От тільки цікаво, чи можна в церкві сидіти на спинках лавок?

Сокира і бабуся

У більшості громадян нашого споживацького суспільства шлунки обладнані так, що найлегше їм перетравлювати грошові купюри. Навіть металеві монети люди краще сприймають, ніж бринзу чи ряжанку.

Жили-були на трьох диванах три гопники, брати Івани. Вони ніде не працювали. Хавали тільки те, що лох пошле.

Але їхні руки були постійно чимось зайняті – то шарилися в кишенях, причому – в чужих, то махали бітами, щоб відмахуватися від кумарних мух у спеку, то лузали насіння чи курили без фільтру з голодухи.

Час від часу вони вирішували заробити грошей. Для того, щоб мати можливість їсти не лише цигарки і семки.

Чим тільки пацани не пробували займатися на своєму тяжкому трудовому життєвому шляху.

Три Івани якось вирішили напасти на поїзд з продтоварами й нав’ялити вагон насіння, щоб потім збарижити це все конгломерації диких селянок, які торгують дріб’язком біля станцій метро. Чим українське село, яке з’їжджається в місто торгувати, відрізняється від Шанхаю?

Іншого разу гопники організували в школі № 24 гурток психологічної допомоги школярам. На закритих заходах вони просто збирали, чи, краще сказати, збивали гроші за те, що навчали задрипаних малолітніх лохів в окулярах правильно поставити себе перед гопниками з інших районів. Наприклад, на «дай памєряю ачкі» треба відповідати: «дай памєряю ачко».

Також брати відкрили бюро ритуальних послуг. Вони розкопували на цвинтарях якомога свіжіші могили, діставали звідти труни, чистили їх від ґрунту і виставляли на продаж у себе в салоні. А трупи закопували в ту ж яму, щоб ніхто нічого не запідозрив. Принаймні трупи точно нічого не підозрювали.

Згодом труни купували нові мерці, точніше, родичі нових мерців. Таким макаром виходив замкнений кругообіг трун у природі.

Цього разу вони вирішили спробувати ще одну схему. Вирахували на районі кілька квартир, де мешкали передсмертні пенсіонерки, постежили за ними, вибрали одну старушенцію, на їхній погляд – найменш адекватну, і запланували втертися до неї в довіру і з часом переконати її переписати квартиру на них. «Переконувати» збиралися не сюсюканням і доглядом за старою, а за допомогою наркотиків – набити їй у мозок амфетамінів, які їм іноді за півціни впарював знайомий барига. І за присутності нотаріуса, який з цієї ділюги отримає свою долю, оформити всі папери. А бабі думали затерти, що зараз тривають вибори президента, чи що вони приготували їй пакет документів на отримання додаткових субсидій. Одним словом, збиралися зробити все, щоб вона повелася і поставила підпис.

Потім хату продаєш, отримуєш нехилий лавандос, а там… Поки жоден Іван не знав, що там, у цьому «а там». Але кожен відчував своєю бринзою мозку, що така сума грошей їм самим може забезпечити спокійну старість. Пенсіонерів треба обламувати для того, щоб самим можна було дожити до пенсії, думали Івани.

Гопники знали, нащо їм гроші, але жоден іншому не хотів зізнаватися. Хоча, зважаючи на те, що у трьох Іванів мозок був один на трьох, вони все ж щось один про одного підозрювали.

І-раз висів знайомому годну суму за покоцану тачілу. Після того, як І-раз викривив бампер об високий бордюр, тачка стала схожа на усмішку Саші Грей.

І-два хотів полікувати їхню хвору бабусю. Парадокс – обдури чужу бабусю, щоб вилікувати свою.

А третій Іван хотів, як завжди, просадити всі гроші на підпільних гральних автоматах. Без шансів, без варіантів.

І ось гопники стоять перед дверима, у формі будівельників, яку вони спецом облили білою фарбою для більшої правдоподібності. Змахують на шматок асфальту, над яким поселилися лелеки.

Вхідні двері збоку вкриті чорними пропаленими плямами від того, що під’їзна малеча гралася сірниками. Сірники б їм понавиламувала, думала бабуся, яка мешкала в цій квартирі.

