Ця звістка стала для Томмі ударом. Стюарта, його безстрашного, завжди усміхненого друга, який збирався підкорити весь світ, навіки поглинуло полум’я. Томмі не міг цього витримати. Він більше не хотів бути на сцені. На його місце прийшов Девід, аби пережити агонію Стюарта і виплакати сльози Томмі.

Розділ 13

Через місяць після загибелі Стюарта Біллі Міллігана звільнили із Зейнсвільської колонії. Одного дня, невдовзі після повернення додому, Аллен читав у своїй кімнаті, коли до нього зайшов Дел Мур і запропонував сходити порибалити. Аллен знав, що той старається таким чином догодити Дороті. Кеті сказала, що ці двоє, певно, одружаться.

— Чом би й ні, — відповів Аллен. — Люблю риболовлю.

Дел зробив усі необхідні приготування, взяв наступного дня на роботі відгул і приїхав за Біллі.

— Яка ще риболовля? — зиркнув на нього Томмі з огидою. — Тьху, не піду я рибалити.

Коли Томмі вийшов зі своєї кімнати, Дороті почала дорікати йому тим, що в нього сім п’ятниць на тиждень. Спершу він, мовляв, обіцяє Делові порибалити з ним, а потім відкараскується. Томмі здивовано вирячився на Дороті й Дела.

— Господи, та він же мене навіть не питав, чи хочу я на ту риболовлю!

Дел вилетів із будинку, присягаючись, що зроду не зустрічав нахабнішого й безсоромнішого брехуна, ніж Біллі.

— Я більше так не можу, — звернувся Аллен до Артура, усамітнившись у своїй кімнаті. — Треба звідси виїхати. Я почуваюсь третім зайвим, коли в хаті постійно ошивається Дел.

— Згоден, — докинув Томмі. — Дороті завжди була мені мов рідна мати, але якщо вона вийде за Дела — мені тут робити нічого.

— Гаразд, — погодився Артур. — Давайте знайдемо роботу, заощадимо кілька тисяч і винаймемо собі помешкання.

Усі радо пристали на цю пропозицію.

11 вересня 1973 року Аллен влаштувався на завод, що займався електрогальванізацією металів. Робота була брудна, і платили за неї мізер. Не такою Артур уявляв собі їхню кар’єру.

Всі нудні обов’язки оператора на лінії гарячого цинкування виконував Томмі. Він пересував клітку, підвішену під стелею на рухомому ланцюгу, після чого занурював її в гальванічну ванну з кислотою для травлення металу. І так він переходив від одного квадратного резервуару до іншого. Ряд гальванічних ванн був завдовжки з доріжку в кегельбані. Занурити, зачекати, підняти, пересунути, занурити, зачекати…

Артур зневажливо пирхнув на саму думку про таку чорну роботу й зосередив увагу на інших справах. Йому треба було підготувати своїх підопічних до самостійного життя.

У Зейнсвілі він пильно спостерігав за діями тих, кому дозволяв виходити на сцену, і дійшов висновку, що головна запорука виживання в суспільстві — це самоконтроль. Без чітких норм поведінки їхнє життя обернеться на хаос, а це — небезпечно. Артур збагнув, що жорсткі правила виправного закладу насправді вплинули на весь їхній гурт позитивно. Постійне побоювання скотитися до Зони-1 чи Зони-2 змушувало навіть найбільших бунтівників опановувати себе. Необхідно буде запровадити схожу систему, коли вони почнуть жити окремо.

Артур обговорив із Рейдженом ідею розробити загальний кодекс поведінки.

— Хтось із наших зв’язався з непутящими жінками, — пояснював Артур. — І ось, маєш — ті двоє жінок із округу Пікавей нас обмовили, і ми потрапили до в’язниці за зґвалтування, до яких не маємо стосунку. Таке нізащо не повинно повторитись.

— І шчо ти пропонуєш робити, аби тсього уникнути?

Артур почав міряти кімнату кроками.

— Зазвичай я можу завадити будь-кому з наших вийти на сцену. А ще я помітив твою здатність зіштовхувати інших зі сцени, коли вони особливо вразливі — у мить переходу в зовнішній світ. Удвох ми могли б утримувати контроль над свідомістю. Я вирішив, що деяких небажаних персон слід назавжди позбавити права виходити на сцену, а решта з нас повинна буде дотримуватися певного кодексу поведінки. Ми всі — наче одна сім’я. І ми мусимо суворо дотримуватися правил. Один-єдиний переступ — і порушника буде зараховано до категорії небажаних персон.

