До бібліотеки вона могла зайти з боку Сорок другої вулиці, але Саллі хотіла подивитися на скульптури левів, тому обійшла П’ятою авеню. Вона пройшла повз цих охоронців, що розташувалися обабіч сходів, тому що несподівано їй стало важливо побачити їх. Вони б її захистили. Саллі згадала свою першу екскурсію у школі до цієї бібліотеки, коли вона вірила, якщо багато й довго читатиме, то колись прочитає всі книжки на світі та знатиме все. Зараз вона тільки усміхнулася власній дурості. Саллі попрямувала до читального залу та почала розглядати корінці книжок. Вона знайшла одну зі своїх улюблених, погортала сторінки, та згодом з головою поринула в насичену прозу та захопливий темп «Додому нема вороття» Томаса Вулфа. Вона відчула, що тоне в ударних ритмах і багатих образах міста, проте згодом затулила книжку, відставила її та вийшла. Справді, погодилась вона, нема вороття.

Але їй краще повернутися назад у квартиру, прийняти душ та зібратися у «Шлях із жовтої цегли». Коли Саллі вийшла з таксі, то не зрозуміла, чому відчуває себе засмученою. А тоді їй сяйнула думка, що нинішні відчуття тимчасові. Невдовзі відбудеться ще одне злиття, згодом ще одне… третя, а тоді й четверта Саллі. І вона бачитиме світ зовсім по-новому, з незнайомого доти боку після кожного злиття. Щоразу якась інша прямуватиме містом, мріятиме та міркуватиме про майбутнє.

Вона побачила манекена, що стояв на вітрині ательє в поліцейській уніформі та задивилася на нього, проходячи повз. Скидалося на те, що він показував світові середній палець. Як там Тодд казав? «Закон Мерфі. Якщо яка-небудь неприємність може трапитись — вона таки трапиться». Це була дурість, нонсенс та забобони. Ніяких неприємностей не станеться. Тепер вона сильніша, ніж будь-коли. Тепер у неї все під контролем.

У квартирі Саллі взяла м’яких іграшкових кролика та панду з ліжка, загорнула їх в один із Ґрінберґових пластикових чохлів для одягу та сховала глибоко в шафу. На вечір вибрала яскраву біло-жовту сукню. Тоді пішла у ванну та довго витріщалася на себе в дзеркало.

— Ти знаєш, хто ти, — промовила вона. — Тепер ти сильніша. Більше жодних провалів пам’яті. Ніяких змін особистості. Ти триматимеш все під контролем та покажеш Роджерові, що тобі не потрібно більше об’єднуватися з іншими.

Така ідея їй сподобалася. Чим більше вона про це думала, тим дужче здавалося, що саме це і є відповіддю. Саллі могла стабілізувати своє життя самотужки та запобігати провалам чи змінам, тож потреба в інших відпаде, більше злиття не буде. Саме так! Чудово!

Саллі зайшла в душ й гаряча вода приємно облила її спину, огорнула її, й поки вона насолоджувалась, я зрозуміла, що Беллі, Джинкс та мені доведеться виборювати своє існування, тому що зараз перед нами не просто нова Саллі, тепер на її боці був ще ВОсП.

Частина третя

Одинадцять

Кілька тижнів все йшло нормально. Саллі-два відрізнялася від колишньої. Набагато розумніша, хоча про це, мабуть, краще сказати набагато освіченіша. Вона постійно думала, що весь час залишатиметься назовні, контролюватиме власне життя й більше ніколи не відключиться.

Що мені найбільше набридло, це те, як вона годинами дивилася те іноземне кіно (Господи, як же я ненавиджу читати внизу субтитри та пропускати вирази їхніх облич!), відвідувала арт-музеї та читала… читала… читала… Телик зламався, а вона й не думала віднести його в ремонт, тож я не могла навіть нічні шоу подивитися. Скажу вам, що я на таке не погоджувалась.

Тоді одного дня Саллі вирішила самотужки обслуговувати клієнтів у «Шляху з жовтого каменю» в годину пік. Я вже почала виходити, як завжди, але — лясь! І вгатилася об кам’яний мур.

Добре, подумала я, із замовленнями ти собі раду даси, якщо вже трошки мізків у казанок дістала, але що ж ти робитимеш із виступом Белли? Проте нова Саллі вже думала на цю тему, говорила собі, що триматиме контроль аж поки не згасне світло, потім випустить Беллу й триматиме на короткому повідку, а тоді знову вийде назовні, щойно шоу скінчиться. Вона не знала, що Белла вирішила, як тільки вона вийде, то залишиться і влаштує нам бал.

