— Я напевне підіймуся, відвідаю Мардж, — сказав Дікі. — Я ненадовго, але тобі немає потреби чекати на мене.

— Добре, — відповів Том, раптово почуваючись покинутим. Він якийсь час дивився, як Дікі підіймався вирубаними в скелі східцями, тоді різко відвернувся і рушив назад.

На півдорозі він зупинився і його потягнуло зазирнути до «Джорджіо» та щось випити (але мартіні «У Джорджіо» були паршиві), але водночас його тягнуло повернутися до будинку Мардж і, удавши, ніби хоче перед нею вибачитись, відплатити їм, розлютивши, коли заскочить їх зненацька. Раптом йому уявилося, як Дікі обіймає її або принаймні торкається, і, з одного боку, Тому хотілося їх побачити, а з іншого — його вивертало від самої лише думки про це. Він розвернувся і рушив до брами Мардж. Обережно зачинив її за собою, хоча будинок був досить високо і малоймовірно, що хтось міг його почути, й кинувся бігти, перестрибуючи через сходинки. На останньому прольоті він зупинився. Він придумав, що скаже. «Послухай, Мардж, мені дуже шкода, якщо я чимось образив тебе. Сьогодні ми запрошували тебе з нами, і ми справді хотіли, щоб ти приєдналась до нас. Я справді хотів, щоб ти приєдналась до нас».

Діставшись місця, звідки він міг бачити вікно Мардж, Том зупинився. Рука Дікі лежала в неї на талії, а сам Дікі легенько цілував її у щоку й посміхався. Вони були за якихось п’ятнадцять футів від нього, але порівняно із залитим сонцем подвір’ям у кімнаті було досить темно, тож йому доводилось добряче напружувати зір, аби щось розгледіти. Ось Мардж, ніби в екстазі, схилилась до Дікі, майже торкаючись його обличчя, та найогиднішим для Тома було те, що Дікі робив це навмисне, ось такими дешевими й удаваними залицяннями він хотів повернути її прихильність. Та значно відразливішим Томові здавався її товстий зад, який випинався під її сільською спідницею трохи нижче від руки Дікі, що обіймала її за талію. А Дікі!.. Том не міг повірити, що він на таке здатен!

Том розвернувся і побіг донизу, ледве стримуючись, щоб не крикнути. Він щосили захряснув браму. Він біг усю дорогу аж до будинку Дікі, геть засапаний відчинив браму й оперся спиною на огорожу. Потім він кілька хвилин просидів на канапі в студії Дікі, приголомшений і збентежений. Той поцілунок… Не схоже, щоб це було вперше. Він підійшов до мольберта Дікі, мимовільно відводячи погляд від розміщеної там незугарної картини, схопив ластик, що лежав на палітрі й розлючено пожбурив у вікно, спостерігаючи, як він описав дугу та зник десь у напрямку моря. Він зібрав інші ластики, що лежали на столі Дікі, усілякі пера для письма, вугільні олівці та огризки пастелі, й один за одним шпурляв ті предмети по кімнаті або викидав у вікно. У нього було дивне відчуття, наче його розум залишався спокійним та врівноваженим, а тіло вийшло з-під контролю. Він вибіг на терасу, намірившись вистрибнути на парапет і станцювати чи стати на голову, але урвище по інший бік загорожі спинило його.

Він піднявся до кімнати Дікі й кілька секунд, тримаючи руки в кишенях, міряв її кроками. Він гадав, коли Дікі повернеться. А може, він залишиться там аж до вечора, а потім затягне її в ліжко? Він ривком відчинив двері до шафи Дікі й зазирнув усередину. Там був випрасуваний і на вигляд новий сірий фланелевий костюм, якого він ще жодного разу не бачив на Дікі. Він вийняв костюм. Зняв свої шорти й натягнув сірі фланелеві штани. Ще й взувся в черевики Дікі. Тоді витягнув верхню шухляду й видобув звідти чисту сорочку в біло-блакитну смужку.

Підібрав до неї темно-синю шовкову краватку й обережно зав’язав її. Цей костюм був йому якраз. Він розділив волосся й зробив собі проділ на один бік, як у Дікі.

