Дійшли до Ірминої автівки, підтримуючи Катарину. Ірма відвезе Катарину додому, «там Циліка буде біля неї, повідомте Циліці, що сталося; сказали, що заспокійливі якийсь час будуть діяти». А Іта й Ловро скоро вернуться, тільки заїдуть до Давидового тата.
Ірма застебнула Катарині ремінь безпеки і хустинками витерла їй шию. Катарина сіпнулася, наче їй здирають шкіру.
Ірма їхала обережно, хоча не знала чому.
«Помалу, помалу, Ірма, помалу…»
Приїхала додому, зупинилася і обережно допомогла Катарині вийти з автівки.
Відчинила хвіртку, і вона зойкнула. Ірма зойкнула з нею. Завела Катарину до кухні, посадила на стілець.
Катарина не підводила голови. Дивилася на підлогу, якщо взагалі дивилася.
— Ірма, ти вбила мою дитину.
Ірму злякала не фраза, а Катаринин голос.
— Катю, мила…
— Ірма, все почалося з мобільного. Сварка з Давидом. Ти вкрала його мобільний, щоб з безпечного номера дзвонити своїм.
Напівмертва жінка холоднокровно промовляла зв’язні речення.
— Ірма, ти вбила мою дитину.
Ірма сухо заридала. Підійшла до сестри і спробувала її обійняти. Катарина не пручалася і, побачивши, що її сестра більше ні на що не реагує, Ірма пішла до кімнати по рушники і чистий одяг, щоб хоч трохи її помити перед тим, як почнуть приходити люди.
* * *Катарина сиділа так, як її залишила сестра. Прямо, на половинці стільця, не спираючись, не завалюючись, із трохи розставленими колінами, ступнями чітко вирівняними, піднятими плечима, наче в неї нема ні шиї, ні рук, поклавши долоні тильним боком на стегна. Розглядала долоні зі зовнішнього боку і бачила, що вони спокійні й абсолютно порожні. Дивилась поглядом, затуманеним седативами, і їй здалося, що лінії на долоні зникли: шкіра на долонях була наче випрасуваною, а пальці разом із п’ястками, наче два задоволених вимені. «Де моя лінія життя? Де моя лінія болю?» Спробувала стиснути пальці, але мозок, сповільнений седативами, відмовлявся підкорятися. Катарина більше не дивилася на обидва свої п’ястки, а розглядала лише долоню правої руки.
— Свине, ти вдарила мого Давида.
Рука мовчала.
Катарина різко встала. Підійшла до кухонної стільниці, взяла з неї каструлю, і рухами, які не вимагали жодної перевірки, зняла з полички пляшку олії. Потужним струменем вилила її в посудину, яка, обважніла від олії, тряслася у лівій руці, доки Катарина правою рукою запалювала конфорку газової плити і чекала, коли полум’я почне горіти. Поставила посудину на блакитний вогонь. Доки дивилася на дно сталевої посудини, в якій олія поступово рухалася, м’яким жіночим рухом закотила рукави блузки і разом з рукавами кофти потягнула їх догори до ліктів. Олія запахла звичним ароматом кухні, запах зачепився за нестерпно невигадливий спогад про запах млинців, і це нарешті викликало в неї крик. Вгризла його іклами і спинила до того, як він вирвався з горла. Коли з’явилося перше важке бурління, Катарина ще раз поглянула на долоню правої руки, наче очікувала, що та долоня врешті щось скаже, а тоді опустила її без поспіху і сумнівів у киплячу олію. Страшно задиміло. Сморід згорілого м’яса поширився кухнею, але Катарина не відчула його. Навіть якщо біль і відізвався у тій руці, він відразу її покинув і перемістився у зовсім неочікуване місце. Відлунював у мозку, скавчав не по-людськи і водночас дуже близько, наче це був біль, який походив не від опеченої руки, а йшов десь із шлунка, серця і легенів. Хоч Катарині й перехопило подих, але вона ще абсолютно усвідомлено вийняла руку з каструлі з киплячою олією, і коли поглянула на неї, знала, що це вже не її долоня, і тому нічого їй не сказала. А тоді побачила, як ліва рука боягузливо стискає пальці.
— Свине, ти тримала мого Давида.
Ліву руку також опустила в олію і лише тоді непритомно звалилася на підлогу.
Катарину Горак, у дівоцтві Фірман, покинув будь-який біль.
* * *Від ранку Горак був не в гуморі, лютий, температура спала, але робити нічого не хотілося, прийняв якусь ідіотську ванну, яка смерділа ладаном, витерся й одягнув кімоно, яке йому дружина повісила на двері. Сказала йому не одягатися, бо вона зробить йому масаж. Кімоно легше скидати.
