— Що це ще, в дідька, за фокуси? — гаркнув Ґері. — Думали мене в дурні пошити? Я такого не терпітиму.

Журналіст пояснив, що їм потрібні фотографії підсудного і вони сподівалися зняти його без наручників. За його словами, шериф дав добро.

— Ідіть під три чорти! — визвірився Ґері. — Ви не маєте права так поводитися з моїм клієнтом.

Він завів Біллі назад до ліфту. Помічник шерифа знову підняв їх на сьомий поверх і провів до кімнати очікування поруч із судовою залою.

Дороті Тернер і Стелла Каролін зайшли до кімнати очікування, обійняли Біллі й підбадьорили, проте, коли вони пішли до зали суду і Біллі залишився наодинці з офіцером, він затремтів і щосили вчепився у свій стілець.

— Усе, Міллігане, — озвався офіцер. — Можеш заходити до судової зали.

Ґері помітив, що, коли Біллі завели досередини, газетні портретисти витріщились на хлопця, а тоді всі як один повитягали гумки і почали терти свої попередні замальовки. Ґері розплився в усмішці. Вони витирали вуса.

— Ваша честь, — почав Ґері Швайкарт, наближаючись до суддівського столу, — і обвинувачення, і захист погодилися, що немає потреби викликати на трибуну свідків або пана Міллігана. Усі факти, що стосуються справи, будуть зачитані вголос для протоколу за взаємною згодою сторін.

Суддя Флаверс звірився зі своїми нотатками.

— Ви не маєте наміру опротестовувати звинувачення і заперечувати, що ваш клієнт вчинив зазначені злочини, за винятком першого випадку сексуального насильства?

— Ні, ваша честь. Але ми наполягаємо на тому, що наш клієнт невинуватий на підставі неосудності.

— Пане Явич, а ви плануєте оскаржувати висновки психіатрів Південно-західного громадського центру психічного здоров’я і шпиталю Гардинга?

Явич звівся на ноги.

— Ні, ваша честь. Обвинувачення приймає результати експертизи, проведеної лікарями Гардингом, Тернер, Каролін і Вілбур, котрі засвідчують психічний стан підсудного на момент скоєння ним злочинів.

Джуді Стівенсон почала зачитувати вголос для протоколу свідчення на користь захисту, взяті під присягою. Читаючи текст перед принишклою аудиторією, вона раз по раз поглядала на Біллі. Він зблід мов полотно. Джуді сподівалася, що біль від почутого не спровокує повторне розщеплення.

Пані Маргарет Чанґет засвідчує, що неодноразово бачила матір Біллі після побоїв, завданих їй паном Мілліганом. Вона засвідчує, що якось Біллі зателефонував їй і сказав, що його маму сильно травмовано. Пані Чанґет пішла до будинку Мілліганів і знайшла пані Мур у ліжку. За словами пані Чанґет, та була жорстоко побита і вся трусилася. Пані Чанґет покликала лікаря і священика і весь день просиділа біля пані Мур.

Дороті Мур, мати підсудного, засвідчує, що її колишній чоловік, Чалмер Мілліган, знущався з неї і, напившись, постійно вдавався до фізичного насильства. Зазвичай, перед тим як її відлупцювати, він замикав дітей у їхній кімнаті. За свідченнями пані Мур, «наносячи побої, Чалмер сексуально збуджувався». Пані Мур каже, що пан Мілліган ревнував її до Біллі й часто піднімав на нього руку, «щоб покарати». Якось він прив’язав Біллі до плуга, а ще одного разу — до дверей хліва, «задля дисципліни». Пані Мур засвідчує, що не здогадувалася, наскільки далеко зайшли знущання над Біллі, і не підозрювала про сексуальне насильство, аж поки правда не відкрилась під час цієї справи.

Ґері помітив, що, слухаючи свідчення, Біллі сховав обличчя в долонях.

— У вас не знайдеться паперової хустинки? — запитав він.

Ґері озирнувся і побачив, як понад десяток людей, що сиділи поблизу, повитягали хустинки і простягли йому.

Пані Мур засвідчує, що одного разу бачила прояв жіночої іпостасі Біллі. Він готував їй сніданок і, за її словами, рухався і навіть говорив по-дівочому. Пані Мур також може засвідчити, що якось знайшла Біллі на пожежних сходах будівлі в середмісті Ланкастера, де той сидів «у якійсь подобі трансу». Він тоді пішов зі школи без дозволу, і їй зателефонував директор. Пані Мур каже, що неодноразово заставала Біллі у стані «трансу», і коли він із нього виходив, то не міг пригадати жодних подій, що трапилися, поки він був «у трансі».

