Ти ж знаєш, зазвичай я не читаю жовтих газет, але «Дейлі експрес» пообіцяла кожному своєму читачеві безплатний батончик «Баунті», а я так давно його не куштувала. Шоколад (чи то пак його відсутність) тепер має у моєму житті величезне значення, і я стала справжнім знавцем, де дістати собі лагоминку. Батончики з печивом, такі як «Твікс» і «Кіт Кет», роздобути відносно легко, також продається багато підроблених «Снікерсів» в упакованні з арабським письмом на ньому. Але в «Баунті» є щось таке всередині — цей майже камфорний післясмак, який так ніжно лоскоче пазухи носа, — що жодні інші ласощі не можуть його замінити. Принаймні, коли ти вагітна. Утім, виявилося, що ця пропозиція «кожному читачеві» — просто шахрайство. Замість батончика тобі дають талон, який можна обміняти тільки в певних крамницях, яких ніде тут поблизу немає.

Але, якщо не зважати на «Баунті», ситуацією з харчами на сьогодні я цілком задоволена. Я щойно обжерлася яєчнею з консервованими грибами й беконом. Яйця та бекон я купила у вуличній ятці — на паркованні біля колишнього «Теско» обладнали такий собі базарчик, де торгують фермери. На яйцях немає маркування, чи дати, чи будь-яких позначок, вони всі різного розміру, з пір’ям, що поприлипало до них, і курячим послідом. Однак вони свіжі й смачні, і я дуже сумніваюся, що ці фермери мають дозвіл ось так продавати їх на вулиці. А бекон було загорнуто в папір і нарізано товстими шматками — його нарізав сам фермер, власноруч! Знову ж таки, мабуть, проти правил. Торгівля на базарчику йде жваво і без жодної реклами. Фермери постійно докладають товари з фургонів на свої прилавки, і люди розкуповують майже все. Нехай їм щастить у цій справі, кажу я. Може, загибель великих корпорацій і не буде такою катастрофічною, як кажуть усі довкола. Либонь, просто звичайні люди торгуватимуть продуктами на місцях — як МАЛИ б робити це завжди. Я й раніше гадала, що купувати бекон, який везуть аж із Данії, — просто божевілля.

Напевно, мені взагалі не варто їсти бекон. Біллі прочитав мені лекцію про м’ясоїдство, коли ми йшли на виставку котів. Він вегетаріанець. Рейчел теж була, але потім «вийшла зі зав’язки». Це сам Біллі так сказав. Він часто свариться зі сестрою — може, це одна з причин, чому хлопець такий пригнічений. Шейла каже, що він живе на печених бобах, грінках і бананах, тому що не дуже полюбляє овочі. Отакий справжній англійський вегетаріанець! Але він має рацію щодо страждань тварин, яких розводять на фермах.

Усе так заплутано, правда? Тварини страждають, але ж Ісус їв м’ясо і не цурався рибалок. Останнім часом мені страшенно хочеться риби — мабуть, бракує вітаміну D, — і я зовсім не відчуваю себе винною, коли розмащую по грінці кілька сардинок, хоча й бачу, як їхні маленькі оченята дивляться на мене. Ними харчується наша дитина — ось як я пояснюю це собі.

Ти мало розповідаєш про аміківців. Їм ти теж проповідуєш чи зосередився тільки на оазянах? Пам’ятай, що байдужі й незацікавлені такі самі цінні для Бога, як і ті, хто вже віддав свої серця Христові. Напевно, в аміківській спільноті мали б виникати серйозні проблеми, адже вони працюють так далеко від дому, в умовах, либонь, доволі складних. Серед них чимало алкоголіків? Наркоманів? Вони багато грають в азартні ігри? А сексуальні домагання трапляються? Гадаю, усе це там має бути.