Рейджен схвалив його план, тож Артур ознайомив усіх із переліком правил.

ПРАВИЛО ПЕРШЕ: ніколи не брехати. Усе життя їх незаслужено називали патологічними брехунами, бо вони заперечували свою причетність до сказаного чи зробленого кимось із інших.

ПРАВИЛО ДРУГЕ: ґречно ставитися до жінок та дітей. Не використовувати в їхній присутності нецензурну лексику й дотримуватися правил етикету — наприклад, відчиняти перед ними двері. Наймолодші члени «сім’ї» повинні чемно поводитися за столом: сидіти рівненько, застеливши коліна серветкою. Жінок і малят необхідно захищати будь-якою ціною, тому кожен, хто побачить, як кривдять безпорадних, зобов’язаний негайно зійти зі сцени, поступившись місцем Рейдженові, котрий усе владнає. (Якщо ж у небезпеку потрапляє безпосередньо хто-небудь із членів «сім’ї», то Рейджен з’являється на сцені автоматично.)

ПРАВИЛО ТРЕТЄ: дотримуватись целібату. Ніхто з особистостей більше не повинен давати ані найменшої підстави звинуватити їх у зґвалтуванні.

ПРАВИЛО ЧЕТВЕРТЕ: присвячувати весь вільний час самовдосконаленню. Не годиться марнувати на комікси чи телевізор час, який можна використати на самоосвіту в тій царині, яка їм найбільше до вподоби.

ПРАВИЛО П’ЯТЕ: шанувати право кожного члена «сім’ї» на приватну власність. Особливо в тому, що стосується торгівлі живописом. Будь-кому дозволяється продавати анонімні роботи чи полотна з підписами «Біллі» та «Мілліган». Одначе картини, намальовані й підписані Алленом, Томмі або Денні, вважаються їхнім особистим майном, яке більше ніхто не сміє продавати.

Кожен, хто порушить бодай один із цих пунктів, назавжди втратить право виходити на сцену і скнітиме в темряві з рештою небажаних персон.

Рейджен замислився, а тоді запитав:

— А хто є тсі, як ти їх кличеш, «небажані персони»?

— Філіп і Кевін. Цим двом заборонено з’являтися на сцені. Вони, без сумніву, мізантропи, схильні до порушення закону.

— А як шчодо Томмі? Він теж є… теє… мізантроп.

— Так, — погодився Артур, — але недоброзичливість Томмі корисна. Деякі з молодшеньких настільки покірні, що ладні навіть заподіяти собі шкоду, якщо їм звелить перший-ліпший незнайомець. Допоки Томмі не порушує кодекс поведінки й не застосовує свої здібності з відмикання замків зі злочинною метою, він може бувати на сцені. Але час від часу я його смикатиму за повідок, аби не забував, що ми його пильнуємо.

— А шчо буде зі мною? — запитав Рейджен. — Я є злочинетсь, я є мізантроп, і я схильний до жорстокості.

— Доведеться припинити порушувати закон, — відповів Артур. — Більше жодних злочинів, навіть легких, хоч би якою була причина.

— Зрозумій, Артуре, — почав Рейджен, — я опинитись у такій ситуатсії можу, шчо порятує тілько злочин. Коли на кону виживання — закон уже по тсимбалах.

Артур склав пучки пальців докупи й замислився над тим, що сказав Рейджен. Тоді кивнув.

— Добре, зробимо для тебе виняток. Оскільки твоя могутність нам знадобиться, ти єдиний матимеш право застосовувати силу проти сторонніх, але тільки задля самооборони чи захисту жінок і дітей. Тобі як захиснику «сім’ї» дозволятиметься скоювати злочини, якщо це буде вкрай необхідно для виживання, але гляди, щоб при цьому не було жертв.

— Тсі правила я приймаю, — м’яко сказав Рейджен. — Але май на увазі, шчо тся система не завжди пратсюватиме гладко. Буремні часи трапляються, і тоді хтось краде час, і ні ти, ні я, ні Аллен гадки не маємо, шчо відбувається.

— Твоя правда, — мовив Артур. — Але нам залишається тільки давати раду своєму життю настільки добре, наскільки це можливо в нашому становищі. Треба буде підтримувати злагоду в «сім’ї», і тоді, можливо, вийде уникнути чергового приходу буремних часів.

— Ох і непроста тсе справа буде. Тобі самому розповісти про все решті доведеться. Я шче не знайомий із усіма в тсій, як ти висловлюєшся, «сім’ї». Вони то з’являються, то шчезають. Я навіть не завжди впевнений, хто є свій, а хто чужий.