Троє охоронців, тримаючи перед собою матрац, підбігли до Рейджена й притиснули його до стіни. Ще троє повалили юнака на ліжко долілиць, утримуючи його за руки й ноги. Артур змусив Рейджена піти. Медсестра Пат Перрі почула, як Денні розпачливо вереснув:

— Не ґвалтуйте мене!

Артур помітив, що інша медсестра наближається до нього зі шприцом, і почув її слова:

— Укол торазину його вгамує.

— Ні, тільки не торазин! — вигукнув Артур, але було занадто пізно.

Артур чув, як лікарка Вілбур колись пояснювала, що нейролептики шкідливі для людей із синдромом множинної особистості, бо тільки поглиблюють розщеплення свідомості. Хлопець спробував уповільнити свій кровообіг, аби торазин не дійшов до мозку. Він відчув, як шість пар рук піднімають його й тягнуть із палати до ліфту, а потім — на другий поверх, до відділення № 5. Він бачив, що на нього зацікавлено витріщаються тамтешні мешканці. Один висолопив язика, інший розмовляв зі стіною, третій дзюрив на підлогу. Запах блювотиння й випорожнень був нестерпний.

Його кинули до крихітної палати з голими стінами й матрацом у цератовому чохлі. Коли Рейджен почув, як за ним гримнули й замкнулись двері, він підвівся, щоб висадити їх, однак Артур його спинив. На сцену вийшов Семюель. Він бухнувся навколішки й заголосив:

— Ой-вей[58]! Боже, пощо ти покинув мене?

Філіп вилаявся і кинувся на підлогу. Девід вийшов прийняти біль. Крістін скоцюрбилась на матраці й гірко заплакала. Адалана відчула, що лежить обличчям на мокрій від сліз цераті. Крістофер всівся й став бавитися зі своїми черевиками. Томмі почав обстежувати двері й прикидати, чи зможе він їх відімкнути, проте Артур стягнув його зі сцени. Аллен почав гучно вимагати адвоката. Ейпріл, охоплена жагою помсти, уявляла, як будівлю шпиталю пожирає полум’я. Кевін вивергав потоки брудної лайки. Стів його перекривляв. Лі реготав. Боббі фантазував, буцімто він уміє літати й може випурхнути звідси крізь вікно. Джейсон влаштував істерику. Марк, Волтер, Мартін і Тімоті сновигали замкненою кімнатою, наче звірі в клітці. Шон задзижчав. Артур втратив контроль над небажаними персонами.

В оглядове вічко молоді санітари закритого відділення спостерігали за тим, як Мілліган бився об стіни, крутився дзиґою, щось белькотів різними голосами і з різними акцентами, реготав, ридав, падав на підлогу і знову схоплювався. Вони зійшлись на думці, що перед ними яскравий приклад буйного божевілля.

Наступного дня прийшов лікар Кол і вколов Міллігану амітал — єдиний засіб, який діяв на юнака заспокійливо й повертав йому ясність мислення. Біллі відчув, що потихеньку відновлює цілісність, але чогось усе-таки бракувало. Артур і Рейджен вирішили триматись осторонь, як це було до суду, а без них юнак був усього лише «розщепленим» Біллі — спустошеним, переляканим і розгубленим.

— Лікарю Кол, дозвольте мені повернутись нагору, до відділення РІТ, — благав хлопець.

— Тамтешній персонал тебе боїться, Біллі.

— Я нікого не скривджу!

— Але ж ти був на волосину від цього. Рейджен розмахував розбитою склянкою й збирався порізати охоронців. І ще нахвалявся мені кістки переламати. Працівники погрожують влаштувати страйк, якщо тебе переведуть назад до відкритого відділення. Люди вже поговорюють, що слід було б відіслати тебе з Афін.

— А куди?

— До Ліми.

Від цих слів юнака пройняв жах. У в’язниці він чув розповіді про Ліму. Він також згадав, як відчайдушно Швайкарт і Стівенсон боролись, аби він не потрапив до того пекла.

— Не відсилайте мене звідси, благаю! Я добре поводитимусь! Робитиму все, що мені скажуть!

— Побачимо, чим тут можна зарадити, — задумливо кивнув лікар Кол.

Хтось із Афінського центру психічного здоров’я зливав пресі внутрішню інформацію, і газети рясніли вибуховими заголовками. 7 квітня «Колумбус Диспетч» оголосила: «Мілліган у відділенні суворого режиму після вдаваного передозування ліків».

