Саллі відчула погляд за спиною, повернулася та побачила вишкіреного літнього чоловіка.

— Виглядає цікаво, — промовив той. Він потягнувся та взяв примірник тієї ж книжки, пробіг пальцями по зображеннях, скоса поглядаючи на неї час від часу, ніби намагаючись уявити, як вона робить всі ті речі. — Я б багато заплатив за вільну, сексуально свідому жінку.

Він навіть не намагався приховати стовбур у своїх штанях, а навпаки, дивився на неї та погладжував пальцями живіт.

— Жінка, яка могла б взятися задовольнити літнього чоловіка, може назвати свою ціну. Гроші в мене є.

Вона засміялась:

— Діду, в тебе серце не витримає.

— Гарний спосіб померти, — сказав він, киваючи.

— Для тебе, — сказала вона, — не для мене. — Саллі кинула обидві книжки назад на стіл та вийшла з книгарні, сміючись і разом з тим відчуваючи сором і злість, все одночасно. Вона дала прохолодній мжичці омити її обличчя та чекала, ніби зараз мало щось відбутися. Ні натяку на головний біль. Від сексуального зніяковіння колись в неї починала боліти голова, але не тепер. Це, мабуть, хороший знак, вирішила вона. Потрібно буде не забути розповісти про це Роджеру на завтрашньому сеансі.

Саллі хотіла, щоб щось трапилось, але знала, що краще взяти таксі та повернутися додому, до того, як щось трапиться. Раптом вона знову відчула напад депресії. Який сенс переживати цей фарс, якщо будь-яка дія паралізуватиме її нездатністю зробити вибір? З таким же успіхом вона могла б лежати мертвою, а не жити в цих муках. Могла б просто вискочити посеред вулиці та дозволити найближчій вантажівці прийняти останнє рішення за неї. Так чітко. Так легко. Так остаточно. Агов, стояти! Саллі осіклася. Вона підписала контракт про невчинення самогубства, хіба ні? Ні. То була якась інша жінка, в іншій країні, й між іншим, та шльондра вже померла.

Ой, до біса ці нарікання та самоаналіз. Вона хотіла чудово провести час. Потрахатись. А тоді вбити себе, якщо їй, чорт забирай, таке стрельне в голову. То було її тіло, її розум, її життя, й вона могла робити, що захоче з будь-якою частиною себе.

Стоячи біля алкогольної крамниці, вона краєм ока помітила пляшки з вином, і це нагадало їй про дещо. Саллі глянула на годинник — 23:55. Вона спитала літню жінку, який сьогодні день.

— П’ятниця, — відповіла та, обдарувавши її дивним поглядом.

А по п’ятницях професор Кірк Сілвермен влаштовував свої вечірки. Саме те, що їй треба. Одна з Кіркових божевільних ексцентричних вечірок, де, як вона чула, були бухло, і травка, і гарячі дискусії. Можливо, це допоможе їй зібратися докупи. Вона пригадала ціну входу та увійшла до крамниці за пляшечкою «Шаблі»[98]. Тоді, побачивши таксі з увімкнутими фарами, вилетіла на вулицю та зупинила його.

— Агов, леді! — гукнув водій. — Ви ледь не вбилися.

— У цьому і є смак життя, — засміялася вона. — Ріг Другої авеню та Блікер-стрит.

Саллі відкинулася на сидінні, задоволена тим, що знайшла дещо краще заняття на вечір, ніж самогубство.

То була тьмяно освітлена п’ятиповерхівка без ліфта, і Саллі довелося відсапуватися, доки піднялася до потрібної квартири. Двері були подряпані та оббиті біля замка, бо ними часто шарпали. На тому місці була прикручена сталева пластина, а блискучий циліндр самого замка виглядав новим-новісіньким. Вона натиснула на кнопку дзвінка. Через секунду почулося клацання вічка, а тоді звук, з яким забирали ланцюжок. Двері відчинились, і професор Кірк Сілвермен глянув на неї крізь свої товсті окуляри.

— Ноло-золотце, — сказав він. — Як чудово. Ти нарешті вирішила відвідати одну з моїх вечірок.

Він був одягнений в облягаючі джинси-кльош та грубо зв’язану білу водолазку.

— Мені було самотньо, а потім я згадала, що сьогодні п’ятниця, і подумала, що саме чудовий час дотриматися обіцянки.

— «Але я слова не порушу, ще довгі милі їхать мушу…»[99] — Він обвив рукою її талію та міцно обійняв, поки вони йшли довгим вузьким коридором.

Звуки розмов були затьмарені ритмічними звуками бонго.

