Нарешті дівчина встала, поклала папірці назад на письмовий стіл і поставила на них Гансиків тягарець для листів. Тоді пішла в коридор до телефону, подзвонила Флоріанові Кальбу і сказала, що и плани на цей день змінились, і тепер вона має час піти з ним у кіно. Флоріан дуже зрадів.
– «Касабланка»* підійде? – запитав він.
Маргарита бачила «Касабланку» вже п'ять разів, але зазвичай на кіносеансах вони з Флоріаном усе одно не дуже уважно дивилися на екран, зайняті всіми тими «триманнями за ручки» та «відпиханнями ручок», поцілунками й ухиляннями від поцілунків.
Отож, Маргарита погодилася на «Касабланку». Вона відчула, що дві години Гемпфрі Боґарта і Флоріана, ніжності і «Ріау it agаіп,Sam»** – це саме те, що їй зараз просто життєво необхідне.
Розділ 4,в якому Маргариті доводиться пережити важкий тиждень, бо серед мешканців квартири поширюється вірус грипуУ понеділок вранці Меді та Пепі годі було розбудити, а коли Маргарита нарешті їх розворушила, вони, бліді і слабкі, похитуючись, позіхаючи та скиглячи, пішли до лазнички.
Це не було подібно на них: зазвичай уранці вони бували страшенно веселі й бадьорі, вже о пів на шосту починали кидатися подушками, вмикали радіо на повну гучність, поїдали не придатні
* «Касабланка» – культова американська мелодрама (1942) з Гемпфрі Боґартом та Інґрід Берґман у головних ролях. Стрічка отримала «Оскара» в номінації! «Найкращий фільм» (1943).
** «Ріау іt аgаіп, Sam» – «Заграй це ще раз, Семе» (англ.) – фраза з фільму «Касабланка», що стала крилатою.
для сніданку харчі й не давали спати Маргариті, Марі-Луїзі та мамі. Отож, Маргаритина мама захвилювалась і відіслала Пепі та Меді назад до ліжок.
Марі-Луїза поміряла їм температуру. У Меді було 38,9, а в Пепі – аж 39,2.
– Якщо таке зі самого ранку, – стурбовано сказала мама, -то ввечері в них взагалі буде під сорок!
– В місті епідемія грипу, – сказала Марі-Луїза. – Це точно грип. Зараз багато хворих.
– Хто з ними залишиться? – запитала Маргарита. Марі-Луїза поглянула винувато.
– Я не можу, – сказала вона. – У нас на роботі вже двоє на лікарняному. Якщо і я ще залишуся вдома, буде повний хаос!
Марі-Луїза подивилася на Маргариту, і її погляд промовляв: «Прошу тебе, добра дитинко, будь така ласкава!»
– Ми сьогодні пишемо контрольну з англійської, – сказала Маргарита. – Всі подумають, що я не прийшла навмисно.
– Ні, ні, – зітхнула Маргаритина мама. – Ти підеш до школи. Ти не можеш пропустити через це контрольну! З ними залишуся я. В мене сьогодні немає важливих занять. Тільки в середу, в середу я не можу. Я мушу читати реферат.
– О'кей, усе ясно, – сказала Марі-Луїза. – Елізабет залишиться з дітьми сьогодні і завтра, в середу Маргарита прогуляє школу, а від четверга я візьму лікарняний!
Маргариті спало на думку, що в середу в неї тест із біології і що вона його конче мусить написати! Оцінка з біології в неї хиталася між «відмінно» та «добре», тож тест був вирішальним.
Проте Маргарита кивнула. їй здалося дріб'язковим відкараскуватися від одного-єдиного дня догляду за дітьми. Крім того, вона була налаштована оптимістично: хтозна, може, до післязавтра Меді та Пепі вже видужають!
Однак ополудні, повернувшись додому у відносно веселому настрої після добре написаної контрольної з англійської, Маргарита побачила там не тільки хвору Меді та хворого Пепі, але і ще хворішу маму.
Мама дрімала у кріслі-гойдалці.
– І мене прихопило, – поскаржилася вона.
А ввечері прийшла з роботи Марі-Луїза, бліда та квола.
– Я думала, що не доживу до кінця дня, – простогнала вона.
– Почуваюся так, ніби мені порозкручували шарніри.