Почувся дзвінок у двері. Горак добру хвилину роздумував, чи відчиняти в такому вигляді. Двері відчинив він. Зачинились вони самі.
Борис Горак стояв у передпокої і слухав звук блендера. Врррууум… Ні жах, ні біль, навіть невіра ще не заворушилися. Лише пригадав, що забув запропонувати Ловро й Іті зайти, і той недогляд десь у мозку міцно злився з відчуттям, що він щось міг вчинити і що ту можливість він назавжди втратив.
Єдине, що він насправді чітко відчував, це були поли шовкового кімоно, які тремтіли замість нього і холодили йому литки.
Коли дружина з’явилася у дверях, він опустив руку, щоб спинити гойдання кімоно.
— Хто це був? Реклами?
Запитала, але не зачекала відповіді. Повернулася і пішла до кухні, тому здавалося, що вона говорить до третьої особи, хоча й зверталася до нього.
— Іди сюди, це не може ні хвилини стояти. Найкращий ефект має, якщо його відразу випити.
Зарухався і пішов за нею.
Дружина не дивилася на нього. Повернулася до кухонної стільниці і почала вибирати з купи зеленини стеблинку за стеблинкою. Кидала їх у блендер.
Ножа взяла великим і вказівним пальцями правої руки. На лезі, яке гойдалось, як маятник, відбилося світло, і вона якийсь час стежила за ним поглядом. Не справджувала, чи й він дивиться на той маятник. Її ліва рука перебирала у мисці із фруктами, шукаючи розм’яклий плід ківі; спинилася і взяла один. Обмацувала його довше, ніж було потрібно. Посміхнулася, тепер уже впевнена, що він за нею спостерігає.
Тоді ніж взявся до роботи. Лезо ковзало під волосистою шкіркою, бридка оболонка відділилася і вивільнила зелене тіло. Вона його розрізала. Потому відклала ніж у мийку. Виделкою з довгим держаком і з гострими зубцями наколола розрізане ківі.
Чоловік усвідомив, що яйцеподібний плід, розрізаний отак уздовж, нагадує мініатюрний зелений гарбузець.
Дружина кинула у блендер розрізані шматки. Виделку поклала на кухонну стільницю. Потому додала до ківі пучок петрушки, шматки імбиру, галузку чебрецю і пучку кориці. Увімкнула малий потужний апарат. Врррруууум…
Чоловік відхилив убік голову, наче увімкнувся величезний зубний бор, від застрашливого звуку якого він хотів захиститися.
Дружина дивилася на апарат, забрала палець із кнопки, спинивши блендер, відкрила посудину з ножами і дивилася на густу зелено-жовту рідину.
Чоловік відчув, як йому піднімається утроба і рот наповнюється огидною масою. Покарав себе, одним ковтком повернувши ії зсудомленим стравоходом у шлунок.
Дружина з посудини блендера вилила у високу склянку зелено-жовтий вміст. Задоволено опустила плечі і взяла ложку з довгим держаком. Ретельно мішала густий зелено-жовтий напій.
Чоловік дивився на ложку в її руці, і на мить йому здалося, що її держак аномально подовжується. Пильнуючи, щоб сік не перелився за краї, дружина обережно мішала довжелезною ложкою рідину, яка до верху наповнила склянку. Доки говорила, не підводила погляду на чоловіка.
— Важливо почати пити, доки рідина ще крутиться, бо так енергія, яку створила моя рука, вливається в тебе. Тобі це потрібно.
Припинила мішати, помалу й обережно простягнула йому склянку, зосереджено супроводжуючи очима свою руку.
— Дуже важливо випити рівно дев’ять ковтків, доки сік ще в енергетичному русі.
Не підводила погляду.
Але якби підвела погляд, можливо, вчасно би відсторонилася. Може, побачила би спотворене обличчя свого чоловіка і його п’ясток, на якому жили з кістками почали формувати звірячу лапу, коли він з кухонної стільниці брав виделку з довгим держаком і гострими зубцями. Може, зробила би головою міліметровий рух, якого було б достатньо, щоб уникнути гостроти зубця високохромової і дуже якісної виделки з довгим держаком, якою чоловік без яких-небудь особливих зусиль влучив у її шийну артерію. До того, як метровий струмінь крові порснув по кухонних стінах, пані Горак побачила, як зеленому виру у склянці загрожує зупинка енергетичного руху, а рука Давидового тата відчула, як зубці виделки пройшли крізь жінчину шию при малому, практично мізерному, спротиві матерії, наче пройшли крізь шматок панірованого сейтана.