За словами Стинціано, вибрати лікарку Вілбур на роль незалежного експерта в цій справі «все одно, що запитати міс Ліліан [59] , чи добре Джимі Картер порядкує в Біллому домі».

11 травня члени місцевого осередку Національної жіночої спілки[60] написали лікареві Колу листа на трьох аркушах, надіславши копії ще й Маєрсу Курцу, Майку Стинціано, Філу Донаг’ю[61], Дині Шор[62], Джонні Карсону[63], лікарці Корнелії Вілбур і редакції газети «Колумбус Диспетч». Лист починався так:

Лікарю Кол,

якщо вірити газетам, до Ваших методів лікування Вільяма Міллігана входять відпустки без усілякого нагляду, право роз’їжджати на автомобілі, коли заманеться, та сприяння в отриманні фінансового зиску від продажу прав на книжки й кінофільми. Усе це демонструє вашу свідому й нечувану зневагу до безпеки тутешніх жінок. Ми цього не потерпимо. […]

Далі в листі йшлось про те, що, мовляв, лікар Кол не тільки не вчить Міллігана, що зґвалтування — це страхітливий злочин, але фактично ще й винагороджує хлопця «за його обурливі діяння». Лікаря Кола звинувачували в тому, що завдяки його потуранню Мілліган засвоїв «неписане, проте від того не менш реальне правило, що панує в нашому суспільстві: вважати акт насильства над жінкою цілком прийнятним вчинком, а саму жінку — не більш як сексуальним об’єктом».

У листі також писалось, що лікар Кол, мовляв, «продемонстрував передбачуваний брак лікарської інтуіції, коли проковтнув і поширив жінконенависницьку бридню. Твердження, буцімто зґвалтування скоїла особистість-лесбійка, — це очевидна спроба виправдати патріархальний лад. Ця вигадана лесбійка, чий образ ґрунтується на брехливих стереотипах, стала зручним цапом-відбувайлом, на якого можна перекласти провину за скоєні Мілліганом жорстокі сексуальні злочини, якими він мовби хотів «помститися» за те, що колись зробили з ним самим. Знову чоловік уникає відповідальності за свої дії, звалюючи все на жінку».

Прислухавшись до рекомендацій лікарки Вілбур, Міллігана вирішили залишити в Афінському центрі психічного здоров’я.

Працівникам із відділення РІТ чимало прикрощів завдала як здійнята в газетах буча, так і реакція Біллі, тож вони вимагали відкоригувати план лікування хлопця, погрожуючи страйком. Деякі працівники вважали, що лікар Кол присвячує Біллі забагато часу. Вони наполягали, щоб лікар передав контроль над повсякденним життям пацієнта до рук персоналу відділення, а сам зосередився на тому, що безпосередньо стосується терапії. Побоюючись, що інакше Біллі запроторять до Ліми, лікар Кол неохоче пристав на ці умови.

Соціальна працівниця Донна Гаднел склала своєрідну «угоду», яку Біллі мав підписати на знак того, що він готовий дотримуватись низки обмежень. Передусім юнак повинен був пообіцяти «не бойкотувати жодного з членів персоналу й не намагатися знеславити чиєсь ім’я чи підірвати авторитет». Якби Біллі бодай раз порушив це правило, йому б на певний час заборонили бачитися з письменником.

У кімнаті Міллігана не мало бути скляних або гострих предметів. На хлопця не поширювались загальні привілеї — для цього потрібен був попередній дозвіл когось із працівників денної зміни. Юнак не мав права відповідати на дзвінки, йому дозволялось тільки раз на тиждень телефонувати своєму адвокатові та двічі на тиждень — матері або сестрі. Навідувати Біллі могли тільки його мати, сестра зі своїм нареченим, адвокат і письменник. Юнакові заборонялось «давати поради — медичні, соціальні, юридичні, економічні, психологічні тощо — будь-кому з пацієнтів». Він міг знімати зі свого рахунку через бухгалтерію шпиталю не більш ніж вісім доларів і сімдесят п’ять центів на тиждень і не мав права накопичувати в себе суму, що перевищувала б згадану. Малювати Біллі дозволялось тільки обмежену кількість часу й лише під наглядом. Закінчені полотна в нього щотижня забирали. І тільки якщо Біллі протримається два тижні, не порушивши жодного правила, йому почнуть поступово повертати деякі привілеї.

Біллі був згоден на все.

«Розщеплений» Біллі дотримувався всіх правил, хоч і відчував, що персонал перетворив для нього шпиталь на в’язницю. Його знову карали за те, чого він не робив. Від Артура й Рейджена не було ні слуху ні духу, тож більшість часу Біллі проводив перед телевізором, як і решта пацієнтів.

