Оскаре, допоможи мені!

Докторе Еш, допоможіть мені!

Господи, допоможи мені!

Вона мусила розповісти докторові Ешу про Оскара. Як коли їй було шість, вона раніше за всіх знала, що він не повернеться. Як вона знала, що щось не так тієї ночі після казки, коли він подумав, що уявний пісок із його торби змусив її заснути. Він нахилився до неї, поцілував у щічку та прошепотів: «Приємних снів, Спляча Красуне, поки твій Прекрасний Принц не розбудить тебе поцілунком», — і, киваючи та усміхаючись, вийшов із кімнати. Тоді Саллі бачила його востаннє.

Даффі тримала Саллі прикутою до ліжка цілу суботу й аж до середини неділі. Тоді вона підійшла та глянула їй в очі.

— Хто ти?

— Саллі Портер.

Вона підсунулася ще ближче, вп’явшись очима в її обличчя.

– І про інших ти брехала, правда?

— Що ви маєте на увазі?

— Немає в тебе ніяких інших особистостей. Ти все це вигадала, хіба ні?

Сповнений ненависті погляд лякав, і Саллі не знала, що робити, аж доки голос в її голові не сказав: «Погодься з нею. Вона злостива дурепа. Скажи кривдниці те, що вона хоче почути».

— Ні, — вголос промовила Саллі. — Я не брехуха. Доктор Еш каже, що існують інші, й я йому вірю.

— Еш наказав — жодних транквілізаторів, — сказала Даффі, — а щодо мене, то я вважаю, що ти досі буйна. Тому полежи тут до завтра.

Та через годину вона відіслала когось звільнити Саллі.

— Вибачте, — сказала дебела матрона-медсестра. — Даффі — зла людина. Їй не варто працювати медсестрою в психіатричній клініці.

Саллі потерла зап’ястки і щиколотки, щоб відновити кровообіг. Вона глипнула на ім’я, написане білими буквами на чорному бейджику: «Л. Фентон, дипломована медсестра». Варто й собі таке мати, подумала вона, таку картку, щоб люди постійно не перепитували, хто я.

— Дякую вам, медсестро Фентон. Вибачте, що створюю незручності.

— Та які незручності, що ви. Вам потрібна допомога, ось і все, і ви під наглядом хорошого лікаря.

Саллі просиділа б решту неділі у своїй палаті, але прийшов Еліот із квітами та цукерками, тож їй дозволили вийти до нього в покій для відвідувачів. Він змінився. Вона намагалася вловити, як саме, але не змогла.

— Це так мило, що ти прийшов мене провідати, — сказала вона.

— Тодд теж прийшов би, але мусив піти на іподром, щоб організувати рекламу для якоїсь вечірки. Він розповів мені, що трапилося. Ну, тобто про те, як ти побачила себе по телевізору.

Вона кивнула.

— Доктор Еш каже, що це добре для мене. Увесь цей час я відмовлялася прийняти правду щодо інших людей у моїй голові.

— Я підозрював щось таке ще з першого вечора, коли ми пішли танцювати. Пам’ятаєш, коли ти засмутилася через те, що я назвав тебе Беллою?

Вона кивнула.

— Ти вродлива жінка, Саллі. Але більше того, ти добра людина. Чуйна, жвава, цікава. Мені й казати не треба, що ти мене просто з розуму зводиш.

— Я хвора людина.

— Але ти вилікуєшся. Рано чи пізно ти збереш свій розум докупи. І от що я тобі скажу. Знаю, в мене репутація ловеласа, але це все в минулому, Саллі. Я готовий чекати, якщо ти даси мені бодай крихту надії.

— Що ти маєш на увазі?

— Після всіх цих невдач, я ніколи не думав, що мені захочеться знову одружитись, але в тобі я побачив більше хорошого, ніж у будь-якій іншій жінці. Якби ти вийшла заміж за відповідального чоловіка з хорошим бізнесом, суддя міг би переглянути рішення щодо твоїх дітей. Подумай про це на майбутнє.

Саллі зашарілася.

— Це досить мило з твого боку, Еліоте. Двійнята — це найважливіша річ для мене у всьому світі, але шлюб. Я… я не…

— Прошу, не кажи нічого просто зараз, Саллі. Я тільки посадив зерно, це все. Можливо, воно проросте. Якщо ні, і я не можу бути твоїм чоловіком, мене задовольнить і звання просто друга.

Вона кивнула.

— Ти чудовий чоловік.

Коли Еліот пішов, вона задумалася над цим. Спробувала уявити себе одруженою з цим ловеласом середнього віку, який фліртував із кожною жінкою, що впадала йому в око. Можливо, він міг би змінитися. Коли вона їла вкриту шоколадом нугу, то раптом зрозуміла, що змінилося в Еліоті. Його обличчя погладшало. Еліот, очевидно, знову набирав вагу. Невже товстун всередині нього кричав, щоб його випустили?

