Нарешті дівчина встала, поклала папірці назад на письмовий стіл і поставила на них Гансиків тягарець для листів. Тоді пішла в коридор до телефону, подзвонила Флоріанові Кальбу і сказала, що и плани на цей день змінились, і тепер вона має час піти з ним у кіно. Флоріан дуже зрадів.

– «Касабланка»* підійде? – запитав він.

Маргарита бачила «Касабланку» вже п'ять разів, але зазвичай на кіносеансах вони з Флоріаном усе одно не дуже уважно дивилися на екран, зайняті всіми тими «триманнями за ручки» та «відпиханнями ручок», поцілунками й ухиляннями від поцілунків.

Отож, Маргарита погодилася на «Касабланку». Вона відчула, що дві години Гемпфрі Боґарта і Флоріана, ніжності і «Ріау it agаіп,Sam»** – це саме те, що їй зараз просто життєво необхідне.

Розділ 4,в якому Маргариті доводиться пережити важкий тиждень, бо серед мешканців квартири поширюється вірус грипу

У понеділок вранці Меді та Пепі годі було розбудити, а коли Маргарита нарешті їх розворушила, вони, бліді і слабкі, похитуючись, позіхаючи та скиглячи, пішли до лазнички.

Це не було подібно на них: зазвичай уранці вони бували страшенно веселі й бадьорі, вже о пів на шосту починали кидатися подушками, вмикали радіо на повну гучність, поїдали не придатні

* «Касабланка» – культова американська мелодрама (1942) з Гемпфрі Боґартом та Інґрід Берґман у головних ролях. Стрічка отримала «Оскара» в номінації! «Найкращий фільм» (1943).

** «Ріау іt аgаіп, Sam» – «Заграй це ще раз, Семе» (англ.) – фраза з фільму «Касабланка», що стала крилатою.

 для сніданку харчі й не давали спати Маргариті, Марі-Луїзі та мамі. Отож, Маргаритина мама захвилювалась і відіслала Пепі та Меді назад до ліжок.

Марі-Луїза поміряла їм температуру. У Меді було 38,9, а в Пепі – аж 39,2.

– Якщо таке зі самого ранку, – стурбовано сказала мама, -то ввечері в них взагалі буде під сорок!

– В місті епідемія грипу, – сказала Марі-Луїза. – Це точно грип. Зараз багато хворих.

– Хто з ними залишиться? – запитала Маргарита. Марі-Луїза поглянула винувато.

– Я не можу, – сказала вона. – У нас на роботі вже двоє на лікарняному. Якщо і я ще залишуся вдома, буде повний хаос!

Марі-Луїза подивилася на Маргариту, і її погляд промовляв: «Прошу тебе, добра дитинко, будь така ласкава!»

– Ми сьогодні пишемо контрольну з англійської, – сказала Маргарита. – Всі подумають, що я не прийшла навмисно.

– Ні, ні, – зітхнула Маргаритина мама. – Ти підеш до школи. Ти не можеш пропустити через це контрольну! З ними залишуся я. В мене сьогодні немає важливих занять. Тільки в середу, в середу я не можу. Я мушу читати реферат.

– О'кей, усе ясно, – сказала Марі-Луїза. – Елізабет залишиться з дітьми сьогодні і завтра, в середу Маргарита прогуляє школу, а від четверга я візьму лікарняний!

Маргариті спало на думку, що в середу в неї тест із біології і що вона його конче мусить написати! Оцінка з біології в неї хиталася між «відмінно» та «добре», тож тест був вирішальним.

Проте Маргарита кивнула. їй здалося дріб'язковим відкараскуватися від одного-єдиного дня догляду за дітьми. Крім того, вона була налаштована оптимістично: хтозна, може, до післязавтра Меді та Пепі вже видужають!

Однак ополудні, повернувшись додому у відносно веселому настрої після добре написаної контрольної з англійської, Маргарита побачила там не тільки хвору Меді та хворого Пепі, але і ще хворішу маму.

Мама дрімала у кріслі-гойдалці.

– І мене прихопило, – поскаржилася вона.

А ввечері прийшла з роботи Марі-Луїза, бліда та квола.

– Я думала, що не доживу до кінця дня, – простогнала вона.

– Почуваюся так, ніби мені порозкручували шарніри.

