Опівніч. Розмова з двома дівчатами — обидві дуже молоді, фігуристі білявки з великими цицьками — коротка, бо мені важко тримати себе в руках.

— У вас тут цілий палац, містере, — дитячим голосом каже одна з них, Торрі, зачарована сміхотворним помешканням Овена. — Справжній палац.

Я роздратовано зиркаю на неї.

— Нічого аж такого особливого.

Змішуючи напої з непогано обладнаного бару Овена, я кажу обом, що працюю на Волл-стрит, у «Пірс та Пірс». Їх це не надто цікавить. І знову я чую голос, однієї з них, яка питає, чи це не взуттєва крамниця. Тіффані на чорному шкіряному дивані під панелями з фальшивої волової шкіри гортає примірник «Джі К’ю» тримісячної давності й виглядає збентеженою, наче не розуміє чогось — або нічого. Я собі думаю: «Молись, сучко, просто молись», а потім мушу визнати, що мене заводить можливість принизити цих дівчат за гроші, які для мене — суто копійки. Наливши їм ще випити, я кажу, що вчився в Гарварді, й після паузи питаю:

— Ви про нього чули?

Відповідь Торрі мене шокує:

— У мене був діловий знайомий, який казав, що вчився там, — тупо знизує вона плечима.

— Клієнт? — зацікавлено питаю я.

— Ну, — нервово починає вона, — скажімо, діловий знайомий.

— Може, сутенер? — питаю я, і тоді починається дивне.

— Ну… — Торрі знову затинається. — Назвемо його діловим знайомим. — Вона робить ковток зі своєї склянки. — Він казав, що вчився у Гарварді, але… я йому не вірила. — Вона дивиться на Тіффані, потім на мене. Ми мовчимо, і це заохочує її говорити далі. — У нього була мавпа. І я за нею доглядала, у… його квартирі.

Торрі знову замовкає, потім продовжує говорити, невиразно, час від часу сковтуючи.

— Я хотіла весь день дивитися телевізор, бо там не було чого ще робити, поки цього хлопця не було… і поки я доглядала за мавпою. Але з нею… щось було не так. — Вона зупиняється, глибоко вдихає. — Мавпа дивилася…

У кімнаті знову запала тиша. У Торрі дивний вираз обличчя, наче вона не впевнена, чи варто розповідати нам цю історію, чи гідні ми, я й інша сучка, цієї інформації. І я готуюсь до чогось шокуючого, до одкровення.

— Мавпа дивилася… — Торрі зітхає і починає дуже швидко говорити. — Тільки «Шоу Опри Вінфрі», тільки його вона дивилась. У того хлопця було безліч касет, які він записував для своєї мавпи.

Тепер вона дивиться на мене, благально, наче втрачає розум просто тут і зараз, у квартирі Овена, і хоче — чого? Щоб я це підтвердив?..

— І він вирізав звідти рекламу. Якось я спробувала… переключити канал, вимкнути касету… я хотіла подивитися мильну оперу чи ще щось… але… — Торрі допиває свій напій і закочує очі, ця історія вочевидь її засмучує, однак вона мужньо продовжує: — Але мавпа верещала на мене і заспокоювалася лише тоді, коли йшло шоу Опри.

Вона сковтує, відкашлюється, схоже, що зараз заплаче, але не плаче.

— І знаєте, от пробуєш переключити канал, а ця ч-чортова мавпа починає дряпатись, — гірко завершує розповідь Торрі й охоплює себе руками, марно намагаючись зігрітись, бо її трусить.

Тиша. Арктична, крижана, цілковита тиша. Світло у квартирі над нашими головами холодне й електричне. Я стою там і дивлюся на Торрі, потім — на іншу дівчину, Тіффані — схоже, що її нудить.

Нарешті, аби щось сказати, я говорю, затинаючись:

— Мені… байдуже… чи в тебе було гідне життя… чи ні.

Починається секс — це відвертий монтаж. Торрі лежить на спині на футоні Пола, розставивши ноги, я поголив їй вульву і тепер смокчу її і трахаю пальцями, іноді полизуючи анальний отвір. Тіффані смокче мій член, у неї гарячий і мокрий язик, вона лоскоче ним голівку, чим дратує мене, а я називаю її гидкою шльондрою й сучкою. Трахаючи одну з них у кондомі, поки інша облизує та смокче мої яйця, я дивлюся на шовкографію «Анджеліс», що висить над ліжком, і думаю про калюжі крові, гейзери крові. Час від часу в кімнаті панує повна тиша, чути лише хлюпання, з яким мій член входить у одну з дівчат і виходить з неї. Ми з Тіффані по черзі облизуємо безволосу пизду Торрі та її анальний отвір. Вони одночасно й голосно кінчають у позі «шістдесят дев’ять». Коли вони стають достатньо мокрими, я дістаю ділдо й даю їм з ним погратися. Торрі розставляє ноги й тре свій клітор, поки Тіффані трахає її великим слизьким ділдо, і Торрі підбиває Тіффані рухатись різкіше, аж поки не кінчає зі стогоном.

