Пуцлик кілька років очолював мукачівську культуру і, як свідчили безугавні перевірки і гульки по селах, — небезуспішно. Ось і тепер Пуцлик дуже похвалив картину, на якій красувалися великолучківські кукурудзівники. Вельми до душі припало йому полотно із зняцівськими механізаторами, новодавидківськими городниками… Кожному із творців шедеврів сільськогосподарського мистецтва Пуцлик вручив грамоти, сто рублів премії й особисто з кожним автором випив погарчик вина. Та найбільше враження на Пуцлика, а отже, і на комісію, справив портрет передової свинарки Закарпаття Анці Мишки.

— Воть-воть, сто єсть на-на-на-нашая партєйная ку-ку-ку-культура! — аж захлинався од захоплення Пуцлик. — Воть… в-о-о-оть с та-та-такімі женщінами ми на-на-насмерть угробімо амім-меріцький імпе-пе-рілізм, овйос єго в ф-ф-феню! — натужно мовив Пуцлик, раз у раз лапаючи за цицьки портретну свинарку.

Та ще дужче почервоніла на полотні, а свиноматки, горді за свою господиню, ще вище підняли роздобрілі писки. За цей шедевр мистецтва передового свинарства молодому художнику було презентовано аж двісті рублів і випито не по погарчику, а по півлітровому горнятові вина.

Нарешті черга дійшла і до мамчиних полотен.

— А це, шановні товариші, і є те маленьке, але прекрасне диво, яке я вам обіцяла, — підлетіла до мамки з гурту комісії Катерина.

І простягла руку до картин — дивіться на диво!

І тут направду сталося диво. Та фантасмагорія, що панувала на полотнах моєї мамки, блякла із тими дивовижними перетвореннями, що починалися на Латоричному дворі. Глянувши на «Закоханого скрипаля» і «Вечірню пісню матері», начальник культури Пуцлик враз отетерів. Певно, від несподіванки він увібгав голову в шию, а шию в плечі. Далі широко розставив ноги, очі йому вилізли із орбіт і почали наливатись кров’ю. Із веселого, розпареного вином чоловіка Пуцлик миттю перетворився на шаленого колгозного бика, із кожною хвилиною лютів і все страшніше фиркав ніздрями.

Мамці здалося, що, налякані гнівом районного начальника, передові грудасті доярки на картині, яка стояла неподалік, раптом принишкли, зблідли і почали ховати свої пишні цицьки глибоко в пазухи. А далі схопили за налигачі породисті корови, злізли з картин і почали шалено тікати на молочну ферму свого колгозу.

Між тим із писка Пуцлика почали спалахувати, тріскаючи, блискавки і лускати страшні громи. Блимаючи червоними очима і пихтячи ніздрями, гаркнув на агрономку:

— Катеріна Остаповна, овйос єго у феню, што єто за размазня? — тикнув Пуцлик на «Закоханого скрипаля». — Какой-то сумашедший алкаш напілся і рвйот на скріпке струни, устрашая нас кровью, овйос єго у феню!

Вислів «овйос єго у феню» був найсмачнішою родзинкою у мові Пуцлика.

— Товаришу Гардубею, хіба ви не зрозуміли, що це символ… поезія, — пробувала заперечити ошелешена Катерина.

— В гробу я відєл єту поезію, овйос єго у феню! Єто фашісткая пропаганда! — рявкнув Пуцлик.

Почувши вигук «фашистська пропаганда», веселі зняцівські механізатори враз притихли на картині «Трактористи», хутко позлітали із тракторів і почали тікати полем подалі від гріха.

— А вот єта женщіна, овйос єйо в феню, — обурювався далі Пуцлик. — Смотрітє, солнце єщо високо, а она вже бєжіт по стєрнє дамой, вместо того, штобі пшенічниє колоскі пособірать, овйос єйо в феню!

Почувши, що мамчина героїня, не дочекавшись закінчення робочого дня, тікає з роботи, великолучківські кукурудзівники на картині «Радість вільної праці» похопилися і швидко-швидко почали сапати кукурудзу.

— А вот, овйос єйо у феню, што у нєйо на руках? Рібльонок? А может она под відом рібльонка нєсьот зерно домой, што украла с колхозного двора.

На словах про крадіжку передова свинарка Закарпаття Анця Мишка вмить підголилася на картині і почала із-під подолу кидати свиням торбини з поцупленою мукою. Ті задоволено завищали і почали співати осанну своїй матері-годівниці.

Бідна ж Катерина, уже плачучи, раз у раз пробувала угамувати гнів культурного начальника, але намарне.

