Миє човна, витирає його, заводить у «док».

Піт градом

Дивиться на вас, усміхається й говорить:

— Як багато треба робити, щоб на кусок хліба заробити.

Побіг.

Через п'ятнадцять-двадцять хвилин уже на ньому чобітки з острогами, якась жокейська куртка.

Вже він верхи на коні гарцює.

За ним їде теж верхи докторша, а за ними ціла зграя собачат: англійський доґ, вовк, пудель, і дві такси.

Через годину їдуть уже назад.

Сплигнув з коня, оббіг стайні, коровник, і вже біга з садівником по садку та по городі, щось там дивиться, щось підкопує, викопує, розпоряджається.

Не встигли ви сісти вечеряти, вже його лисина в дверях:

— Маль цайт.[2]

СЕЛО НІМЕЦЬКЕ

Нічого, я тут, у Німеччині, братця, не допойму: чи оце біля мене село, чи не село?

Дворів може з двадцятеро, над озером.

Хазяї, безперечно, хліборобствують, бо, бачу, їздять з плугами, на поле, возять сіно, їздять велосипедами з косами, з граблями. Дівчата кудись їздять з сапачками.

Очевидно, як не справжнє німецьке село, то присілок, чи що.

Я не знаю, чи буде життя в цьому присілку типовим узагалі для селянського німецького життя, через те боюсь узагальнювати його.

А так. коли хочете, розкажу, що воно тут робиться.

Живуть тихо Ні пісень дівоцьких не чути, ні парубоцьких висвистів.

Воріт, вимазаних дьогтем, не бачив, хоч дівчата в кожному дворі такі, що вже пора б ворота помастити.

Пришліть мазницю дьогтю, я їм покажу, як у нас, на Вкраїні, парубкують.

Є дві пиварні, з столиками в садочках. Місцевих пожильців я в тих пиварнях не бачу, держать ті пиварні хазяї спеціяльно для приїжджих із Берліна гостей, бо на озеро, на наше, неділями й святами сила народу з’їжджається

Розпитувався, де самогон тут гонять.

Не гонять.

Що ж ви тоді за село, за таке?! — кажу їм.

Жінки весь час пораються на в городах: полять.

Сільради нема.

Кооператива так само нема.

Є одна бакалійна крамничка “Materialwaren”*, як значиться на вивісці.

В крамниці можна дістати чого хочете, аж до дорогих вин і лікерів.

Крамниця чиста, крам свіжий, добрий.

Мануфактури в крамниці нема.

Біля крамниці, хоч там є і пиво й горілка, бійки ще не було ні разу.

Чоловіки, видко, багато працюють.

Взагалі, по хазяйству.

Усі вони з сигарами в зубах і в якихось таких черевиках, без задників і на деревляній підошві.

Їде на велосипеді, а черевик тільки —

— Хляп! Хляп!

А на велосипедах геть чисто всі. Ну, така, іноді, бабуся їде на велосипеді, що не знаєш, як вона на його видралась. А то бачиш іще таке.

Хлопчисько, років так йому 5-6, на маминому велосипеді котить.

Воно ж, пацаня, ще сідла не дістане, а їде на самих педалях.

Велосипед більший за його вдесятеро. Нічого — де. Аж крекче та їде.

Коров ніде не бачиш. Хоч видко, що корови є, бо молоко возять.

Коров не пасуть. І коней не пасуть.

Коні добрі, стрижені, вичищені й вимиті.

Їздять повагом, здебільша ходою, іноді підтюпцем і ніколи швидко.

Не бачив також, щоб летів якийсь хазяїн вскач, стоячи на гарбі й репіжачи коні навільником по клубах.

Пасуть вівці й кози. Пасуть хлопчаки. Вівці — такі ж таки вівці, як і в нас, здебільша мериноси.

І кози такі, як і в нас.

І цап такий самий, як і в нас.

І німці ще не придумали цапа доїти. Цап і тут не доїться,

Мекають вівці й кози по німецькому. У нас так:

— М-м-м-м-е!

А в них цап і баран мекають:

— Дер м-м-м-е!

Вівці й кози:

— Ді м-м-м-е!

Козенята:

— Дас м-м-м-е!

Пастушки не матюкаються й не просять:

— Дядьку! Дайте закурить!

А при зустричі завжди кажуть!

— Guten Tag!

Огороди й садки дуже добрі. Чисті, викохані.

Нема дощу — щовечора поливають і садок і город.

Для того є спеціяльні «пожежні» кишки. Ясно, звичайно, що в кожному дворі не колодязь, а водогін. А то ще й так буває.

Невеличкий клаптик біля городу левадки, сіножаті, і от бачу, що, так в тиждень раз, хазяїн поливає його чимось із бочки. Просто коня запрягає в бочку і їздить тою левадкою кружка, а з бочки щось віялом таким виливається.

Розпитуюсь.

Виявляється, що в ту бочку він збирає з-під худоби сечу, а потім тією сечею поливає леваду. Он воно як!

Неділями жінки не ськаються, лежачи на призьбі чи під грушею.

Не видко також, щоб якась мати гналася улицею з дрючком або з віником за хлопцем чи за дівчиною.

Чорти тут усі в озері спокійно живуть, бо не чуть, щоб хтось їх непокоїв, посилаючи заразом по стонадцять штук у печінку, в душу й у голову.

Біля пиварень не то що бійка, а й матюків не чуть.

До того сумно, що просто, хоч сам ходи та матюкайся.

Щодо аліментів, так саме щось не чуть. Хлопці всі такі веселі ходять, що аліментів, видно, не платять.

Я ж знаю, що ви зараз запитаєте єхидно: — А самооподаткування там є? Ото ти нам скажи!

Є! Є «самооподаткування».

Бо неписьменність тут ліквідовано ще тридцять літ тому.

Ще 1898 року був тут останній неграмотний!

І в кожному селі є школа.

Та не одна.

А так: в одній учаться, а друга в запасі стоїть. І містки всі цілі... і дороги путні

Отак і живемо! Тихо живемо.

А оце три дні тому, дивлюсь, біля моєї хати на майданчику, над озером, дві якісь великі хурі зупинилось.

Дивився я на ті хури і ніяк не міг догадатись, що воно таке там навантажено.

Пішов до лікаря, години за дві вертаюсь, а вже біля мене карусель стоїть.

Така ж самісінька, як і в Козельщині на ярмарку.

Коні дерев'яні, свині дерев'яні, гусаки, крісла. Цяцьки кругом висять.

І тільки й того, що електрику зразу від стовба до каруселі провели.

Ну, думаю, наша бере! Це наша карусель!

Я ж собі думав: невже ж німці, такий культурний народ, — і на каруселі!

Мені так гадалося, що німецькі діти тільки й думають, що про репарації та про плян Довса!

Нічого подібного!

Як заграла ввечері катеринка, як поназбігалося дітлахів, як комашні!

Крутяться, аж поки баки їм позабиває.

А карусельщик хитріший од наших.

Наші так наймають хлопців, щоб крутили карусель, а цей білу кобилу для цього пристроїв.

Кобильчина біга в середині й карусель крутить.

2

Вітання під час їжі німецьке. (Примітка автора).