— Хлопче, якщо твоя подружка ладна заради тебе зробити все, що завгодно, то вона приходить на побачення в спідниці, а не в штанях, і не вдягає спіднього. Наступного разу, як у нас будуть відвідини в один день, я тобі покажу дупку моєї кралечки.

Наступного тижня Томмі заходив до зали побачень, де на нього чекала мати Біллі, й зустрівся з Джонсі, котрий саме виходив звідтіля з вродливою рудоволосою дівчиною. Джонсі підморгнув і на мить задер поділ її спідниці, демонструючи голісінький зад.

Томмі густо зашарівся й відвернувся.

Увечері Томмі писав листа до Марлен. Посередині аркуша почерк зненацька змінився. Це Філіп нашкрябав: «Якщо ти мене кохаєш, то приходь наступного разу в спідниці й не вдягай спіднього».

У березні 1976 року Аллен почав сподіватися на умовне звільнення десь у червні, проте Комісія у справах умовно-дострокового звільнення відклала слухання його справи ще на два місяці, і він захвилювався. У в’язниці подейкували, що забезпечити собі умовне звільнення можна тільки в один спосіб: дати хабара клерку, який подає клопотання до головної контори. Аллен почав відкладати гроші, приторговуючи то одним, то іншим. Він малював олівцем і вугіллям скетчі, які в’язні та охоронці залюбки вимінювали в нього на речі, що їх можна було згодом перепродати. Аллен також написав Марлен, благаючи її знову принести помаранчі, наколоті горілкою. Один призначався Рейдженові, а решта — на продаж.

21 червня, за вісім місяців після того, як його перевели до ізолятора, Томмі написав Марлен, що, на його переконання, відтермінування слухання щодо умовного звільнення було своєрідним психологічним випробуванням — «або це так, або я феноменально схибнувся й мелю казна-що. Трам-пам-пам!». Його переселили до так званого «психвідділення», що був у блоці С і мав десять камер, призначених для в’язнів із душевними розладами. Невдовзі після цього Денні штрикнув себе ножем і навідріз відмовився лягати до лазарету. Хлопця знову відвезли до Центрального шпиталю Колумбуса. Після нетривалого лікування він повернувся до Лебанона.

Сидячи в блоці С, Аллен без упину бомбардував начальника в’язниці, пана Далмана, офіційними посланнями, відомими як «паперові літачки», в яких оскаржував своє утримання в ізоляторі. Він пронюхав, що ізоляція з метою захисту повинна бути суто добровільною. Аллен писав, що його конституційні права порушуються, і погрожував судовим позовом. За декілька тижнів Артур порадив змінити стратегію й розпочати мовчазний протест. Ні з ким не розмовляти — ані з ув’язненими, ані з охороною. Він знав, що це викличе занепокоєння. Діти, до того ж, відмовлялися від їжі.

Мілліган провів у захисній ізоляції одинадцять місяців, упродовж яких його то відправляли до «психвідділення», то знову переводили до звичайної камери. Нарешті в серпні юнакові сказали, що з нього знімуть захист і він зможе повернутись до загального контингенту в’язнів.

— Ми можемо підшукати тобі роботу там, де найменше шансів наразитися на небезпеку, — провадив начальник в’язниці Далман. Він вказав на малюнки олівцем, якими були обліплені стіни камери Міллігана. — Я чув, що ти в нас художник. Чому б тобі не попрацювати в мистецькій майстерні пана Рейнерта?

Аллен радісно закивав.

Наступного дня Томмі подався до майстерні. Там було людно. Одні в’язні працювали над трафаретами, інші створювали вигадливі шрифти, займались фотографією чи порались біля типографського пресу. Перші кілька днів худий і жилавий пан Рейнерт задумливо приглядався до Томмі, котрий сидів собі осторонь, байдужий до роботи, що кипіла в майстерні.

— Що б ти хотів робити? — нарешті запитав його Рейнерт.

— Займатися живописом, — відповів той. — Я непогано вправляюсь із олійними фарбами.

Рейнерт схилив голову набік і зацікавлено зиркнув на хлопця.

— У нас тут жоден в’язень не пише олією.

— Ну, а я пишу.

— Гаразд, Міллігане. Ходи-но зі мною. Здається, я знаю, де можна знайти для тебе яке-не-яке робоче приладдя.

Томмі пощастило: у виправній колонії міста Чилікот нещодавно закрили художню майстерню. Всі їхні фарби, полотна та підрамники передали до в’язниці Лебанона. Рейнерт допоміг Томмі встановити мольберт і сказав, що хлопець може братись до роботи.