— Кстаті, а єта ваша художніца, овйос єйо у феню, запісалась у колгоз?

— А я не корова, аби мене в колгоз записувати, — вперше озвались мамка.

Упродовж усього видовища вони стояли, припершись до стіни, і смирно усміхались, як зачарована ромашка серед будяків.

— Штоби нємедля єйо у колгоз! — крикнув Пуцлик. — І уже із завтрашнєго дня, овйос єго у феню! Сам лічно проверю!

— Будете, пане, перевіряти і лічити колгозних свиней, а не мене, — мовили мамка і пригорнули до себе ридаючу Катерину.

І хто зна чим би закінчилася веремія, коби в цю хвилину не нагодилася баба Фіскарошка. Їй того дня теж не пощастило. Аби не нажити на свою голову якихось нових неприємних трафунків, що постійно супроводжували Фіскарошку у славному вароші Мукачеві, стара вирішила добиратись на ярмарок автобусом, або, як його у нас називали, «бусьом». Вранці спокійно сіла у транспорт і поїхала. Але перед Росвиговом у «бусь» напхалось стільки народу, що годі було збагнути, хто на кому сидить і хто на кому лежить.

Інтелігентного вигляду молодий чоловік, причавлений тілами, весь час своїм ліктем трапляв бабі до рота.

— Пане, заберіть свою руку від мого писка! — суворо попередила Фіскарошка.

Бідолага з усіх сил натужився і випростався. Але по хвильці знову зачепив ліктем Фіскарошку.

— Пане, заберіть свою руку від мого писка! — знову огризнулась Фіскарошка.

Молодий інтелігент був росіянином і не розумів нашої місцевої бесіди. Бабине «заберіть свою руку від мого писка», тобто рота, він зрозумів по-своєму. І коли Фіскарошка черговий раз нагадала: «Пане, заберіть свою руку від мого писка», чоловік скипів і крикнув:

— Женщіна, как вам не стидно! Ви смотрітє, гдє моя рука, а гдє находіться ваша піська! Как я могу туда достать?

«Бусь» зірвало сміхом, а баба від сорому вся запалилась, далі спаленіла гнівом і з усього розмаху претенденту на її «піську» врізала по писку. Народ шарахнувся, автобус занесло, і біля знаменитої «аломської школи» транспорт втеліжився в дерево. Ну, а далі почалося…

І Фіскарошка в черговий раз втрапила до міліції. Щоправда, дякуючи святу і веселому настрою мукачівських міліціонерів, опівдні бабу вже випустили. І вона якраз втрапила на виставку в ту ж мить, коли Пуцлик стояв на вершині гніву.

Розібравшись у ситуації, Фіскарошка вельми швидко опанувалась і кинулась у бій сама:

— Слухай, ти, пердуне недоношений, хто тобі дав право на мою невісту писок одтворяти! Та ти, мухомор тринькавий, недостоїн не те, што її сліди цілувати, а даже, авби тобі в ринтавий писок плюнула!

Несподіваний удар у спину ошелешив Пуцлика. Баба ще й не рушила на нього, а той вже почав відбиватися руками й грозити:

— Ви, овйос вам у феню, єщо отвєтітє перед совєтською властю…

— Ти, фуфлавцю недорікий, поцілюй ня!

Тут Фіскарошка обернулась до Пуцлика спиною, перед усім народом заголила спідницю і почала плескатись у сідницю.

Народ вибухнув сміхом. Пани, що оточували культурного начальника, сором’язливо відводили очі і намагались непомітно розчинитись у юрбі. А Пуцлик з несподіванки розкрив ротище і червоно блимав бичачими очиськами. Побачене настільки вразило начальника, що той умить забув російську мову і розговорився на рідній:

— Такі’сьте, бабо, дурні, як ґумова підошва, фрасову вам каріку! — промовив сердито і, сплюнувши, почав щось нотувати.

— Від такого фуфловця і трінькаша чую! — масно відповіла Фіскарошка.

У той час, коли баба завела із Пуцликом словесну перестрілку, мої мамка спокійно взяли картини, зв’язали їх, перекинули через плече і понесли Латоричним двором до центральної вулиці.

Катерина, весь час схлипуючи, йшла поруч і просила від мамки прощення. Мамка її гладили, як дитину, по голові і заспокоювали.

— Я зовсім не серджуся, — мовили вони. — Мені навпаки — було дуже і дуже цікаво. І головне, я сьогодні воістину пізнала: хто говорить із небесами, ніколи не буде зрозумілий на землі.