Спочатку Томмі навіть чути не хотів про переведення до ще одного закладу з максимально суворим режимом. Нове відділення було частиною Головного психіатричного шпиталю Огайо, де Мілліган пролежав три місяці в п’ятнадцятирічному віці. Томмі наполягав, що краще вже йому померти, якщо шансів повернутися до Афін і лікаря Девіда Кола немає. Я ж вказав на те, що Джудіт Бокс уже траплялось лікувати пацієнтів із розщепленням особистості. До того ж вона добре знає лікаря Кола, цікавиться випадком Біллі і, скоріше за все, зможе йому допомогти. Врешті- решт Томмі погодився на переведення.

Департамент у справах психічного здоров’я, прокурор і суддя зійшлись на тому, що, оскільки це буде внутрішнє переміщення до шпиталю з максимально суворим режимом, проводити судове слухання немає необхідності. Втім, колеса бюрократичної машини все одно обертались надто повільно.

Одного дня до мене зателефонував інший пацієнт і розповів про те, що спіткало Біллі незадовго до переведення. Юнак боявся зробити щось не те й поставити під загрозу свій від’їзд до Колумбуса, тож із власної волі попросився до ізолятора. Четверо охоронців привели його до ізольованої палати, зафіксували ременями для буйних хворих його руки й ноги, а тоді накинулись на хлопця й жорстоко його побили.

Коли я наступного разу побачив Аллена (це було 27 серпня), його ліва рука почорніла й набрякла. Кисть була паралізована. Ліва нога була забинтована. 22 вересня 1981 року юнака перевели до Відділення судової медицини Центрального Огайо — в інвалідному візку.

Невдовзі після цього Департамент у справах психічного здоров’я подав проти Біллі Міллігана позов на п’ятдесят тисяч доларів — суму, в яку оцінили його примусову шпиталізацію й лікування в Афінах, Лімі й Дайтоні. Адвокати Біллі подали зустрічний позов, вимагаючи заплатити за фрески, якими хлопець розписав стіни шпиталю в Лімі, а також відшкодувати збитки за завдані йому тілесні ушкодження. Позов захисників Біллі було відхилено. Позов штату і досі чинний.

Танда знайшла роботу в Колумбусі, прагнучи бути ближче до Біллі, і оселилась у його сестри, Кеті. Танда запевнила, що кохає Біллі й хоче мати змогу часто його навідувати.

Лікарка Бокс розпочала курс інтенсивної терапії, яка раніше успішно спрацювала в Афінському центрі психічного здоров’я, викликавши злиття особистостей Біллі в єдине ціле. Лікарка працювала з Девідом, Рейдженом, Артуром, Алленом і Кевіном. Врешті-решт вона змогла достукатись і до Учителя. Щоразу, коли я приходив, Аллен або Томмі казали мені, що я оце щойно проґавив Учителя. Кінець кінцем я напоумив їх покласти на видноті записку, в якій було сказано, щоб Учитель зателефонував мені, коли знову з’явиться. Десь за тиждень у моєму помешканні пролунав телефонний дзвінок.

— Добридень. Мені передали, що ви хотіли зі мною поговорити, — сказав Учитель.

Востаннє я розмовляв із ним іще в Лімі, коли ми разом переглядали рукопис книжки, тож пробалакали ми довго. Учитель зміг заповнити деякі пробіли, розповівши мені багато такого, про що не знали інші особистості.

Одного разу Учитель зателефонував мені й сказав:

— Я повинен із кимось поділитися. Ми з Тандою кохаємо одне одного й хочемо побратися.

Весілля призначили на 15 грудня, щоб на ньому встигла побувати лікарка Бокс, яка пізніше планувала вирушити на місяць у відпустку до своєї рідної Австралії.

З терапевтичною метою лікарка Бокс перевела Міллігана до нового блоку, разом із трьома іншими хворими, в яких, за її попереднім припущенням, теж був синдром множинної особистості. Оскільки такі пацієнти потребували особливого лікування й уваги, вона вирішила, що краще буде тримати їх разом. Лікарка Бокс виявилась не готовою до того, що її розкритикують місцеві політики (не без думки про вибори, які мали відбутися за два тижні).

17 жовтня 1981 року газета «Колумбус Диспетч» оприлюднила заяву Дона Ґілмора, члена Законодавчих зборів штату від Республіканської партії, про те, що Біллі Міллігану в шпиталі Колумбуса надміру потурають, включно з тим, що, мовляв, «Міллігану дозволено вибирати, хто з пацієнтів перебуватиме з ним в одному блоці». Попри те що адміністрація шпиталю заперечила, що до Міллігана ставляться з більшою поблажливістю, ніж до решти пацієнтів, Ґілмор наполягав на своїх звинуваченнях.

