Домініці покращало. Ґейбл бачив, що вона вже почала думати про обмін, а не про Неша.
— Йди спокійно аж до вантажівок. Назустріч тобі вийде ленінградський амбал у кепському костюмі й скаже… що він там скаже?
— Dobro pozhalovat’, — сказала Домініка, виглядаючи у вікно. — З поверненням.
— Ага, тому зроби мені ласку і заїдь йому між ніг. Від того моменту твоя поведінка є надважливою. Пам’ятай, — сказав Гейбл, — ти повертаєшся додому, звільнена з полону ЦРУ. Почуваєш полегшення, ти в безпеці. Не дуже балакуча, бо то буде не дуже доречно. Розкажеш про трьох вбитих, твоїх же людей, бляха-муха, які намагались вбити тебе, тож ти розлючена. Всі ті ленінградські бандюки насядуть на тебе в машині чи поїзді, чи як вони там ще повезуть тебе до Санкт-Петербурга.
— Я їх знаю, — сказала Домініка. — Від них проблем не буде. Я щойно повернулася з операції для Центру. І розмовлятиму тільки з людьми з Москви.
— Саме так. А тільки-но приїдеш туди, покажи їм шрами після Греції, дай їм прочухана за спецназівського маніяка, за Корчного, спитай, якого дідька вони так довго чухались із твоїм порятунком. Ти вдома, крихітко, ти вдома.
— Так, — сказала Домініка, — я вдома.
— Тож побачимося за півроку, — сказав Ґейбл.
— Навіть не сподівайтеся на це, — сказала Домініка.
— Ти пам’ятаєш номер для зв’язку?
— Я викинула його, — сказала Домініка.
— Після того як запам’ятала, — сказав Ґейбл.
— Попрощайтеся за мене з Форсайтом, — сказала Домініка, ігноруючи його.
***
Людмила Михайлівна Павличенко була славнозвісною снайперкою Червоної армії, найсмертоноснішою жінкою-снайпером у історії, маючи на рахунку 309 підтверджених убивств у період кримської кампанії під час Другої світової війни. Цього ж вечора, на руїнах південної вежі Івангородської фортеці, що на російському березі, лягла на живіт і влаштувалася її тезка Людмила Цуканова, головний снайпер Спецпідрозділу Б СВР. Одягнена вона була в мішкуватий чорний комбінезон, на голові капюшон, міцно затягнутий на її вишнево-червоному обличчі. На клишоногих ногах мала чоботи на повстяній підошві. Вона притулила гвинтівку ВСС «Вінторєз» — «мітчик» — до своєї пухкої пошрамованої щоки і поглянула крізь приціл НСПУ-3 за триста метрів по діагоналі через річку на західний край мосту через Нарву — такий постріл цілком їй під силу. Вона виглядала об’єкт — темноволосу жінку, яка ходила злегка накульгуючи.
***
Пофарбований у білий і червоний кольори гелікоптер Мі-14 «Туман», з чорним, як у Міккі Мауса, носом був цивільною транспортною версією. Він повільно опустився на порожню парковку івангородського вокзалу. Гірчичного кольору стіни барокового фасаду вокзалу освітилися рожевим світлом від навігаційних вогнів гелікоптера. Коли машина загойдалася на шасі, шум від двигуна почав спадати від ревіння до гудіння і відтак до тихого муркотіння. Масивні лопаті перестали обертатися й поникли, віддаючи тепло у прохолодне нічне повітря. Жодна з дверцят не відчинилася, доки біля вертольота не спинилися дві машини СВР, що чекали на дорозі. Відчинилися пасажирські дверцята, і металевими сходами загрюкали двоє чоловіків у костюмах, ведучи до передньої машини хирляву сивочолу фігуру.
Дві машини повільно під’їхали до вантажівок, що перекривали дорогу біля мосту, і троє чоловіків вийшли, двоє притримували меншого з обох боків. Вони пройшли між вантажівками і стали тихо, нерухомо, дивлячись перед собою на неясні фігури з того боку. Прикордонники познімали свої гвинтівки, ввімкнулися прожектори на вантажівках, заливши світлом російський бік мосту. Поруччя і стовпи ліхтарів кинули на дорогу навскісні тіні. За вікном митного пункту виднілися півдесятка крихітних червоних вогників. Ленінградські хлопці курили, спостерігали, не розмовляли.
***
Вони вийшли з мікроавтобуса і стали попереду, навпроти росіян. Ті увімкнули прожектори, і Бенфорд віддав сигнал джипу KaPo увімкнути фари і свій єдиний прожектор. Тепер російський бік зник за стіною яскравого світла, повз яку валував туман.