Я телефонувала Ребеці стосовно повернення на роботу, і, поміж іншим, вона розповіла, що зараз працює здебільшого у відділенні травматології й що кількість травм, отриманих через насильство у стані алкогольного сп’яніння, невимовно зросла. Вибач, не знаю, чи можна це зараховувати до всіх тих нещасть, що випали на долю нашого світу, — а я ж обіцяла тобі про них не згадувати. Не думаю, що це можна порівняти зі землетрусами чи з крахом велетенських корпорацій. Але це дуже помітно на вулицях нашого містечка, коли я вранці виходжу на прогулянку. Раніше блювотиння не було на КОЖНОМУ кроці, це вже точно. Шкода, що на все це доводиться дивитися дітям і старим людям. Я цілком серйозно вже роздумувала взяти відро і швабру й помити самій усю околицю. Учора я вже навіть наповнила відро мильною водою, але коли спробувала піднести його, то зрозуміла, що це погана ідея. Тож я обмежилася тим, що витерла блювотиння біля нашого порога. «Кожен має нести свій тягар, перш ніж братися за тягарі інших», — так, здається, або схоже сказано в «Посланні до галатів». Ти, певна річ, процитував би цей вірш дослівно.

Пітер сидів перед «пострілом», розминаючи пальці. Він знову ввімкнув кондиціонер, і в кімнаті було прохолодно. Одягнутий у дишдашу, шкарпетки і светр, він почувався доволі комфортно, хоча й трохи кумедно. Перед цим Пітер помолився. Бог підтвердив йому, що зараз нічого нагальнішого чи важливішого за спілкування з дружиною немає. Із його місією все гаразд; могло би бути ще краще, якби Пітер присвячував їй кожну хвилину свого часу, але Господь не очікує від нього надлюдської самовідданості. У іншому місці, далеко звідси, колись Усевишній поєднав чоловіка з жінкою, і чоловік дозволив собі занедбати дружину. Настав час спокутувати власну провину.

Дорога Беа ,— писав Пітер. — Я писав замало й запізно. Пробач мені. Я дуже сильно кохаю тебе. Я так хотів би, щоб ти була поруч! Сьогодні я дізнався, що Елла Рейнман — та схожа на суриката сухоребра жіночка, що сиділа на аміківських співбесідах, — це якийсь нібито психолог. Вона, виявляється, оцінювала тебе і забракувала. Ця новина страшенно мене засмутила. Я почувався таким ображеним за тебе! Хто вона така, щоб судити про твою придатність до такої місії, як ця, із кількох уривків розмови? Вона й бачила тебе лише двічі або тричі, коли ти приходила відразу з роботи, із головою, забитою думками про пацієнтів. Тобі навіть ніколи було відійти від усього цього. У мене ця Рейнман досі перед очима: ця її чудернацька голова, що висовується з кашемірового гольфа. І оцінює тебе.

Сідає сонце. Нарешті. Це чудовий час, і він триває тут багато годин поспіль.

Я спробую краще змалювати тобі, що тут відбувається. Не втямлю, чому так тяжко дається мені описувати все на папері. Ми ніколи досі й не стикалися з цим моїм ґанджем, бо ж кожен день свого життя проводили разом. І через це тепер «Послання апостолів» набувають для мене зовсім іншого значення. Павло, Яків, Петро та Іван не дуже багато розповідають про умови свого життя, правда ж? Науковцям доводиться вишукувати поміж рядків бодай найменший натяк на місце, де апостоли могли тоді жити. Якби Павло хоча б кількома словами описав свою в’язницю...

До речі, про в’язниці: мій номер наганяє на мене...

Пітер зупинився, а тоді стер незавершене речення. Було б неправильно скаржитися на свої житлові негаразди Беа, якій нещодавно довелося зазнати стількох клопотів.

До речі, про апостола Павла, — знову взявся до листа Пітер.— Вірш, на який ти посилаєшся, дослівно звучить трохи інакше, і я не впевнений, що в «Посланні до галатів», 6:5, ідеться саме про те, що «кожен має нести свій тягар, перш ніж братися за тягарі інших». Цей розділ складний до розуміння, і в кожному його вірші головна думка змінюється, але я гадаю, що загалом Павло тут каже про те, що, переконуючи інших не грішити, не варто забувати, що всі ми грішники. Не найзрозуміліше з усього того, що він написав (до того ж це було написано рукою, а не продиктовано, як деякі інші послання), і мушу визнати, що, коли б мені довелося перефразовувати цей уривок для оазян, упоратися з ним було б ой як нелегко. На щастя, в Біблії чимало доступніших уривків, які, я переконаний, будуть барвистими і змістовними для моїх нових братів у Христі.