19 листопада в «Колумбус Сітізен Джорнал» з’явилась така стаття:

ҐІЛМОР ЗАКЛИКАЄ ПРОІНСПЕКТУВАТИ УМОВИ УТРИМАННЯ МІЛЛІГАНА

Незважаючи на запевнення, що Вільям Мілліган не має особливих привілеїв у Головному психіатричному шпиталі Огайо, член Законодавчих зборів вимагає розслідувати таку можливість. […]

Зокрема, Ґілмора обурює інцидент, який стався декілька тижнів тому, коли Мілліган […], за чутками, замовив сандвіч із ковбасою о пів на третю ночі. Політик стверджує, що після цього працівникам довелось приготувати такі сандвічі й для всіх інших пацієнтів із блоку Міллігана. […]

Танда не один тиждень шукала священика чи суддю, який би погодився провести шлюбну церемонію. Нарешті один молодий священик-методист, котрий опікувався нещодавно відкритим у місті притулком для знедолених, сказав, що повінчає їх. Ґері Вітті сподівався зберегти анонімність, боячись, що розголос зашкодить його роботі в притулку. Проте репортер із «Колумбус Диспетч» упізнав священика і розкрив його ім’я в газеті. «Я завжди готовий стати на бік тих, кому в житті не поталанило. Таке вже моє кредо, — сказав йому молодий служитель Церкви. — Я обвінчав цю пару, бо всі інші відмовили».

Церемонія відбулась 22 грудня 1981 року. На ній були тільки священик, працівник суду в цивільних справах, який привіз дозвіл на шлюб, і я. Лікарка Бокс уже відбула до Австралії. Учитель, а це був саме він, надів обручку на палець Танди й поцілував наречену. Оскільки в Огайо заборонені подружні побачення[72], молодята змогли б побути наодинці, тільки якби Міллігана перевели до психіатричного шпиталю мінімально суворого режиму або відкритого типу.

Після весілля Танда вийшла до десятків репортерів, фотографів і телевізійників, які на неї чекали. Вона зробила коротку заяву для преси, в якій розповіла, що познайомилась із більшістю особистостей Біллі і вони її прийняли. Дівчина сказала, що настане день, коли вони з Біллі заживуть нормальним життям.

Невдовзі після цього Учитель і Танда почали помічати недобрі зміни. Учителеві припинили давати ліки. Охоронці заповзялись робити регулярні обшуки в його палаті. Самого Біллі роздягали догола й обшукували перед кожним побаченням і після. Час від часу таким же чином обшукували й Танду, коли та приходила навідати чоловіка. Молоді люди вважали це принизливим і відчували, що з них умисно знущаються.

Коли лікарка Бокс повернулась із Австралії, вона дізналась, що Департамент у справах психічного здоров’я не збирається поновлювати її контракт.

— Мене просто вижили, — сказала вона мені.

17 січня 1982 року «Колумбус Диспетч» оприлюднила цю звістку.

ПСИХІАТР МІЛЛІГАНА ЙДЕ З ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Лікарка Джудіт М. Бокс, психіатр Вільяма С. Міллігана, засудженого [sic!] [73] ґвалтівника з розщепленням особистості, звільнилася зі служби внаслідок конфлікту з керівництвом Відділення судової медицини Центрального Огайо.

Дон Е. Ґілмор, член Законодавчих зборів штату від Республіканської партії, гаряче схвалив її рішення піти у відставку. […]

Свідомість Учителя розпалась на частини.

Новим лікарем Міллігана став Джон «Джей» Девіс — молодик, який іще зовсім недавно працював психіатром на флоті. Він узявся за справу Міллігана з недовірою, та невдовзі спіймав себе на тому, що з головою поринув у вивчення цього випадку. Лікар завоював довіру більшості особистостей Біллі і зміг із ними працювати.

12 лютого Кеті виявила, що одяг і решта речей її невістки зникли, а машини Біллі немає на місці. Танда залишила для Біллі цидулку, в якій писала, що зняла всі його гроші з їхнього спільного банківського рахунку, але, мовляв, коли-небудь усе йому поверне. Вона усвідомлює, що негоже ось так тікати — потай, уночі, — але вона більше не може жити під постійним тиском.

72

У деяких країнах (і окремих штатах США) в місцях позбавлення волі допускаються у вигляді привілею так звані подружні побачення. Коли до ув’язнених, які перебувають у шлюбі, приїздять їхні дружини (або чоловіки), подружнім парам дозволяють на певний час оселитись у спеціально призначених для цього гостьових кімнатах, де можна усамітнитись. Вважається, що це допомагає підтримувати стосунки в сім’ї, зокрема й статеві, і після виходу на свободу таким ув’язненим буде легше повернутися до нормального життя.

73

Sic — латинське слово, що означає «саме так», або «таким чином». Його застосовують (частіше за все в дужках і зі знаком оклику), щоб підкреслити, що неправильне чи незвичне написання попереднього слова є умисним, а не випадковим, або щоб звернути увагу читача на якусь помилку чи нісенітницю в прямій цитаті. У цьому випадку Деніел Кіз відзначає, що вороже налаштована преса для створення відповідного ефекту називає Міліґана засудженим, тоді як насправді того виправдали.