— Ми проведемо тебе до початку мосту, — сказав Ґейбл, міцно стиснувши лікоть Домініки.
Підійшов Бенфорд і став з іншого боку від неї, взявшись за іншу руку трохи вище ліктя. З буса вийшов Нейт і став позаду. Ґейбл із Бенфордом рушили.
— Стривайте, — сказала Домініка, нахилилася до Нейта і дала йому ляпаса.
— Ай молодчинка, — сказав Ґейбл.
Спецпризначенці в джипі KaPo заштурхали один одного.
Домініка з Нейтом на якусь мить поглянули одне на одного, ніби в цьому затягнутому туманом світі більше нікого не існувало, й затим Домініка прошепотіла:
— Poka, до зустрічі.
А потім вирівнялась і потягнула за собою Ґейбла з Бенфордом.
— Ходімо, — сказала вона.
— Тихше, крихітко, — кутиком рота промовив Ґейбл.
Вони з Бенфордом повели Домініку, тримаючи попід руки, ніби охоронці у в’язниці. Вона стиснула кулаки, опираючись тиску. Вони дійшли до початку мосту і зупинилися там, споглядаючи, як клубочиться туман. З дальнього краю мосту завиднілися фари машин, що наближалися, деталі розгледіти неможливо, почалось якесь пожвавлення, по котрому на тому боці з’явилися силуети трьох чоловіків, середній був низенького зросту. Один із прожекторів мигнув раз, і Бенфорд подав сигнал своїм спецпризначенцям зробити так само. Світло від прожектора KaPo зблиснуло в десятку спрямованих на них біноклів.
— Зупинися, дійшовши до середини, — сказав Ґейбл.
Домініка зневажливо висмикнула свої руки з їх опіки, сказавши «Yob tvoyu mat’», поправила пальто і ступила на міст. Злегка накульгуючи, вона рушила в туман, рівно тримаючи голову, згинаючи ноги балерини, розправивши плечі. Низенька фігура з іншого боку мосту також зрушила з місця.
— Що вона сказала? — спитав Бенфорд.
— Прозвучало це доволі грубо, — сказав Ґейбл.
Силует Домініки ставав дедалі чіткішим із кожним кроком, який вона робила через кружки слабкого світла на дорозі. Вони з самотньою фігурою, що прямувала з іншого боку, вже майже порівнялися одне з одним.
— Вони з МАРБЛом вже на середині, — тихо сказав Ґейбл.
Рупор щось гавкнув, і обидві фігури спинились. Два силуети стояли один біля одного посеред мосту, у світлі одного з ліхтарів, між ними клубочився туман, огортаючи їх. Домініка дивилася прямо перед собою, гордовито, зневажливо. Вона не повертала голови, та все одно відчувала його величну пурпурову присутність, вона відчувала його востаннє. МАРБЛ поглянув на Домініку, його сиве волосся підсвічувалось світлом ліхтаря, зняв із себе пальто і простягнув їй — така собі пропозиція від одного обміняного шпигуна іншому. Домініка взяла пальто і кинула на мокрий через туман асфальт. Достоту як на те і сподівався МАРБЛ. У десятку біноклів зблиснуло світло.
МАРБЛ подивився перед собою, оглядаючи світло вулиць Нарви, обриси головної вежі замку, миготіння зірки у західному небі, фари машин і силуети людей із дальнього краю мосту. Коли з обох боків ще раз мигнуло світло, він рушив далі. Чув, як позаду нього віддаляються кроки Домініки. Відчув легкість у тілі, і хоч біль у ньому й лишився, кудись поділася порожнеча в грудях. У голові проясніло, і він зосередився, щоб не почати йти надто швидко, він до останнього показуватиме їм, як має закінчувати професіонал. Коли він наблизився, силуети перетворилися на обличчя, знайомі обличчя. Важливіше йому було побачити друзів, аніж опинитися на волі. Бенфорд. Натаніель. Обмін шпигунами. Він мало не засміявся.
Куля з патрона 9 × 39 мм, випущена з Людмилиної гвинтівки, пройшла крізь МАРБЛову шию, розітнувши сонну артерію, й вийшла через правий грудний м’яз під пахвою. Цуканова, цілячи в голову, опустила дуло трохи занизько, а холодне нічне повітря вплинуло на траєкторію дозвукової кулі СП-5. Ще до того, як МАРБЛові ноги встигли підкоситися, вона вже прямувала своїм відхідним маршрутом уздовж південного муру фортеці. Росіяни на тому боці мосту навіть не підозрювали про те, що сталося.