Каліки дивилися на Лєну з недовірою і навіть злобою. Можливо, вони думали, що Лєна заплатила за інвалідність, щоб отримати на халяву якусь із багатьох можливих пільг.

— Вибачте, що я здорова, — врешті сказала їм Лєна. Каліки далі похмуро мовчали. Напевно, не вибачили. Лєна їх розуміла.

Залишалося кілька хвилин до встановленої регламентом перерви, коли вона нарешті зайшла в кабінет. Жінка за столом метушилася в передчутті принесеної з дому відбивної.

— Що у вас? — спитала вона Лєну.

— Добрий день. Мене звати Лєна. Я живу з подругою, яка не може ходити. Їй потрібен інвалідний візок.

— Документи.

Лєна з готовністю простягла свій паспорт. Без паспорта, потім казала вона, ти ніхто у цих лабіринтах верховенства права.

— Не ваші документи, інваліда, — сказала жінка за столом.

Лєна витягла з іншої кишені паспорт Пса і подумки втішилася, що здогадалась узяти його із собою. Але цей паспорт жінку за столом також не задовольнив.

— Ну, ви як дитина мала! Документи на інвалідність! Висновки ЛКК і МСЕК! Програма реабілітації! Пенсійне посвідчення!

— Ой-ой-ой! — вигукнула Лєна розгублено. — А що таке ЛКК і МСЕК?

Чиновниця глянула на Лєну як на інопланетну істоту. Невідомо було, чи хотіла вона при цьому розреготатися, чи нагородити співрозмовницю масним словечком.

— Ваша подруга проходила лікарське обстеження?

— Так, вона не може ходити.

— Де висновок лікаря, що вона не може ходити? Де висновок комісії, що вона інвалід? І якщо інвалід, то якої групи?

— Вона інвалід, — бубоніла Лєна, — повірте мені. Два роки тільки сидить. Я би вам її привела, але мені тяжко носити на собі такий тягар. Подруга хоч і маленька, але все одно важить — дай Боже.

— Мені потрібні документи від лікарів і МСЕК.

— Що таке МСЕК? — благально перепитала Лєна.

— Це така комісія, яка присвоює інваліду групу інвалідності.

— А коли буде МСЕК, то моя подруга зможе отримати інвалідний візок?

— По закону — так.

— То зможе чи ні?

— Ми діємо лише в рамках закону. До побачення, шановна. В мене обідня перерва.

Лєна ще запитала:

— А як я маю її на всі ці комісії тягати? Може, є якісь тимчасові інвалідні візки? Я віддам через тиждень-два.

Але жінка за столом уже наминала свою відбивну.

Комісія із загадковою назвою, котра, як уже потім дізналася Лєна, розшифровувалася як медико-соціальна експертна комісія, засідала лише після того, коли було надіслано всі необхідні документи. На їх збір у Лєни пішло кілька тижнів. Оскільки Пес не могла самостійно пересуватися, комісія могла би зібратися за місцем її проживання.

— Ми можемо, — сказали Лєні, — але не раніше, ніж через півроку. У нас черга. Буде швидше все-таки прийти до нас.

Тож Лєна взяла Пса на плечі, і так вони рушили підтверджувати інвалідність. Злощасний кабінет було розташовано на п’ятому поверсі. Ані ліфта, ані інших способів туди видряпатися, окрім як сходами, не було. Пес під час підкорення вершини безперестанку вибачалася, а Лєна говорила:

— Нічого, не переймайся, Пес, тобі потрібен цей папір. Отримаєш візок, пенсію невеличку, безкоштовно їздитимеш у громадському транспорті… Ми витримаємо. Ще такого не ставалося, чого не можна було би витримати.

Тут Лєна, звичайно, помилялася.

Перші три рази вони з Псом на комісію не потрапили. Не встигали до кінця робочого дня. Доводилося так само спускатися сходами вниз і так само підійматися ними через тиждень.

— Але тоді вже нас точно приймуть? — питала Лєна у секретарки.

— Жіночко, ну звідки я знаю?! — відповідала та. — Рано чи пізно приймуть. Черга, не бачите? Усі інвалідами хочуть бути.

Через тиждень історія повторювалася. Секретарка оголошувала про кінець робочого дня й обіцяла, що наступного разу пощастить більше.

— Ну, скажіть мені, — просила Лєна, — може, є якийсь інший спосіб потрапити на комісію? Може, треба гроші заплатити? Я заплачу, тільки скажіть, скільки!