За два тижні юнак заслужив перше послаблення: йому знову дозволили зустрічатися з письменником.

Учитель не з’являвся відтоді, як розпочалося цькування в «Диспетч». Біллі було соромно, що сам він майже нічого не пам’ятає зі свого минулого й не може розповісти письменникові ніяких подробиць. Вони з письменником домовились, що «розщеплений» Біллі називатиме себе «Біллі-Р», щоб уникнути плутанини.

— Все владнається, — запевняв Біллі-Р письменника. — Мені дуже прикро, що зараз я мало чим можу вам допомогти, але все налагодиться, щойно до мене повернуться Артур і Рейджен.

У п’ятницю, 22 травня, письменника знову зустрів Біллі-Р. Юнак мав пригнічений вигляд, млявий погляд, говорив повільно, запинаючись. Письменникові було боляче на нього дивитись.

— Для запису, — почав він, — з ким я зараз розмовляю?

— Це я, Біллі-Р. Досі не відбулось повного злиття. Немає моїх Артура й Рейджена. Мені дуже шкода.

— Тобі нема за що вибачатися, Біллі.

— Вам від мене не буде ніякої користі.

— Нічого, Біллі, все гаразд. Ми можемо просто побалакати.

Хлопець кивнув, але вигляд у нього був апатичний і виснажений.

Вони трохи поговорили, і письменник запропонував запитати в когось із персоналу, чи не відпустять Біллі з ним на прогулянку. Вони розшукали Норму Дишонг, яка дала добро, але сказала не виходити за територію шпиталю.

День стояв сонячний. Вони неквапливо брели вперед, і письменник попросив Біллі повторити шлях, яким Денні йшов того дня, коли опинився на верхівці пагорба, над урвищем.

Біллі не знав точної дороги, але приблизно уявляв, у якому напрямку треба рухатись, тому спробував відтворити маршрут Денні. Втім, усе було марно. Його спогади виявились занадто розмитими.

— Є одне місце, куди я люблю приходити, коли хочу побути на самоті, — сказав юнак. — Ходімо краще туди.

Дорогою письменник запитав:

— А що відбувається з рештою людей у твоїй голові, коли злиття всього лише часткове, як оце тепер? На що це схоже?

— Зараз усе потроху змінюється, — відповів Біллі. — Існує щось, що лікарі називають спільною свідомістю. Так ось, часом я немовби прориваюсь до цієї спільної свідомості разом з іще деякими членами «сім’ї». Мені здається, що ці випадки стають регулярнішими. Думаю, що зараз далеко не всі з нас мають доступ до цієї спільної свідомості, та все ж проблиски бувають: зненацька хтось може точно сказати, чим цієї самої миті займається інший. Не знаю, як і чому це відбувається.

Біллі помовчав, а тоді продовжив:

— Ось, наприклад, минулого тижня сталась гучна сварка під час зустрічі Аллена з лікарем Колом, іще одним психіатром і тим чоловіком, що стежить за дотриманням прав пацієнтів. Спершу Аллен із ними сперечався, а потім схопився на ноги й випалив: «Ідіть ви під три чорти! До зустрічі в Лімі!», — і вилетів за двері. Я сидів у кріслі в загальній залі, коли раптом почув ці слова. Я аж скрикнув: «Що? Гей, стривай-но! Яка ще Ліма?» І ось сиджу я на краєчку крісла, і мене страх пробирає, бо я, виходить, почув репліку, сказану кілька секунд тому, ніби в моїй голові взяли й прокрутили плівку з чужою розмовою. Тут до зали заходить той психіатр, що був із Алленом і лікарем Колом. Я йому й кажу: «Будь ласка, ви всі повинні мені допомогти». — «Що ти маєш на увазі?» — не розуміє він. Тут мене починають бити дрижаки, і я розповідаю йому, які слова пролунали в моїй голові, й запитую, чи була така розмова насправді. «Невже я щойно бовкнув, щоб мене відіслали до Ліми?» А психіатр і відповідає: «Так». Тоді я як розревусь! «Не слухайте мене, — кажу, — забудьте, про що я там варнякав».

59

Мається на увазі Ліліан Ґорді Картер, мати Джимі Картера, 39-го президента Сполучених Штатів Америки (обіймав посаду з 1977 до 1981 року). Попри те що пані Картер, безперечно, була заміжня, громадяни та преса, говорячи про неї, часто використовували дружнє прізвисько «міс Ліліан».

60

Радикальна феміністична організація, заснована в 1966 році. Має понад 500 осередків у всіх п’ятдесяти штатах.

61

Ведучий ток-шоу «Шоу Філа Донаг’ю».

62

Ведуча ток-шоу «Дина!».

63

Ведучий ток-шоу «Вечірнє шоу з Джонні Карсоном».