У вівторок вранці Маргарита принесла до ліжок чотирьох хворих чотири склянки липового чаю, роздала термометри і повідомила про хворобу Марі-Луїзи за місцем її роботи, а мами

– за місцем навчання. їй було трохи дивно телефонувати до секретарки соціальної академії: «Моя мама, Елізабет Закмаєр, студентка другого курсу, захворіла на грип і не може прийти до школи!» Та жіночці в секретаріаті це зовсім не видалося дивним. Вона побажала мамі швидкого одужання і співчутливо поцікавилася, чи не потребує Маргарита якоїсь допомоги. «Дякую, ні, – відповіла Маргарита. – Я дам собі раду!»

До школи Маргарита прийшла п'ятнадцять по восьмій. У класі саме точилися бурхливі дебати між Ґабріелою та вчителькою історії. Ґабріела з розпашілим обличчям стояла біля вчительського столу і стверджувала, що все, що їх примушують вчити у школі, – застаріле, нудне, нецікаве і взагалі повні бздури. Про те, що справді відбувається у світі й чому він перетворюється на такий паскудний свинарник, у школі нічого не дізнаєшся!

Учителька історії була нажахана. «Ну, Ґабріело! – це було все, що вона спромоглася сказати. ~ Ну, Ґабріело!»

– Мене абсолютно не гребе, – викрикала Ґабріела, – що Наполеона коронували 1804 року і що Віденський конгрес відбувся 1812 року чи на рік пізніше! Що мене це обходить?!

У класі почулося схвальне бурмотіння.

– Я би хотіла знати, що таке «північно-південна вісь» і кого мені більше боятися: росіян чи американців! І чи вдову Мао засудили справедливо, чи несправедливо. А ще мені було би цікаво, що американці роблять у Південній Америці?! І хто такі сіоністи?! І в чому різниця між Арафатом і Каддафі?! Чому ви нам цього не пояснюєте?

– Бо вона сама не знає! – долинув приглушений вигук із останньої парти.

– Я мушу дотримуватися навчальної програми, – виправдовувалась історичка.

– Читай газети, якщо хочеш знати, що робиться у світі! -вигукнув Отті Горнек.

– Все життя мріяв, аби ця стара мимра пояснювала мені світ, – докинув Флоріан Кальб.

– Політика – брудна справа. Мене вона не цікавить! – крикнула УшМ.

~ Не верещіть, як ідіоти! Я хочу дочитати мого «Даґоберта Дака»! – крикнула Уші-2.

А вчителька історії вимахувала руками і кричала:

– Тихо! Попрошу абсолютної тиші! Не можна, щоб усі говорили одночасно!

Коли всі нарешті заспокоїлися й у класі запанувала тиша, – щоправда, не абсолютна, а лише відносна, – вчителька історії сказала, що на Ґабріелині «необдумані скарги» вони вже витратили півгодини, тож треба швидко надолужувати навчальний матеріал. Маргаритиного запізнення ніхто не помітив, і їй не довелося нічого пояснювати. Вона вдавала, ніби уважно слухає розповідь про іспанську колоніальну політику на початку новітньої ери та конспектує. Натомість у Маргаритиному блокноті з'являлися цілком інші записи: липовий чай, цукор, хліб, м'ясо для кота, аспірин, вишневий компот…

Маргарита складала список продуктів.

На четвертому уроці була математика, і Маргарита раптом дуже занепокоїлася, бо згадала, що продуктові крамниці о дванадцятій зачиняють на перерву, тож після уроків вона не зможе нічого купити. «М'ясо для кота мені конче потрібне, – подумала Маргарита. – Все інше може почекати, тільки не м'ясо для кота. Якщо я прийду без м'яса, ненажера Сепі мені голову відгризе. Він уже сьогодні вранці був недогодований. Напевно, сидить зараз перед маминим ліжком, нявчить і шкрябає ніжки меблів. До третьої години, коли магазини знову відчинять, – подумала Маргарита, – Сепі не витримає!»

У класі було досить тихо. Вчитель математики вираховував на дошці якесь рівняння з трьома невідомими. Розв'язання просунулося настільки, що два невідомі стали вже відомі. Учні 5-А – крім Сабіни, яка колупалась у носі й дивилась у вікно, -рахували разом із учителем.

Маргарита встала і сказала:

– Вибачте!

Учитель математики обернувся.

– Тобі щось незрозуміло, дитино? – спитав він досить здивовано, бо Маргариті Закмаєр на уроках математики зазвичай завжди все було зрозуміло.

– Перепрошую, мені треба терміново вийти, я мушу купити телячий шніцель, – сказала Маргарита.