У вівторок вранці Маргарита принесла до ліжок чотирьох хворих чотири склянки липового чаю, роздала термометри і повідомила про хворобу Марі-Луїзи за місцем її роботи, а мами
– за місцем навчання. їй було трохи дивно телефонувати до секретарки соціальної академії: «Моя мама, Елізабет Закмаєр, студентка другого курсу, захворіла на грип і не може прийти до школи!» Та жіночці в секретаріаті це зовсім не видалося дивним. Вона побажала мамі швидкого одужання і співчутливо поцікавилася, чи не потребує Маргарита якоїсь допомоги. «Дякую, ні, – відповіла Маргарита. – Я дам собі раду!»
До школи Маргарита прийшла п'ятнадцять по восьмій. У класі саме точилися бурхливі дебати між Ґабріелою та вчителькою історії. Ґабріела з розпашілим обличчям стояла біля вчительського столу і стверджувала, що все, що їх примушують вчити у школі, – застаріле, нудне, нецікаве і взагалі повні бздури. Про те, що справді відбувається у світі й чому він перетворюється на такий паскудний свинарник, у школі нічого не дізнаєшся!
Учителька історії була нажахана. «Ну, Ґабріело! – це було все, що вона спромоглася сказати. ~ Ну, Ґабріело!»
– Мене абсолютно не гребе, – викрикала Ґабріела, – що Наполеона коронували 1804 року і що Віденський конгрес відбувся 1812 року чи на рік пізніше! Що мене це обходить?!
У класі почулося схвальне бурмотіння.
– Я би хотіла знати, що таке «північно-південна вісь» і кого мені більше боятися: росіян чи американців! І чи вдову Мао засудили справедливо, чи несправедливо. А ще мені було би цікаво, що американці роблять у Південній Америці?! І хто такі сіоністи?! І в чому різниця між Арафатом і Каддафі?! Чому ви нам цього не пояснюєте?
– Бо вона сама не знає! – долинув приглушений вигук із останньої парти.
– Я мушу дотримуватися навчальної програми, – виправдовувалась історичка.
– Читай газети, якщо хочеш знати, що робиться у світі! -вигукнув Отті Горнек.
– Все життя мріяв, аби ця стара мимра пояснювала мені світ, – докинув Флоріан Кальб.
– Політика – брудна справа. Мене вона не цікавить! – крикнула УшМ.
~ Не верещіть, як ідіоти! Я хочу дочитати мого «Даґоберта Дака»! – крикнула Уші-2.
А вчителька історії вимахувала руками і кричала:
– Тихо! Попрошу абсолютної тиші! Не можна, щоб усі говорили одночасно!
Коли всі нарешті заспокоїлися й у класі запанувала тиша, – щоправда, не абсолютна, а лише відносна, – вчителька історії сказала, що на Ґабріелині «необдумані скарги» вони вже витратили півгодини, тож треба швидко надолужувати навчальний матеріал. Маргаритиного запізнення ніхто не помітив, і їй не довелося нічого пояснювати. Вона вдавала, ніби уважно слухає розповідь про іспанську колоніальну політику на початку новітньої ери та конспектує. Натомість у Маргаритиному блокноті з'являлися цілком інші записи: липовий чай, цукор, хліб, м'ясо для кота, аспірин, вишневий компот…
Маргарита складала список продуктів.
На четвертому уроці була математика, і Маргарита раптом дуже занепокоїлася, бо згадала, що продуктові крамниці о дванадцятій зачиняють на перерву, тож після уроків вона не зможе нічого купити. «М'ясо для кота мені конче потрібне, – подумала Маргарита. – Все інше може почекати, тільки не м'ясо для кота. Якщо я прийду без м'яса, ненажера Сепі мені голову відгризе. Він уже сьогодні вранці був недогодований. Напевно, сидить зараз перед маминим ліжком, нявчить і шкрябає ніжки меблів. До третьої години, коли магазини знову відчинять, – подумала Маргарита, – Сепі не витримає!»
У класі було досить тихо. Вчитель математики вираховував на дошці якесь рівняння з трьома невідомими. Розв'язання просунулося настільки, що два невідомі стали вже відомі. Учні 5-А – крім Сабіни, яка колупалась у носі й дивилась у вікно, -рахували разом із учителем.
Маргарита встала і сказала:
– Вибачте!
Учитель математики обернувся.
– Тобі щось незрозуміло, дитино? – спитав він досить здивовано, бо Маргариті Закмаєр на уроках математики зазвичай завжди все було зрозуміло.
– Перепрошую, мені треба терміново вийти, я мушу купити телячий шніцель, – сказала Маргарита.