер кожен телефонний дзвінок у їхньому офісі супроводжував владний гавкіт. Щойно обжившись тут, Бейбі Джейн швидко засвоїла навички менеджера. Зараз вона вибігла з буди, щоб поінформувати присутніх про дзвінок. Бомбардир відповів:

— Ма…

Хвилину він слухав. Юніс глянула на його обличчя й одразу ж зрозуміла, що новини погані. Бомбардир звівся на ноги.

— Ти хочеш, щоб я приїхав? Я виїжджаю просто зараз. Не переживай, мамо, звісно, жодних проблем.

Ішлося про Ґодфрі. Любого, доброго, дотепного, вихованого Ґодфрі, який потерпав від старечого недоумства. Він був, немов величний галеон з пошарпаними вітрилами, який не міг більше триматися свого курсу, залишений на милість першого-ліпшого шквалу чи шторму. Минулого місяця Ґодфрі одночасно затопив і підпалив будинок. Хотів набрати собі ванну, відкрутив кран і забув про це, спустився на перший поверх, щоб випрасувати свою футболку, і залишив увімкнуту праску на столі. А сам подався в село купити газету. Ґрейс повернулася з теплиці й побачила, що вода, яка протікала через кухню, загасила пожежу від праски. Не знала, сміятися чи плакати. Вона досі відмовлялася визнати, що їй потрібна допомога. Ґодфрі — її чоловік, і вона кохає його, як і обіцяла, — «в хворобі і в здоров’ї… поки смерть не розлучить нас». Вона не могла уявити його в будинку, де звичними складниками інтер’єру є крісла зі вбудованими суднами. А тепер… Цього разу Ґодфрі втік. Чи, точніше, він загубився. Після години безуспішних пошуків у селі Ґрейс побігла додому, щоб зателефонувати до поліції. Удома біля воріт вона зустріла вікарія, який дорогою до свого парафіянина побачив Ґодфрі в червоному береті Ґрейс, і той крокував посеред шляху з віником, піднятим за плечима, як гвинтівка. Ґодфрі казав, що повертається до своєї частини після вихідних.

Бомбардир зітхнув і поклав трубку.

— Поїхати з тобою чи тримати тут оборону разом з Бейбі Джейн? — запитала Юніс.

Бомбардир не встиг відповісти, як хтось подзвонив у двері.

Поршу не дуже схвилювала звістка про останню витівку її батька. Вона відмовилась їхати додому з братом, відмовилася надати хоч якусь підтримку чи допомогу матері. Бомбардир марно намагався зламати холодну кригу її байдужості.

— Це серйозно, сестро. Мама не може стежити за ним кожної хвилини вдень і вночі, а він небезпечний сам для себе. І хто знає, може, він небезпечний і для неї.

Порша роздивлялася свої нові яскраво-червоні нігті, нігті їй дуже подобалися. Вона навіть дала манікюрниці фунт на чай.

— Ну? І що ти очікуєш, щоб я зробила? Треба здати його в спеціальний будинок.

— Він удома. У своєму будинку, — прошепотіла Юніс.

— Ет, замовкни! Це не твоя справа.

— Принаймні грубіянити тут заборонено! — відрубав Бомбардир.

Діткнута зауваженням Бомбардира і глибоко в душі налякана хворобою свого батька, Порша, як завжди в таких ситуаціях, почала відповідати образами:

— Та ти безсердечний покидьку! Звісно, я хвилююся за нашого батька. Але говорю чесно. Якщо тато став небезпечний для себе й інших, то його треба замкнути. У мене хоч кишка не тонка вимовити це вголос. А ти, братику, завжди був безхребетний, завжди слухався татуся і матусю й ніколи не сперечався з ними, як я!

42

Колоритна героїня трилеру «Що сталося з Бейбі Джейн».

43

Укр. переклад «Найкращого стрільця».