— Я буду, — кажу їй я і беру з тарілки шматочок баклажана, який не їстиму, бо він смажений.

Усі накладають собі їжу, вдало ігноруючи Сташа. Я спостерігаю, як жує і ковтає Кортні.

Намагаючись почати розмову після довгої та начебто вдумливої паузи, Евелін каже:

— Ванден навчається в Кемдені[13].

— Та невже? — холодно питає Тімоті. — Де це?

— У Вермонті, — відповідає Ванден, не відриваючись від журналу.

Я дивлюсь на Сташа, чи подобається йому відверта брехня Ванден, але він поводиться так, наче не слухав, наче сидить у якійсь іншій кімнаті чи панк-рок-клубі в нетрях міста, але так само поводяться й інші за столом, і це мене бентежить, бо я впевнений, що це місце — у Нью-Гемпширі.

— А ти де вчилась? — зітхає Ванден, коли їй стає зрозуміло, що Кемден нікого не цікавить.

— Я вчилась у Ле Розе[14], — починає Евелін, — а потім у бізнес-школі в Швейцарії.

— Я теж закінчила швейцарську бізнес-школу, — каже Кортні. — Але я вчилась у Женеві, а Евелін — у Лозанні.

Ванден кидає примірник «Омани» поряд із Тімоті й криво самовдоволено всміхається. Хоча я дещо роздратований тим, що Евелін не може жбурнути цю поблажливість назад у обличчя Ванден, «Джей енд Бі» розслабив мене настільки, що я нічого не хочу говорити. Евелін, певно, вважає Ванден милою дівчинкою, розгубленою і збентеженою, тобто митцем. Прайс нічого не їсть, як і Евелін. Я підозрюю, що це — кокаїн, але сумніваюся. Зробивши великий ковток зі своєї склянки, Тімоті бере «Оману» і пирхає.

— Смерть «Даунтауна», — промовляє він. І вказуючи на кожне слово у заголовку: — Кого це взагалі гребе?

Я автоматично чекаю, що Сташ здійме обличчя від тарілки, однак він досі вдивляється в самотній шматок суші, посміхається сам до себе і киває.

— Гей, — ображеним тоном говорить Ванден. — Це нас стосується.

— Ого-го, — застережливо каже Тім. — Це стосується нас? А як щодо різні в Шрі-Ланці, дорогенька? Це нас теж стосується? Як щодо Шрі-Ланки?

— Це крутий клуб у Вілідж, — знизує плечима Ванден. — Так, нас це теж стосується.

Раптом заговорив Сташ, не підводячи очей.

— Це називається Тонка. — Він, схоже, роздратований, але його голос рівний і тихий, і він все одно дивиться на суші. — Країна зветься Тонка, а не Шрі-Ланка. Зрозуміли? Тонка.

Ванден опускає очі й м’яко каже:

— О.

— Хіба ти нічого не знаєш про Шрі-Ланку? Про те, як сикхи вбивають безліч ізраїльтян? — підбурює її Тімоті. — Хіба це нас стосується?

— Кому рол капамакі? — втручається Евелін, піднімаючи тарілку.

— Та ну, Прайсе, — кажу я. — Є проблеми важливіші за Шрі-Ланку. Звісно, зовнішня політика важлива, але є й доречніші справи.

— Які? — запитує він, не зводячи очей із Ванден. — До речі, чому в моєму соєвому соусі лід?

— Ну, — вагаючись, починаю я, — нам треба припинити апартеїд, це раз. Пригальмувати гонку ядерного озброєння, зупинити тероризм та голод у світі. Забезпечити сильну національну оборону, попередити поширення комунізму в Центральній Америці, запровадити мир на Близькому Сході, не залучати армію США до іноземних військових конфліктів. Треба зробити Америку поважною світовою силою. І не применшувати значення внутрішніх проблем, які не менш, а може, й більш важливі. Краща й доступніша медицина для літніх людей, контроль епідемії СНІДу та пошук ліків від нього, очищення довкілля від токсичних відходів та забруднення, покращення початкової та середньої освіти, посилення законів, щоб зменшити рівень злочинності та нелегального обігу ліків. Ми також мусимо зробити вищу освіту доступною для середнього класу і забезпечити літнім людям соціальний захист, зберігати природні ресурси та заповідники і знизити вплив політичних комітетів.

Люди за столом збентежено дивляться на мене, навіть Сташ, але мене несе.

