— Я мрію побувати на Кубі, — поділився Рейджен. — Кастро є мій кумир. Він жменьку повстантсів зібрав серед роботяг із тсукрових плантатсій, схоронився з ними в горах і став твортсем револютсії. Тепер на Кубі рівність.

Вони ще трохи побалакали, і Боторф запросив хлопця на збори місцевого осередку Комуністичної партії, що мали відбутись того ж дня.

— Тсе буде тут? — поцікавився Рейджен.

— Ні, поблизу Вестервіля. Я поїду попереду, а ви тримайтеся за мною на своєму авто, юначе.

Той так і вчинив. Карл Боторф привів його до заможного району міста. Рейджен був розчарований. Він сподівався, що комуністи збиратимуться в ґетто.

Рейджена відрекомендували під позивним «Югослав» кільком непоказним особам, і він примостився в задньому ряду, приготувавшись слухати виступи. Та коли доповідачі почали занудно переливати з пустого в порожнє, використовуючи заяложені гасла, Рейджена почало хилити на сон. Спочатку він намагався подолати дрімоту, та врешті-решт капітулював. Якщо трішечки покуняти, вирішив Рейджен, то вже за кілька хвилин він знову зможе зосередитись на промовах. Головне, що він знайшов-таки однодумців. Він завжди хотів долучитись до народного опору й боротися проти тиранії капіталізму. Голова Рейджена сонно схилилась на груди.

Артур виструнчився на стільці, бадьорий, але наїжачений. Він встиг побачити лише завершальну частину Рейдженової мандрівки й зацікавлено спостерігав за тим, як слов’янин висить на хвості в іншої машини. Але тепер інтрига поступилась місцем подиву, що такий розумний хлопець, як Рейджен, може вірити в усю цю ахінею. Комунізм, хай йому грець! Артурові закортіло підвестись і втовкмачити цим пустоголовим маріонеткам, що в Радянському Союзі панує одноосібна диктатура і ніхто там навіть не думав передавати владу в руки народу. Натомість саме капіталізм подарував людству свободу мислення та створив безліч сприятливих можливостей, на які за комуністичного устрою годі було б і сподіватись. Це тільки Рейджен зі своєю суперечливою натурою цілком міг обчищати банки, жити на прибутки від наркоторгівлі та водночас не сумніватись у тому, що він бере участь у визволенні народу з ярма.

Артур звівся на ноги, обвів усіх присутніх зневажливим поглядом і рівним, позбавленим емоцій тоном відкарбував:

— Ма-яч-ня.

Усі повернулись і приголомшено вирячились на Артура, який уже прямував до виходу.

Англієць розшукав свою машину і трохи посидів на пасажирському сидінні. Він ненавидів правосторонній рух. Однак усі його спроби викликати на сцену кого-небудь, хто міг би повести авто, виявились марними.

— Буремні часи, чорти б їх ухопили! — вилаявся Артур.

Він обережно перемістився за кермо і від’їхав від бордюру, витягуючи шию, щоб краще бачити осьову лінію дороги. Весь задерев’янілий від напруження, він поповз уперед, ледве витискаючи тридцять кілометрів на годину.

Артур глипнув на вказівний знак, і йому раптом спало на думку: якщо це Санбері-роуд, то десь неподалік має бути водосховище Гувера. Він зупинився біля узбіччя, розгорнув мапу автомобільних шляхів і визначив, де зараз перебуває. Гребля Гувера[27], яку він планував відвідати вже хтозна-відколи, справді була поблизу.

Він чув, що коли інженерні війська побудували греблю, біля її підніжжя почав збиратись намул. Артурові не давало спокою запитання: чи не виявиться ця замулена ділянка, що аж кишить різноманітними видами мікроорганізмів, сприятливим середовищем для розмноження комарів? Якби з’ясувалось, що намул і справді перетворився на комариний розсадник, Артур міг би звернутися до місцевої влади з вимогою вжити якихось заходів. Та спершу необхідно було зібрати зразки намулу, щоб дослідити їх удома під мікроскопом. Це не епохальний науковий проект, звичайно, проте хтось же мусить до цього взятися.

Артур, поринувши в роздуми, повільно й обережно вів автомобіль, як раптом ззаду вискочила вантажівка, обігнала його, різко вильнула назад у праву смугу і вдарила авто, що їхало попереду Артура. Автомобіль врізався у відбійник і шкереберть полетів у кювет. Водій вантажівки навіть не зупинився. Артур хутко з’їхав на узбіччя, вийшов із машини і, зберігаючи спокій, почав спускатись до канави. З розтрощеного авто виповзла жінка.