Окрім самого Міллігана, «Диспетч» також заповзялась цькувати Афінський центр психічного здоров’я загалом та лікаря Кола особисто. До лікаря телефонували з прокльонами та погрозами. Один чоловік горлав у слухавку:

— Як ти смієш того ґвалтівника захищати?! Ниций, брехливий, падлючий сучий син, ось ти хто! Вважай, що ти — покійник!

Після цього лікар Кол узяв за звичку пильно озиратись навсібіч, сідаючи в машину, і спати з зарядженим револьвером на столику біля ліжка.

Протягом усього наступного тижня «Диспетч» публікувала протести Стинціано проти спроби Афінського центру психічного здоров’я та його управительки, Сью Фостер, підшукати новий шпиталь для Міллігана.

СТИНЦІАНО ПЕВЕН, ЩО В АФІНСЬКОМУ ЦЕНТРІ ПРИХОВУЮТЬ ПРАВДУ

ЩОДО ПЕРЕВЕДЕННЯ МІЛЛІГАНА

Майк Стинціано, член Законодавчих зборів штату від Демократичної партії, з недовірою ставиться до спроб адміністрації Афінського центру психічного здоров’я замовчувати той факт, що Вільяма С. Міллігана можуть перемістити до іншого шпиталю.

Демократ із Колумбуса переконаний, що тільки розголос у засобах масової інформації на початку минулого тижня завадив функціонерам із Афінського центру крадькома куди-небудь перевезти двадцятичотирирічного душевнохворого ґвалтівника і грабіжника.

«Щиро кажучи, я певен, що якби не ці публікації, його [Міллігана] давно вивезли б за межі штату чи перевели до Ліми», — наголосив Стинціано.

На прес-конференції, що відбулась у середу в Афінах, пані Фостер сказала: «Успіхи в лікуванні Біллі Міллігана були зведені нанівець ворожими висловлюваннями в пресі, які кепсько вплинули на стан пацієнта».

Управителька Афінського центру мала на увазі численні статті, які підхопили оприлюднену на сторінках «Диспетч» інформацію про те, що Міллігану дозволяється тинятися за межами шпиталю без нагляду.

«Звинувачувати пресу в тому, що вона сумлінно висвітлює факти — це безвідповідальність», — жорстко засудив Стинціано слова пані Фостер.

Коли Стинціано та Болл забажали, аби Департамент штату Огайо у справах психічного здоров’я залучив незалежних експертів для оцінки ефективності лікування Міллігана, до Афін погодилась приїхати лікарка Корнелія Вілбур. У своєму звіті вона схвалила методику лікаря Кола й пояснила, що в процесі лікування людей із синдромом множинної особистості такі рецидиви, як у Міллігана, є цілком звичною справою.

28 квітня 1979 року в «Колумбус Диспетч» з’явився такий допис:

ПСИХІАТР СИВІЛИ СХВАЛЮЄ ВІДПУСТКИ МІЛЛІГАНА

Автор Мелісса Віднер

Лікарка, до якої Департамент штату Огайо у справах психічного здоров’я звернувся по консультацію, порадила не вносити змін до програми лікування Вільяма Міллігана.

У своєму звіті, оприлюдненому цієї п’ятниці, лікарка Корнелія Вілбур виступила на підтримку методики, яка донедавна передбачала регулярні відпустки Міллігана з Афінського центру психічного здоров’я, де він перебуває на лікуванні. […] За словами лікарки Вілбур, після тринадцяти місяців, проведених у державних і приватних психіатричних установах, Мілліган більше не становить загрози для суспільства. Вона порекомендувала продовжити його лікування в Афінському центрі.

Лікарка стверджує, що відпустки без супроводу, які були частиною терапії Міллігана, — це чудова ідея, і галас, який довкола них здійнявся, шкодить усій справі. […]

3 травня 1979 року «Колумбус Сітізен Джорнал» опублікував таку статтю:

ОБ’ЄКТИВНІСТЬ ЕКСПЕРТА У СПРАВІ МІЛЛІГАНА

ПІД ЗНАКОМ ПИТАННЯ

Майк Стинціано, член Законодавчих зборів штату від Демократичної партії, поставив під сумнів незаангажованість лікарки, котра висловила рекомендації щодо подальшого лікування Вільяма Міллігана. […] Стинціано написав звернення до Маєрса Курца, виконувача обов’язків директора Департаменту штату Огайо у справах психічного здоров’я. Політик заявив, що лікарку Корнелію Вілбур не можна залучати як радника, «оскільки саме з її ініціативи Міллігана направили на лікування до Афін».

58

Ой-вей — це скорочена форма єврейського вислову «Oy vey iz mir», який перекладається з ідишу як «Ой, лихо мені!».