Ми домовилися зустрітись у «Вершник її знав», щоб повечеряти, а звідти піти на виставу на офф-офф-Бродвеї. Роджер провів мене до дверей, та не встиг лише відвернутись, як я поцілувала його. Він здригнувся. Я відчула, які в нього напружені руки, та потім вони розслабились. Хоча він й не відповів на мій поцілунок, я була вдячна, що не відсторонився.

Оскільки ми все одно збиралися зустрітися на Віллидж, я вирішила, що проведу там день. Я доїхала в метро до Вашингтон-сквер, втішившись, що так пізно восени натрапила на мистецьку виставку під відкритим небом.

Коли я споглядала картини, то від схвалення у мене пробіг шкірою холодок. Я не звернула на це уваги, потім спостерігала за шахістами та грою дітей у пісочниці на майданчику.

О п’ятій я пішла в кав’ярню на зустріч з Роджером.

У «Вершник її знав» святкували те, що розширили приміщення, й коли я крізь натовп протиснулася у нову прибудову, то помітила, що стіни там також були обклеєні європейськими газетами. Проте, на відміну від пожовклих у старому залі, вони були свіжі. Це все дарувало фальшиву атмосферу вдаваного зубожіння. Тому що давнє та нове не поєднуються. Можливо, коли газети пожовтіють, то зіллються зі старими.

Ейб Коломбо побачив мене та вийшов з-за барної стійки. Він виглядав засмученим.

— Тобі тут не раді, Ноло.

Я не була впевнена, що правильно його почула.

— Що?

— Будь-хто, хто ріже картини іншої людини, — гівна не вартий.

— Що ти таке кажеш?

— Коли хочеш знищити власні роботи, це нормально. Художник має на це право. Але знищити чужі — це найниціша річ, яку…

— Я не знаю, про що ти говориш.

— Якщо Мейсон тебе тут впіймає, вона тебе вб’є. Проблеми мені ні до чого.

— Я клянуся, я ніколи нічого не робила з її картинами.

— А Мейсон каже інакше. Тому просто забирайся.

— У мене тут зустріч, — сказала я.

— Я ж кажу тобі, якщо Мейсон тебе побачить, то очі видряпає. Вона сюди щовечора приходить. Я прошу тебе піти до того, як вона тут з’явиться.

У мені зростав гнів. Я відчула, як моє дихання робилося частішим.

— Це громадське місце, і я нічим не заслужила такого ставлення. Вперед, викинь мене, якщо тобі так хочеться, але доведеться торкнутися мене своїми руками. А тоді ми побачимося в суді.

Долоні самі стиснулися в кулаки, і я свідомо змусила себе розтиснути їх, хоча й відчула, що долоні стали липкими. Ейб витріщився на мене.

— Ти мені раніше подобалася, знаєш? Я попереджаю тебе, якщо ти тут почнеш бійку з Мейсон, настане моя черга висувати звинувачення.

Він відійшов, а я сіла за невеликий круглий столик біля вікна. Мене тіпало і боліла голова. Хотілося швиргонути попільничку та сільничку з перчанкою, але я стрималась. Мусила триматися під контролем. Я сиділа за столиком, міцно зціпивши долоні, ніби то була шкільна парта, та дивилася у вікно. Я молилася, щоб Роджер дістався сюди якнайшвидше.

Дружина Ейба, Сара, у своєму трико та білому фартушку почала підходити до мене з меню на дощечці, але раптом передумала та пройшла повз. Я була певна, що всі спостерігають за мною та перешіптуються. Отже, відновилося ще не все, деякі спогади залишилися прихованими. Я згадала, що востаннє була з Мейсон, коли показувала Тодду свої картини. Я пам’ятала, як він поцілував мене, потягнув на диван. Оце й усе. Але, мабуть, сталося дещо ще, що змусило мене почуватися, як от зараз — наче мені хотілося вщент рознести це місце. Та я цього не робитиму. Я сидітиму тут й повільно кипітиму, а коли прийде Роджер, ми сходимо повечеряти в якесь інше місце.

Увійшов Кірк Сілвермен. Я помахала йому, та він прикинувся, що не бачить мене. Я пригадала, що ходила на його вечірку, та не пам’ятала, як покинула її. Знову білі плями у другому акті… Господи, коли ж я заповню пробіли у своїй пам’яті та дізнаюся власну історію?

А тоді крізь бічне вікно я побачила незграбну постать Мейсон, що шкандибала до кав’ярні, й майже в ту ж мить вона помітила мене.