— Вам не слід багато рухатись, — попередив Артур. — Дозвольте вам допомогти.

У неї була кровотеча. Щоб її спинити, Артур міцно затиснув місце поранення. Жінка задихалася. Артур побачив, що їй повибивало зуби й вона захлинається кров’ю. Відмовившись від думки зробити нещасній трахеотомію, хлопець вирішив забезпечити доступ повітрю. Понишпоривши в кишенях, Артур знайшов кулькову ручку. Він викинув стрижень, а тоді за допомогою запальнички пом’якшив пластиковий корпус ручки, зігнув його дугою і проштовхнув жінці в горло, щоб та могла дихати крізь нього. Після цього він повернув її голову набік, щоб кров не затримувалась у роті.

Побіжний огляд показав, що в жінки зламані щелепа й зап’ясток. Її бік був однією суцільною раною — Артур підозрював, що ребра теж потрощені. Певно, вона вгатилась об кермо, коли її машину вдарили ззаду.

Коли прибула «швидка», Артур поспіхом розповів водієві про обставини аварії, описав свої дії, а тоді розчинився в натовпі ґав, що починали збиратись на місці пригоди.

Він передумав їхати до греблі Гувера. Вже вечоріло, а він хотів дістатись додому засвітла. Англійця не тішила перспектива вести поночі автомобіль неправильною стороною дороги.

Розділ 14

Артура дедалі більше дратувало те, що відбувалось у житті «сім’ї». Аллена витурили з роботи в універмазі «Джей-Сі-Пенні», де той заповнював накладні й вантажив товар у фургони, тому що Девід несподівано з’явився на сцені і в’їхав на вилковому навантажувачі у сталеву колону. Томмі тинявся Ланкастером і Колумбусом, марно шукаючи нову роботу. Рейджен тепер постійно працював на Фолі, супроводжуючи кур’єрів, що перевозили зброю й наркотики. Слов’янин надто вже сильно налягав на травичку й горілку. Якось Рейджен провів чотири дні в Індіанаполісі, вистежуючи конфісковану партію зброї, й на зворотньому шляху опинився в Дайтоні. Там котрийсь із членів «сім’ї» проковтнув кінську дозу «коліс». Томмі зненацька отямився на сцені й усвідомив, що сидить за кермом автомобіля, який мчить автомагістраллю І-70. У голові Томмі паморочилось, до горла підкочувала нудота, тож він поступився місцем Девідові, котрого миттю заарештували, бо власник мотелю, біля якого спинився Томмі, поскаржився в поліцію. Девіда забрали до шпиталю, де в нього діагностували передозування й промили йому шлунок. Поліція його відпустила, бо власник мотелю вирішив не подавати проти хлопця офіційну заяву. Коли Аллен повернувся до Ланкастера, з ним залишилась Марлен. Тоді хтось із небажаних персон (судячи з бруклінського акценту, то був Філіп) примудрився наковтатись якихось червоних капсул і звалитися з повторним передозуванням. Марлен викликала бригаду невідкладної допомоги й поїхала з Мілліганом до шпиталю. Після того як хлопцю вже вдруге зробили промивання шлунку, Марлен вирішила посидіти з ним задля моральної підтримки.

Дівчина сказала, що його справи з усілякими небезпечними типами для неї не новина і їй страшно, що через них він може потрапити в біду, проте навіть якщо це станеться, вона нізащо не покине його напризволяще. Марлен діяла Артурові на нерви. Очевидно, коли вона знайшла одного з членів «сім’ї» в такому вразливому й безпорадному стані, у дівчині розцвів буйним цвітом материнський інстинкт. Артур не збирався цього терпіти.

Марлен повадилась дедалі більше часу проводити в Міллігановій квартирі. Артур мусив постійно бути насторожі, щоб вона не вивідала їхню таємницю. Разом із тим почастішали випадки провалів у часі. Артур був певен, що хтось у «сім’ї» торгує наркотиками: якось він знайшов у кишені квитанцію про внесення застави й дізнався, що одного з них заарештовували за підробку лікарських рецептів на придбання наркотичних препаратів. Він також не сумнівався, що котрийсь із членів «сім’ї» спить із Марлен.

27

Мається на увазі гребля Гувера, що поблизу Вестервіля, штат Огайо. Її будівництво почалось у 1953 році, а офіційно водосховище запрацювало в 1958 році і відтоді є основним джерелом водопостачання для Колумбуса. Гребля й водосховище названі на честь братів Гуверів, які багато зробили для забезпечення міста водою, а не на честь президента Гувера. Не слід плутати греблю Гувера, що в Огайо, і славетну споруду з такою самою назвою, розташовану на кордоні штатів Аризона й Невада.