Пацани подзвонили у двері. Стара почула дзвінок, але дверей вирішила не відчиняти, бо гостей не чекала – до неї роками ніхто, крім свідків Єгови і колядників, не заходив. Одного разу і ті, й інші завітали до неї водночас і побилися під дверима. Посперечалися на питанні, чи можна взагалі колядувати. Виявляється, існують навіть гопники-колядники.

За кілька хвилин пролунав ще один дзвінок. Бабуся, яка сиділа на кухні, подивилася у вікно й помітила, як на гойдалці дитячого майданчика вистрілює вверх-вниз голова кучерявого хлопчика. Її очі рухалися ліворуч і праворуч, ніби за рядками книги. Дочитую свою книжечку, а жодного рядка так і не вловила, думала вона про своє життя.

Після третього, затяжного дзвінка, вона вирішила дізнатися, хто ж це такий придуркуватий, що так довго помиляється адресою. Бабця поставила на стіл пляшку пива, яку поволі сьорбала уже дві години – з шостої ранку, і пошвендяла до дверей.

За дверима стояли три Івани – зі своїм планом дій.

Бабуся спитала, хто там.

– Три! – їй здалося, що саме цю цифру хором сказали чоловічі голоси.

– Хто-хто? – перепитала стара.

– Відкрий! – повторили пацани. Їхній рівень соціального виховання не дозволяв відповісти якось елегантніше. Вони не дівчата з гімназії вишуканих манер.

Бабуся глянула в дверне вічко. Розгледіла трьох бритоголових хлопців у заляпаній формі.

– Свідки? – спитала вона, вгадуючи, хто б це міг бути. Думала, що це Свідки Єгови.

– З района на, – чемно відповіли пацани, їм здалося, що баба спитала, звідки вони.

– Шо хочете?

Хлопці мнулися. У них був план дій, узгоджений заздалегідь, треба було падати на порожняк, брехати. Для них це майже професія. Хоча вони не люблять зайвих розмов, зазвичай відразу дають на Одесу. А дверям на Одесу сильно не даси. Тому треба було спілкуватися з цими дверима на рівних.

– Бабцю, – засюсюкав І-раз в процесі згадування того, як спілкуються нормальні люди. Він уявив себе працівником будинку престарілих. Зі старими, як із дітьми, варто говорити їхньою мовою. – У нас до вас діло єсть!

– Яке таке діло?

– Ділове діло. З грошима.

– Ну, грошей у мене нема. Цей факт можу запросить перевірити власноручно, – бідкалася бабуся.

– Та ми забирати не будемо, – збрехали Івани. – Ми наоборот, оддати вам хочемо. За услугу.

– За услугу?… – перепитала вона і подумала про сороміцьке. Після пива на старості років їй і не таке в голову приходило. Одного разу вона подумала, що сусід, який щодня виводить свого пса вигулювати, ніколи не знімає його з повідка. І коли він якось вийшов з псом на загальний коридор, вона вийшла і мовчки перерізала повідок ножицями. – Яку таку услугу, свідєтєлі?

– Та ми не свідєтєлі, – переконували Івани. – Зйомщики ми. Зняти хочемо.

У баби серце закалатало! Вона такого навіть в газетах не читала. Що це за безсоромна молодьож пішла, що отак просто, через двері, хоче її зняти і пропонує їй, старій дряхлі, любов!!

Хлопці почули рух за дверима, в замку ворушився ключ. Двері відчинилися, і перед гопниками постала статура дев’яностолітньої пенсіонерки в блідо-рожевій нічній сорочці, з якої назовні випала довга суха зморшкувата грудь.

Бабуся так жила – вдома вона у свої роки просто не зауважувала, у що вдягнена і як виглядає. Тим більше, після пива.

А хлопці витріщили очі й усім своїм одним на трьох мозком вирішили, що у неї стопудовий маразм.

У житті так іноді буває – ще не встиг зручно прилаштуватися до дівчини, а вона вже з’ясовує з тобою стосунки. Точніше, так буває не іноді, а майже завжди.