— З погляду економіки, у нас все одно безлад. Треба знайти спосіб притримати рівень інфляції та зменшити дефіцит. Нам також треба забезпечити безробітних навчанням та роботою і захистити існуючі американські робочі місця від імпортних конкурентів. Треба зробити Америку лідером нових технологій. Водночас, треба подбати про економічний ріст та розвиток бізнесу і тримати оборону проти федеральних податків на прибуток, знизити відсоткові податки, дати більше можливостей для розвитку малого бізнесу і контролювати злиття великих корпорацій.

Прайс мало не виплюнув свій «Абсолют» після цієї фрази, але я намагаюся подивитися кожному з них у очі, особливо Ванден, котра, якщо позбудеться зелених пасм, шкіряного одягу, трохи порожевіє (може, піде на аеробіку) і вдягне блузу, наприклад від «Лора Ешлі», може бути гарненькою. Але чому вона спить зі Сташем? Він незграбний, блідий, волосся погано підстрижене, і принаймні десяток фунтів[15] зайвої ваги, його м’язи під чорною футболкою вочевидь не в тонусі.

— Але не можна ігнорувати наші соціальні потреби. Треба, аби люди припинили зловживати соціальним забезпеченням. Треба забезпечити безпритульних їжею та дахом над головою, протистояти расовій дискримінації, захищати громадянські права і рівні права для жінок, однак змінити законодавство про аборти так, щоб захистити право на життя і водночас зберегти для жінки свободу вибору. Також ми мусимо контролювати потік нелегальних іммігрантів. Треба заохочувати повернення до традиційних моральних цінностей, заборонити демонструвати секс та насильство по телебаченню, в кіно, у поп-музиці — всюди. Найважливіше, треба виховувати громадянську відповідальність та менше матеріалізму в молоді.

Я допиваю свій віскі. За столом панує мовчанка, всі дивляться на мене. Кортні посміхається, вона начебто задоволена. Приголомшений Тімоті недовірливо хитає головою. Евелін, спантеличена тим, у якому напрямку пішла розмова, важко підводиться з-за столу і питає, чи хоче хто-небудь десерт.

— У мене є… шербет, — говорить вона заціпеніло. — Ківі, карамболь, черімоя, кактусовий плід і… як його… — вона припиняє монотонно, наче зомбі, перераховувати наповнювачі й намагається згадати останній. — О, так, японська груша.

Усі мовчать. Тім швидко зиркає на мене. Я дивлюсь на Кортні, потім — на Тіма, далі — на Евелін. Наші з нею очі зустрічаються, і вона стурбовано переводить погляд на Тіма. Я теж на нього дивлюсь, потім — на Кортні, потім — знову на Тіма, який ще раз зиркає на мене, перш ніж повільно, невпевнено відповісти:

— Мені кактусову грушу.

— Кактусовий плід, — виправляє Евелін.

Я підозріло дивлюсь на Кортні і, коли вона каже «черімоя», промовляю «ківі», і Ванден також говорить «ківі», а Сташ тихо, але чітко вимовляючи кожен склад — «шоколадні крихти».

Тривога на обличчі Евелін, коли вона це чує, одразу змінюється на усміхнену, добродушну маску, і вона промовляє:

— Ох, Сташе, ти ж знаєш, що у мене немає шоколадних крихт, хоча це був би екзотичний смак для шербету. Як я казала, є черімоя, кактусова груша, карамболь, тобто — кактусовий плід…

— Та знаю, я тебе почув, — відповідає він, відмахуючись від неї. — То здивуй мене.

— Гаразд, — погоджується Евелін. — Кортні? Ти мені допоможеш?

— Звісно. — Кортні підводиться, і я дивлюсь, як її підбори цокають до кухні.

— Ніяких сигар, хлопці! — вигукує Евелін.

— Я і не збирався, — каже Прайс, ховаючи сигару в кишеню пальта.

Сташ досі дивиться на суші так напружено, що це мене бентежить, і доводиться питати, сподіваючись, що він розпізнає сарказм:

— То що, воно знов поворухнулось?

Ванден виклала зі шматочків ролу Каліфорнія на своїй тарілці усміхнене обличчя, показує Сташу, питаючи:

— Ну як?

— Круто, — бурчить він.

Евелін повертається з шербетом у скляних розетках з «Одеону» і непочатою пляшкою «Ґленфіддич»[16], яка так і лишається непочатою, поки ми їмо шербет.

13

Місто в Нью-Джерсі, у якому розташовано кілька університетів.

14

Школа-пансіон «Institut Le Rosey» — заснований 1880 року, найстаріший та найпрестижніший навчальний заклад Швейцарії. (Прим. ред.)

15

Приблизно 5 кг.

16

«Glanfiddich» — марка шотландського віскі.