— Мардж, ти маєш зрозуміти, що я не кохаю тебе, — Том звернувся до дзеркала голосом Дікі з притаманним тому підвищенням тону на тих словах, які він хотів підкреслити, і ледь чутним гортанним звуком наприкінці фрази, який міг здатися милим або неприємним, дружнім або ворожим, усе залежало від настрою Дікі. — Мардж, припини! — Він різко розвернувся і схопив повітря, наче стискав обома руками шию Мардж. Він тряс її, душив дедалі сильніше, а вона повільно опускалася щораз нижче та нижче, доки безвільно не впала на підлогу, де він її і залишив. Він перевів подих. Втер рукою чоло точнісінько так, як це робив Дікі, почав нишпорити кишенями в пошуках носовичка і, не знайшовши його, витяг одного з шухляди Дікі та знову став перед дзеркалом. Навіть його трохи розтулені губи були як у Дікі, коли той був засапаний після довгого плавання — губа ледь опущена так, що виднілися нижні зуби. — Ти знаєш, чому я повинен зробити це, — продовжив він, усе ще важко дихаючи, наче звертався до Мардж, хоча в дзеркалі було тільки його відображення. — Ти втрутилася у наші з Томом… Ні, я не це мав на увазі! Але між нами є міцний зв’язок!

Він розвернувся, переступив через уявне тіло й обережно прокрався до вікна. За поворотом дороги він розгледів розмиті обриси сходів, що підіймалися до будинку дівчини. Дікі не було ні на сходах, ні на тій частині дороги, яку він міг бачити. Може, саме цієї миті вони обоє в ліжку, подумав Том, а самому до горла підступила нудота. Він уявив собі це. Ніяково, незграбно й жодного задоволення для Дікі, а Мардж просто в захваті. Вона була б у захваті, навіть якби він катував її! Том повернувся до шафи та зняв із верхньої полиці капелюх. То був невеликий сірий тірольський капелюх, прикрашений білою і зеленою пір’їнами. Хвацько надягнув його. І сам неабияк здивувався, наскільки вони схожі з Дікі, особливо тоді, коли верхня частина його обличчя трохи затінена. Від Дікі його відрізняло хіба що темніше волосся. А все інше: його ніс (принаймні своєю формою), вузьке підборіддя, брови, якщо правильно насупиться…

— Що це ти робиш?

Том різко обернувся. У дверях стояв Дікі. Напевне він був уже біля брами, коли Том визирав із вікна.

— Е… Та я просто розважаюся, — сказав Том низьким голосом, до якого завжди вдавався, коли ніяковів. — Вибач, Дікі.

Дікі ледь розтулив рота й одразу закрив його, ніби від люті всі слова в його голові перемішалися і він не міг видобути потрібного. Для Тома це мовчання, як і слова Дікі, не віщувало нічого доброго. Дікі зайшов до кімнати.

— Дікі, вибач, якщо я…

Він затнувся, коли Дікі з грюкотом зачинив двері та з похмурим виразом узявся розстібати свою сорочку, наче Тома там зовсім не було. Воно й не дивно, адже то була його кімната, та й що Том узагалі там забув? Скований страхом, Том не міг поворухнутися.

— Зніми мій одяг, — скомандував Дікі.

Том почав роздягатися, його заціпенілі пальці не слухалися. Він був ошелешений, адже раніше Дікі завжди дозволяв йому вдягати свої речі. Та віднині такого більше не буде.

Дікі глянув на Томові ноги.

— Ще й черевики? Ти геть здурів?

— Ні. — Том намагався опанувати себе. Він повісив костюм назад до шафи й запитав: — Ти помирився з Мардж?

— У нас із Мардж усе добре, — відрізав Дікі таким тоном, ніби хотів сказати: «Більше не пхай свого носа в наші справи». — І ще одне. Зарубай собі на носі, — сказав він, дивлячись на Тома, — я не гей. А то я не знаю, що ти там про мене подумав.

— Гей? — Том кволо посміхнувся. — Я ніколи не думав, що ти гей.

Дікі вже розтулив рота, щоб сказати ще щось, але передумав. Він випростався і розправив плечі, крізь його засмаглу шкіру випнулися ребра.

— А Мардж думає, що ти гей.

— Чого б це? — Том відчував, як кров покидає його обличчя. Він насилу зняв другий черевик і поставив обидва до шафи. — Чого б це їй так думати? Що я такого зробив? — Йому здавалося, що він от-от знепритомніє. Ще ніхто не казав йому такого відкрито, ось так в обличчя.

— Це все через твою поведінку! — гаркнув Дікі й вийшов із кімнати.

Том поквапом натягнув шорти. Він ховався від Дікі за дверима шафи, хоча й був одягнений у спідню білизну. Усе через те, що він подобався Дікі, подумав Том. Саме тому Мардж вигадала ці мерзенні звинувачення. А Дікі забракло сміливості стати на його захист і все спростувати!