Секретарка обурено пирхала й ішла геть, тому, напевно, що Лєна пропонувала гроші в коридорі й при багатьох свідках.

Коли нарешті їх із Псом запросили, Лєна аж не повірила. Перше, що вона сказала, затягуючи подругу в кімнату, де засідала комісія, було:

— Я з вами скоро сама калікою стану.

За довгим столом сиділо четверо: дві жінки, двоє чоловіків. Вони ліниво перешіптувалися між собою і так само ліниво, втомлено дивилися на каліцтво цього світу.

— Прізвище, — сказав хтось із них.

Пес відрекомендувалася. Лєна про всяк випадок сказала:

— А мене звати Лєна.

Люди за столом розкрили папку з Псовими документами і мляво зазирнули всередину.

— Так, у нас є ваші документи.

— Ми їх три тижні збирали, — чи то похвалилася, чи то поскаржилася Лєна, але комісія знову не удостоїла її увагою.

Чоловік — він, імовірно, тут головував — зачитав менторським тоном:

— Відсутність однієї нирки, сильне переохолодження, що спричинило параліч нижніх кінцівок…

— Хіба таке буває? — спитала жінка, яка сиділа справа від голови комісії.

— Не знаю. Можливо, неврологічне. Шановна, — звернувся він до Пса, — ваш лікар пропонував зробити операцію, але ви відмовилися, чому?

— У мене не було грошей, — відповіла Пес.

— Наскільки мені відомо, — не зморгнувши оком, сказав голова, — в Україні медицина безкоштовна.

Пес трохи розгубилася:

— Я не знаю… Лікар хотів п’ять тисяч.

— Ви звинувачуєте свого лікаря у хабарництві?

— Боже збав! Я не знала, що це хабар.

— У лікарському висновку про гроші не згадується. Написано тільки, що ви відмовилися від операції. Тобто свідомо наразили свій організм на небезпеку й на каліцтво. Вина повністю лежить на вас.

— Я з багатодітної сім’ї, — бурмотіла Пес. — Мої батьки не могли мені допомогти, тато сам каліка, а в мене грошей нема.

Голова комісії змінив тему розмови.

— Ви десь працювали?

— Працювала продавцем побутової хімії в сільському магазині.

— Довідка з місця роботи?

— Вони не захотіли давати. Сказали, що я неофіційно там працювала.

— Значить, ви ніде не працювали?

— Я працювала!

— Довідки нема — значить, не працювали.

Чоловік щось шепнув своєму сусідові. Вони обоє незадоволено прицмокнули.

— Вернімося до вашої травми. Чому ви не можете ходити?

— Я не знаю, — майже нечутно відповіла Пес, — ноги не рухаються.

— Це не діагноз. У вашій справі написано, що ви зазнали сильного переохолодження і втратили чутливість ніг.

— Так. Я не чую своїх ніг.

— Звідки ми можемо знати, що ви нас не обдурюєте?

— Та вона в житті слова не збрехала! — вигукнула Лєна.

— Прошу тиші, — урвав Лєну комісіант. — Не говоріть, коли ми вас не питаємо. — І до Пса: — Лікар написав, що за свою практику ніколи з подібними випадками не стикався. Ми теж. При сильному обмороженні кінцівки зазвичай підлягають негайному ампутуванню через небезпеку гангрени. Це називається — кукси нижніх кінцівок. У вашому випадку кістки і м’язи ніг не пошкоджено. Тобто теоретично ви можете ходити.

— Але вона не ходить! — знову вигукнула Лєна. — Пес, устань, покажи їм, що ти навіть встати не можеш!

— Ми зараз попросимо вас вийти!

— І це буде нормально, бо я можу вийти, а вона — ні!

— Заспокойтеся, шановна!

Члени комісії прихилилися одні до одних і пошепки швидко щось обговорили. Тоді голова встав зі стільця й урочисто промовив:

— З огляду на надані нам документи й особисте спостереження, ми, комісія у складі голови комісії, двох заступників голови комісії і вченого секретаря комісії, присвоюємо вам третю групу інвалідності строком на один рік через імовірну зворотність неповносправності. Через рік комісія за вашим бажанням може розглянути запит на інвалідність повторно. Протягом цього року ви маєте право користуватися пільгами, встановленими законом України для осіб із третьою групою інвалідності. А саме: вам надається безоплатний проїзд у громадському транспорті за винятком метрополітену і таксі, раз на два роки ви маєте право стати на чергу на отримання путівки на санаторно-курортне лікування. У разі працевлаштування, що ми особливо рекомендуємо, вам надаватимуть 26-денну відпустку.