— У нас сьогодні різношерста публіка, Ноло-золотце. Дехто тобі мав би видатися цікавим. Я познайомлю тебе з деякими людьми, а далі вже сама розбирайся.

— Знаю, це може звучати дещо дивно, Кірку, але я більше не використовую ім’я Нола-золотце.

Він здивовано витріщився на неї.

— Так? А як ти тепер себе називаєш?

— Нола — то було моє прізвисько. Надалі я б хотіла, щоб мене знали під іменем Саллі-золотце. Я пориваю зі своїм минулим.

— Саллі? Ніколи не думав про тебе, як про Саллі. Нола — це ж набагато цікавіше. Але це твоє ім’я, золотце. Саллі-золотце, як скажеш. Пориваєш з минулим? Вражаюче. Вражаюче. Можливо, з’явиться місце для куцого короткозорого професора економіки у твоєму вцілілому майбутньому?

— Чому б і ні? — сказала вона, сміючись. — Ти дивовижний чоловік.

Він вчепився в неї поглядом розмитих за товстелезними скельцями окулярів очей.

— Ти якось змінилася. Голос. Те, як ти тримаєшся. У тебе жвавіший сміх. Випромінюєш якийсь магнетизм.

— Закладаюся, що ти говориш таке всім самотнім бродяжкам, яких запрошуєш на свої п’ятничні вечори.

— Не всім. Тільки тим, у кому бачу духовну спорідненість. У тобі, Ноло-Саллі, є якась сила, що посилає дивні вібрації. Щось ховається під цією збруєю. Я володію масажною технікою, яка може проникнути крізь цей щит, і ти відчуєш полегшення, якого ще ніколи не відчувала.

Вона вже збиралася сказати, що залюбки погодиться на масаж, але він, мабуть, відчув її несподівану відразу, бо позадкував та відсунув розшиту бісером завісу, яка відділяла кухню від переповненої вітальні.

— Зараз немає часу на ці балачки, — сказав він. — Гарного тобі вечора. Дозволь познайомити тебе з Ейлін, яка пише чудові еротичні поезії.

Ейлін зміряла її поглядом, і Саллі одразу ж відчула ворожість з її боку. Вони обмінялися кількома фразами, й Саллі сказала, що йде взяти собі вина. Пароньки сиділи на диванчиках, що оточували кімнату, цілувалися та пестили одне одного, доки інші стояли поруч та вели приватні розмови. У далекому кінці кімнати молодий оголений до пояса чорношкірий чоловік м’яко вистукував у бонго, поки гурт захоплених жінок середнього віку сиділи навколо нього та погойдувалися у ритмі.

Саллі випила келих вина, тоді ще один і ще, а затим вчула запах травки й завзяте постукування бонго почало її захоплювати. Вона відчула поривання зірвати з себе одяг та кинутися в танець із чорним молодиком. Вона уявила себе з ним у джунглях, як вони танцюють, кусаються, злягаються, а тоді осіклась. «Расистка», — подумала Саллі.

У тьмяному світлі вона побачила навпроти когось знайомого. То була Сара Коломбо, яка сиділа на диванчику, а між її стегон лежала рука якогось чоловіка. Саллі не могла зрозуміти, чому це її розізлило, але в свідомості спалахнули слова обмін дружинами, й вона згадала, як Ларрі розповідав їй, що немає нічого поганого у тому, що жінка спатиме з керівником відділу продажів, якщо це допоможе її чоловікові просунутися по кар’єрних щаблях. Ця пропозиція налякала її, спричинила огиду. Саллі згадала, як відмовилася. Вони були на вечірці вдома у керівника з продажів. Ларрі з дружиною господаря кудись зникли. Саллі тоді дещо перебрала алкоголю, й керівник поклав її на диван, а тоді дуже швидко просунув свою руку їй між стегон, і не встигла вона відштовхнути його, як голову охопив біль, вона відключилася.

Лише тепер порожнеча в пам’яті заповнилась, і вона згадала решту вечора. То було так, ніби вуаль амнезії відсунулась, немов та розшита бісером завіса, і ось вона побачила себе, пристрасну, збуджену, з язиком у роті того чоловіка, а її таз хтиво випинався назустріч йому. Саллі не хотіла про це думати, але спогад ставав чіткішим, ніби пригаданий сон. Вона соромилась цього, та все одно ототожнювала себе з Сарою Коломбо там на дивані, з рукою того чоловіка у неї між ніг, де його пальці досліджували нові території.

98

Chablis — біле сухе бургундське вино.

99

Рядок із вірша американського поета Роберта Фроста (1874−1963) «Зупинка у лісі засніженим вечором». Подано в перекладі Валерія Кикотя.