У понеділок, о десятій ранку, прийшла Меґґі, щоб провести її з палати до кабінету Роджера, у якому вони мали б почати групову терапію.

— Ми чули про те, що зробила Даффі, — сказала Меґґі. — Доктор Еш не тямиться з люті. Він пише скаргу в адміністрацію клініки.

Меґґі вийшла з нею з психіатричного крила через внутрішній дворик до адміністративної та медичної будівлі, де розташовувався лікарняний кабінет Роджера.

Коли Саллі увійшла до кімнати, то помітила п’ять стільців, розташованих по колу. На чотирьох із них стояли великі дзеркала. Роджер підвівся, коли вона увійшла, та провів її до стільця без дзеркала.

— Вибачте, Саллі. Діям Даффі немає виправдання.

— Я в порядку, докторе Еш. Справді. Вони сказали, що ви розпорядилися, щоб мені не давали транквілізаторів. Даффі, мабуть, не мала іншого…

— Це абсурд. Вона повинна була зателефонувати мені додому. Я б одразу прибув. Вона могла просто замкнути вас у кімнаті. Не було ніякого приводу застосовувати кайданки. Ми не в середньовіччі.

— Я дебоширила, докторе Еш. І вона знала, що в мене вже бували спроби самогубства.

Роджер підсунув крісло ближче до неї.

— Нам потрібно з цим впоратися, Саллі. Ми повинні розкопати підґрунтя, щоб далі мати змогу рухатися швидше. Та, як я вже казав, ви це знаєте так само добре. Вам потрібно пережити це, з усім болем та стражданнями. Тепер, коли ви знаєте, що існують інші, я мушу налагодити для вас контакт із ними.

Вона роздивилася навколо, глянула на стільці з дзеркалами, налякана, ніби шукала, де можна сховатися.

— Я ще не готова. Це надто швидко.

— Сподіваюся, що не запізно.

Саллі зіщулилася в кріслі, скоцюрбилася, ніби хотіла зробитися якомога меншою.

— Не думаю, що витримаю це.

— Я вірю у вас, Саллі, інакше не продовжував би працювати. Дозвольте розповісти, що я на сьогодні запланував.

Вона кивнула, не підводячи на нього погляду.

— Спочатку ми спробуємо без гіпнозу. Я б хотів, щоб ви привели інших силою волі, кличучи їх, розмовляючи з ними так, як ви це робили, коли були дитиною.

Саллі похитала головою:

— Сумніваюся, що мені вдасться, докторе Еш.

— Просто спробуйте, Саллі. Якщо це не спрацює, я завжди зможу застосувати гіпноз на цей перший раз, просто, щоб почати.

— Що мені говорити?

— Це ви мусите вирішити сама.

Вона глянула по черзі в кожне дзеркало, розглядаючи власне відображення, відчуваючи себе дурепою, яка розмовляє сама з собою.

— Доктор Еш просить мене поговорити з вами…

На кілька секунд Саллі замовкла. Тоді спробувала знову.

— Ми всі мусимо зібратися разом та співпрацювати, тому що доктор Еш намагається нам допомогти…

Вона відчула напад паніки. Головний біль піднявся вгору від потилиці й шкірою пробіг холодок, але Саллі знала, що доктор Еш хотів не цього. Він не хотів, щоб вона відключилася. Вона повинна залишатися при свідомості та зустрітися з тими — ким би вони не були — в її нутрі.

— Будь ласка, вийдіть, — закричала вона. — Деррі… Ноло… Белло… де б ви не були. Поговоріть зі мною.

Нічого.

— Вибачте, докторе Еш, — сказала вона. — Я вас розчаровую.

— Не кажіть такого, Саллі. І навіть не думайте про таке. Це тільки невелика затримка. Природно, що ви засмучена та налякана через такий великий крок — відкриття лінії комунікації.

— Але вони не хочуть комунікацій.

Саллі повагалася ще хвилину. Я відчувала, як Белла та Нола стоять на межі з цікавістю, як і я, в очікуванні того, що ж буде далі. Я уявлення не мала, де зараз Джинкс.

Я згадала чотирнадцятий день народження Саллі, коли її мама влаштувала вечірку та запросила сусідських дітей, але ніхто не прийшов, бо всі вважали її дивакуватою. Але Саллі все одно більше любила бувати на самоті. Ми всі піднялися до неї в кімнату й влаштували там собі вечірку з морозивом, печивом і тортом. Белла задула свічки, а Нола загадала бажання. Потім Джинкс злізла по ринві вниз, без дозволу взяла машину Фреда й повезла нас кататися. Саллі виблювала, а потім її й покарали, хоча сама вона ніскілечки цього не пам’ятала. Трохи соромно, що вона ніколи не розважалася, хоча потім мусила за це ще й розплачуватися.