За півгодини Томмі приніс Рейнертові готовий пейзаж. Чоловік був вражений.

— Міллігане, я зроду не бачив, щоби хтось так швидко малював. Та й робота вийшла нівроку!

Томмі кивнув.

— Я змушений був навчитись малювати поспіхом, інакше просто не міг би закінчити жодну зі своїх робіт.

Попри те що у в’язниці Лебанона живопис не був складовою частиною мистецької програми, Рейнерт зауважив, що з пензлем у руці Мілліган стає розкутим і безтурботним, і тому з понеділка по п’ятницю дозволяв юнакові малювати скільки заманеться. В’язні, охоронці та навіть члени адміністрації приходили помилуватися пейзажами Томмі. Він створював чимало невибагливих картин на замовлення, підписуючи їх «Мілліган». Але він також писав полотна для себе, і йому дозволяли віддавати їх Марлен або матері, коли приїздили його навідати.

Час від часу до майстерні заходив лікар Стайнберґ, аби порадитися з Мілліганом щодо того, як йому поліпшити техніку живопису. Томмі показав лікареві, як правильно вибудувати перспективу та як намалювати скелі, щоб здавалося, буцімто вони під водою. Стайнберґ приходив до в’язниці навіть у свої законні вихідні й забирав Міллігана з камери, щоб разом попрацювати. Знаючи, що Мілліган ненавидить тюремну їжу, лікар завжди приносив сандвічі «Субмарина»[34] чи бейґли[35] з вершковим сиром і копченим лососем.

— Я хотів би малювати у камері, — сказав якось Томмі Рейнертові.

Той похитав головою.

— Ні, це суперечить правилам. Ти ж не сам живеш, а зі співкамерником.

Утім, співкамерник у нього був недовго. Не минуло й кількох днів, як двоє охоронців провели трус у камері Міллігана і знайшли марихуану.

— Це не моє, — випалив Томмі, злякавшись, що охоронці не повірять і кинуть його в «холодну» — похмурий карцер із голими стінами.

Та коли вони взялися за його сусіду по камері, той не витримав і зізнався, що це він курив марихуану. Його покинула дружина, і він намагався притупити горе. Молодика відправили до ізолятора, Мілліган же на деякий час залишився сам у камері.

Рейнерт перемовився словом із лейтенантом Морено, начальником того блоку, де тримали Міллігана. Він попрохав, щоб хлопцю дозволили займатися живописом у камері, поки до нього не підселять іншого в’язня. Морено не заперечував. Мистецька майстерня зачинялась о пів на четверту, і після цього Мілліган повертався до камери й міг творити до самісінького відбою. За малюванням дні пролітали швидко, і відбувати ув’язнення стало не так нестерпно.

Аж раптом одного дня охоронець обмовився, що в Міллігана незабаром з’явиться новий співкамерник. Аллен почимчикував до кабінету лейтенанта Морено.

— Пане Морено, якщо ви когось до мене підселите, я більше не зможу малювати в камері.

— Що ж, доведеться тобі займатися цим деінде.

— Можна вам дещо пояснити?

— Зайди до мене трохи згодом, тоді й поговоримо.

По обіді Аллен прийшов до лейтенанта просто з майстерні, несучи полотно, яке щойно закінчив Томмі. Морено приголомшено подивився на картину й запитав:

— Це ти намалював?

Він підняв роботу на витягнутих руках і став розглядати пейзаж, на якому річка звивалась поміж густо-зелених трав і губилась удалині.

— Ого, я б і сам не проти мати таку красу.

— Я для вас щось намалював би, — зронив Аллен, — але ж мені більше не можна буде займатися живописом у камері.

— А й справді… Стривай-но, то ти кажеш, що міг би намалювати для мене картину?

— Авжеж. І цілком безкоштовно.

Морено гукнув помічника.

— Кейсі, витягни папірець із іменем нового в’язня з комірки, що відповідає камері Міллігана. Замість цього вклади туди чисту смужку паперу й простав на ній хрестики. — Потім він повернувся до Аллена. — Можеш більше ні про що не турбуватися. Тобі залишилось місяців дев’ять, а тоді — умовне звільнення, чи не так? До того часу камера тільки твоя.

34

Сандвіч «Субмарина» — багет, розрізаний поздовж, щедро начинений різними видами м’яса, сиру та овочів і присмачений яким-небудь соусом. Назву цей сандвіч отримав за чималий розмір і довгасту форму.

35

Бейґл — традиційна єврейська випічка з заварного тіста, що нагадує бублик. У США бейґли надзвичайно популярні. Традиційно споживаються з вершковим сиром і копченою лососиною.