Тодд підійшов до її столика, біля якого вона відпочивала після того, як переодяглася в уніформу. Він уважно її розглянув.

— Ти сьогодні здаєшся іншою. Спокійнішою та виваженішою. Ти Нола?

Вона похитала головою.

— Я Саллі.

Тодд підвів брови.

— Час у лікарні, мабуть, пішов тобі на користь.

— Це й справді так. — Вона бачила, як з далекого кінця бару на них стривожено поглядав Еліот.

— Саллі, після того вечора, коли ти побачила себе в новинах, я просто не можу викинути тебе з голови.

— Тодде, я справді не хочу…

— Лише вислухай мене. Ти чудова людина — добра та уважна. Ти вражаєш мене, і я в тебе закоханий.

— Ти шукаєш проблем собі на голову, Тодде.

— Дозволь мені самому вирішити.

— Ти мене насправді зовсім не знаєш. У мене є деякі вразливі риси.

— Послухай, тепер оскільки я поборов свою власну азартну хворобу, в мене достатньо сили волі на нас обох. Я дізнаюся все про тебе та твою проблему й допомагатиму тобі. Не варто боротися з цим на самоті. Потрібен хтось, із ким ти могла б погомоніти, хто міг би склеювати уламки, якщо станеться так, що ти розколешся.

Саллі опустила погляд на стіл.

— Будь ласка, Тодде, дай мені час самій розібратися в своїх проблемах.

Він уважно подивився на неї та кивнув.

— Скільки душа забажає.

Коли він відійшов від столика, Саллі замислилася над цією ідеєю. Вона не любила його, та, можливо, це могло б прийти пізніше. Або, можливо, любов взагалі не потрібна. Двоє людей могли б підтримувати стосунки на інших рівнях. Коли Тодд пішов, вона побачила, як Еліот виходить на танцмайданчик, щоб оголосити початок шоу о дев’ятій. Одяг на ньому виглядав затісним. Він набирав все більше ваги. Саллі підвелася та попрямувала до центру танцмайданчика, міркуючи, що їй під силу самотужки з усім упоратися. Та раптом вона відчула вихор в животі, прохолоду й головний біль, перед очима промайнув спогад, як вона намагалася втримати контроль під час чирлідерства Белли, і в останню мить вона ослабла.

Белла вистрибнула на танцмайданчик. Світло згасло, й коли спалах софіта обійняв її фігуру, вона підвела руки над головою та засміялася.

— Народе, зараз ви матимете таке кльове шоу, якого ще в житті не бачили. — Вона вхопила електрогітару та почала співати й вихилятися, відчуваючи, що зараз сторицею відбере весь той час, коли Саллі не випускала її назовні.

Публіка завелася, вони тупотіли ногами та плескали в долоні. Белла шаленіла в дикому ритмі, доки не почала відчувати себе надто скутою та обмеженою. Раптом вона скинула блискучий смарагдовий топ, зірвала бюстгальтер та продовжила танцювати топлес.

Белла побачила, як шокований Тодд подався до танцмайданчика, але Еліот зупинив його. Обоє стали біля касового апарата і спостерігали. Белла знала, що в неї красиве тіло, й знала, як цим користуватись, підстрибуючи та викручуючись, поки з неї не злетіла коротка спідничка. Врешті-решт, вона продовжила танцювати в самих трусиках. Белла відчувала себе знову дикою та вільною. Вона мала право на збудження, на світло рампи, на оплески.

Що поганого в тому, щоб показувати себе? Тіло — це інструмент виконавця. Найщасливіші моменти свого життя, які вона пам’ятала, проходили перед глядачами, коли вона бачила своє відображення в їхніх очах, відчувала схвалення, чула оплески. «Дзеркальце, правду скажи-но мені: хто в нас найкращий, у цій стороні?»

Вона з головою занурилась у музику. Високо підстрибувала. Руки, ноги, голова, груди тремтіли. О Господи, яка ж вона щаслива! Так вона могла дотягнутися до інших та поділитися собою із незнайомцями, які її цінували.

Я не очікувала, що Белла влаштує стриптиз, й уже подумувала про те, щоб вийти та припинити це, але мене випередила Джинкс. Вона виштовхнула Беллу з вогню рампи та раптом зупинилася. Вона стояла рівно, люто блимаючи очима навколо себе, а між її грудей стікав піт. Глядачі замовкли в потрясінні.