Я знову наказую їм облизувати одна одну, але це вже не заводить мене — я можу думати лише про кров, про те, як виглядає їхня кров, і хоча Торрі знає, що робить, знає, як правильно це робити, мене це не надихає. Я відштовхую її від Тіффані і сам починаю лизати й покусувати рожеву, м’яку, мокру пизду, поки Торрі, розсунувши сідниці, сідає Тіффані на обличчя, масажуючи свій клітор. Тіффані жадібно вилизує її мокру, блискучу вульву, Торрі нахиляється і стискає великі, пружні груди Тіффані. Я починаю кусати сильніше, гризу Тіффані пизду, вона напружується. «Розслабся», — м’яко кажу я їй. Вона починає протестувати, намагається відсунутись і нарешті кричить, коли мої зуби розривають її плоть. Торрі думає, що Тіффані кінчає і притискає свою вульву їй до обличчя, приглушуючи її крик, але коли я підводжу до неї скривавлене обличчя, з мого рота звисають шматки м’яса та лобкове волосся, з розірваної пизди Тіффані на ковдру ллється кров, я відчуваю, як різко її охоплює жах. Я одразу ж засліплюю обох «Мейсом» і вирубаю їх руків’ям пневматичного молотка.

Торрі отямлюється. Вона лежить на спині зв’язана, перегнута через край ліжка, обличчя скривавлене, бо я відрізав їй губи манікюрними ножицями. Тіффані, зашнурована шістьма парами підтяжок Пола, стогне від страху з іншого боку ліжка, заклякла від усвідомлення страшної реальності. Я хочу, щоб вона дивилася на те, що робитиму з Торрі, тож я поклав її так, щоб вона не могла цього уникнути. Як завжди, намагаюся зрозуміти цих дівчат, записуючи їхню смерть. Для Торрі та Тіффані я використовую ультра-мініатюрну камеру «Мінокс LX», плівку 9,5 мм, об’єктив 15 мм з фокусною відстанню 3,5, експонометр, вбудований нейтральний фільтр та штатив. У портативному програвачі для компакт-дисків, що лежить на столику біля ліжка, грає диск «Тревелін Вілберіз», щоб заглушити крики.

Я починаю з білування Торрі — роблю невеликі надрізи ножем для стейків і зрізаю шматочки шкіри й плоті з її ніг та живота, доки вона марно кричить тоненьким голосом, благаючи про допомогу, а я сподіваюся, що вона розуміє — її покарання доволі легке, порівняно з тим, що чекає на другу дівчину. Я поливаю Торрі перцевим спреєм, тоді намагаюся відрізати їй пальці манікюрними ножицями і зрештою ллю кислоту їй на живіт та статеві органи, однак все це навіть приблизно не вбиває її, тож вирішую вдарити її ножем у горло, але лезо ламається об кістку з лівого боку шиї, і я зупиняюся. Тіффані дивиться, як я нарешті відпилюю Торрі голову — фонтани крові лишають плями на стінах і навіть на стелі. Я підводжу голову вгору, наче приз, тоді беру свій член, пурпуровий від збудження, опустивши голову Торрі, вкладаю його у її кривавий рот і трахаю, доки не кінчаю, не вибухаю всередину. Навіть після цього мій прутень такий твердий, що я навіть можу ходити по залитій кров’ю кімнаті, начепивши на нього цю голову — вона тепла і невагома. Якийсь час це мене розважає, але мені треба відпочити, тож я знімаю голову, ставлю її на шафу з дуба та тикового дерева, а тоді сиджу в кріслі, голий і закривавлений, п’ю «Корону» і дивлюся канал «Ейч-бі-о», вголос скаржачись на те, що Овен не купив собі домашній кінотеатр.

Пізніше — зараз — я кажу Тіффані: «Я відпущу тебе, тсс…», гладжу її обличчя, слизьке від сліз та «Мейсу». Мене запалює думка про те, що на мить вона справді сповнена надії, аж поки не бачить, що в мене в руці запалений сірник із коробки, яку я взяв на барі в «Паліо», де ми пили минулої п’ятниці з Робертом Фарреллом та Робертом Прехтером. Я опускаю сірник до її очей, які вона інстинктивно заплющує, обпалюю їй брови та вії, тоді нарешті беру запальничку «Бік», підставляю до її очниць — повіки тримаю пальцями, щоб очі не заплющувались, опікаю собі в процесі великий палець та мізинець, — і тримаю, доки очі не вибухають. Вона ще притомна, я перекочую її на живіт, розставляю сідниці і вбиваю ділдо, яке я прив’язав до дошки, глибоко у задній прохід з допомогою пневматичного молотка. Тоді знову перевертаю її тіло, кволе від страху, обрізаю всю плоть навколо її рота, беру перфоратор із масивною насадкою і розширюю цю діру, поки вона труситься і протестує. Коли розміри діри вдовольняють мене і рот стає максимально широким, таким, що видно червоно-чорний тунель із покрученим язиком і поламаними зубами, я запускаю туди руку, глибоко в горло, по самісінький зап’ясток — весь цей час вона неконтрольовано трясе головою, але не може кусатись, відколи перфоратор вибив їй з ясен майже всі зуби. Тоді хапаю судини, що йдуть горлом, наче трубки, пальцями вивільняю їх і, схопивши зручніше, різко висмикую через роззявлений рот, тягну, доки шия не западає і не зникає, шкіра натягується й тріскається, хоч крові й небагато. Майже весь вміст шиї, враховуючи яремну вену, звисає в Тіффані з рота, її тіло починає здригатися, схоже на таргана, що лежить на спині, судомно труситься, розплавлені очі стікають обличчям, змішуючись зі сльозами та «Мейсом». Тоді я швидко, намагаючись не втрачати часу, вимикаю світло, і в темряві, перш ніж вона помре, розриваю їй живіт голими руками. Не можу сказати, що саме я роблю, але мої руки гарячі, покриті чимось, від них відходить мокре хлюпання.