Я небагато знала про Мейсон, окрім того, що вона була членкинею Коаліції за права геїв та лесбіянок, а зараз я згадала, що вона одразу ж мені сподобалася, коли я винайняла частину її лофту, щоб влаштувати собі там студію. Вона була чоловікоподібною жінкою, й хоча раніше я вважала її жорсткою, але товариською людиною, наче собака пекінес, зараз я побачила, що вона готова кусати. Моїм першим пориванням було вийти крізь задні двері, але Мейсон вже увійшла в прибудову та, розпихаючи натовп, прямувала просто до мого столика. Сара Коломбо також її помітила і перегородила шлях. Вони були надто далеко, тож я не чула, що говорила Мейсон, але побачила її розпашіле обличчя, коли вона відштовхнула Сару та підійшла до мене.

— Я шукала тебе, довбана ти сучко!

Я сиділа й тримала себе в руках, але моє серце калатало в грудях, а долоні рясно спітніли.

— Ейб розповів мені, що ти казала. Я клянуся, я не пам’ятаю, щоб знищувала твої картини.

— Брехуха мерзенна! Ходімо на вулицю, я допоможу тобі пригадати.

— Я не маю наміру битися з тобою, — сказала я. — Якщо ти кажеш, що я вчинила якісь збитки, я готова за все заплатити. Ти завжди мені подобалася, Мейсон. Будь ласка, спробуй зрозуміти, я хворіла. Я була сама не своя, і…

Вона заліпила мені ляпаса.

— Це для початку! — закричала вона. — А зараз я тебе роздеру!

Я відчула холодок, приступ аури, але поборола ці симптоми. Мусила тримати себе під контролем. Ставки були надто високі, щоб дозволити собі втратити свідомість. Я зціпила долоні.

Мейсон схопила мене за руку та витягнула з крісла, розвела мої долоні й потягнула крізь натовп, який розступився і став колом. До нас підійшов Ейб, але коли побачив, що Мейсон тримає мене, зупинився та схрестив руки на грудях.

— Мейсон, не роби цього! — молила я, намагаючись звести долоні. — Клянуся. Допоможи мені…

Вона замахнулася кулаком та вдарила мене в живіт настільки, що я ледь не задихнулась. Я поточилася, а вона кинулася на мене та притиснула обидві мої руки до підлоги. Я не хотіла битися, Бог свідок, я не хотіла битися. Але там, на підлозі, я раптом відчула, якщо я не захищу себе, хтось зробить це за мене. Я пручалася, намагаючись вирвати руку, а тоді, коли до голови підступив біль, врізала їй коліном в бік і звільнилася.

Я перекотилася на бік, обхопила її шию рукою та стиснула, фіксуючи голову. Я не мала уявлення, де навчилася цьому рестлерському прийому. Я почула, як вона стогне та булькотить. Хтось гукнув: «Ламай її! Скрути їй шию!» — і я знала, що можу різко шарпнути рукою та зробити це.

Я зціпила долоні, переплела пальці, все ще тримаючи її шию в замку. Стиснула один раз.

«Вбий її! Вбий цю суку!»

Спочатку я подумала, що то мене під’юджував хтось із натовпу. А тоді зрозуміла, що голос лунав у мене в голові. Я була повільна та обережна, а навколо мене все рухалося швидко та рвучко, як у старому фільмі.

Мейсон спробувала вхопити мене за голову, та я ухилилася, і їй не пощастило. Я вже заспокоїлася та взяла себе в руки. Потягнула праву руку лівою, саме достатньо, щоб миттєво перекрити їй дихання, але не збиралася робити їй боляче, поки стискала долоні вдруге та втретє.

— Я хочу з тобою поговорити, — повільно промовила я. — Я послаблю хватку, щоб ти могла дихати, але хочу, щоб ти мене уважно вислухала. Кивни, якщо погоджуєшся більше не борсатись.

Вона прокавчала щось і кивнула. Я послабила хватку, щоб вона могла дихати, та все одно стримувала її.

— Не я почала цю бійку, та я набагато сильніша, ніж здаюсь. Якби мені захотілось, я б могла шарпнути й зламати тобі шию. Розумієш мене?

Вона кивнула.

— Я хворіла. Не можу зараз все пояснити. Доведеться тобі повірити на слово, що в мене були провали в пам’яті й якщо я щось і зробила з твоїми картинами, то цього не усвідомлювала. Це ніби коли ти накуришся, а потім нічого не пам’ятаєш. Різниця в тому, що ти вибираєш, коли тобі накурюватись, а я ці провали собі не спричиняла. Хочу попросити пробачення за те, що вона — я — зробила, але ти мусиш пообіцяти, на очах у всіх цих людей, що коли я тебе відпущу, ти більше на мене не чинитимеш напад. Якщо це повториться, я можу втратити контроль і серйозно тебе травмувати. Я не те щоби цього хотіла, та інколи роблю речі, які не усвідомлюю. Зараз я на межі.