Пані Мур засвідчує, що не намагалася піти від пана Міллігана, бо прагнула зберегти сім’ю. І тільки після того, як діти висунули їй ультиматум, вона подала на розлучення.

Далі для протоколу зачитали звіт Південно-західного центру, підготований Каролін і Тернер.

Після цього на черзі були свідчення Джима, брата Біллі:

Джеймс Мілліган засвідчує, що Чалмер Мілліган часто брав Джеймса та Біллі на родинну ферму, де був хлів. Тоді вітчим відсилав Джеймса полювати на кролів, а Біллі велів залишатися з ним. Щоразу як Джеймс повертався, Біллі був у сльозах. Часто Біллі зізнавався Джеймсу, що вітчим робив йому боляче. Але якщо Чалмеру траплялося почути, що Біллі щось розповідає Джеймсу, той казав: «Нічого ж не сталося у хліві, адже так, Білле?» Біллі, котрий смертельно боявся вітчима, відповідав, що ні, нічого не сталося. А Чалмер зазвичай казав із притиском: «Ми ж не хочемо засмутити твою маму, правда ж?» На зворотному шляху він купував Джеймсу і Біллі морозиво.

Джеймс Мілліган також підтверджує факти знущань вітчима з Біллі вдома.

О пів на першу дня суддя Флаверс запитав, чи хоче якась зі сторін сказати заключне слово. І захист, і обвинувачення відмовилися.

Суддя відхилив звинувачення у першому зґвалтуванні, вказуючи на відсутність доказів і на абсолютно інший почерк.

— Тепер перейдімо до заяви захисту про те, що злочини були вчинені підсудним під впливом психічного розладу, — провадив суддя Флаверс. — На користь цього свідчать результати медичної експертизи, з якими погоджується як сторона захисту, так і сторона обвинувачення. Усі психіатри засвідчують, що на момент скоєння злочинів, у яких він обвинувачується, підсудний страждав на душевну недугу. Через свій психічний стан він був неспроможний відрізнити правильні вчинки від неправильних і не володів собою, через що не міг утриматись від їх скоєння.

Ґері затамував подих.

— Оскільки немає нічого, що спростовувало б свідчення психіатрів, — продовжував суддя Флаверс, — то суду залишається тільки винести вирок на основі наданих доказів і визнати підсудного невинуватим на підставі неосудності.

Суддя Флаверс постановив передати Біллі Міллігана під нагляд суду у справах опікунства і психічного здоров’я в окрузі Франклін, тричі стукнув молотком і розпустив слухання.

Джуді хотілось розплакатись, але вона опанувала себе. Вона обняла Біллі, а тоді потягнула його до кімнати очікування, щоб уникнути натовпу. Дороті Тернер, Стелла Каролін і багато інших підходили привітати Біллі, і в усіх на очах Джуді помітила сльози.

Тільки Ґері задумливо стояв трохи осторонь, обіпершись на стіну і склавши руки на грудях. Це була виснажлива боротьба, що часто позбавляла адвоката сну і ледь не зруйнувала його шлюб, однак скоро все мало скінчитись.

— Гаразд, Біллі, — сказав він, — тепер ми повинні сходити до судді Меткалфа. Але перед тим треба спуститися до вестибюлю і кинути кістку тій зграї писак і телевізійників.

— А не можна вийти через чорний хід?

Ґері похитав головою.

— Ми перемогли. Не варто налаштовувати пресу проти себе. Вони там уже казна-скільки годин чекають. Тобі слід показатися перед камерами і відповісти на кілька запитань. Ми ж не хочемо, аби вони потім розповідали, що ми вислизнули через чорний хід, мов злодії.

Коли Ґері ввів Біллі до вестибюлю, їх оточили кореспонденти та оператори, що знімали просто на ходу.

— Як почуваєтесь, пане Міллігане?

— Добре.

— Тепер, коли суд уже позаду, ви з оптимізмом дивитесь у майбутнє?

— Не зовсім.

— Чому ж ні?

— Ну, — пояснив Біллі, — попереду ще багато труднощів.

— Що ви плануєте робити далі?

— Я хочу знову стати повноцінним членом суспільства. Почати життя з чистого аркуша.

Ґері легенько підштовхнув Біллі у спину, і вони рушили вперед. Піднявшись на восьмий поверх, де був кабінет судді Меткалфа, вони дізналися, що суддя пішов обідати і їм доведеться зачекати до першої години.