— Хвала навіки, — трохи сумовито відповідав Пітер.

Шкода, певною мірою, що Ісуса охрестили «Ісус». Хороше наймення, прекрасне, але з Даниїлом, чи Давидом, чи навіть Неємією тут повелося б легше. Що ж до Сі-2 чи дівчинки з Оскалузи, яка назвала цю планету Оазою, то про них тут краще було й не згадувати.

— Як ви називаєте це місце? — не раз запитував Пітер того чи іншого оазянина.

— Тут, — відповідали йому.

— Ні, увесь цей світ? — уточнював він. — Не лише ваші будинки, а й місцевість довкола, скільки сягає око, і навіть далі, ті місця, яких ви не бачите, за обрієм, де сідає сонце.

— Життя, — відповідали одні.

— Бог, — казали інші.

— А вашою мовою? — наполягав Пітер.

— Ти не зможе казати лова, — відповідав йому Обожнювач Ісуса Номер Один.

— Я можу спробувати.

— Ти не зможе казати лова, — годі було зрозуміти, що означало повторення цієї фрази: роздратування, чи впертість, чи непоступливе переконання, чи Номер Один просто спокійно стверджував той самий факт двічі поспіль.

— А Курцберґ міг сказати це слово?

— Ні.

— Курцберґ... коли він був разом із вами, вивчив якісь слова вашої мови?

— Ні.

— А ви, коли вперше зустріли Курцберга, знали якісь слова нашої мови?

— Декілька.

— Мабуть, було складно через це.

— Божа допомога з нами.

Пітер не міг зрозуміти, чи це був добродушно-сумовитий вигук — на кшталт тих, коли очі зводять під чоло, якщо є чоло й очі, які можна під нього звести, — чи оазянин дослівно повідомляє, що Бог їм допоміг.

— Ви так добре розмовляєте моєю мовою, — лестив Пітер їм. — Хто вас навчив? Курцберґ? Тартальйоне?

— Френк.

— Френк?

— Френк.

Напевно, це було ім’я Тартальйоне. До речі...

— А Френк був християнином? Обожнювачем Ісуса?

— Ні. Френк... обожнюва мови.

— Курцберґ теж навчав вас?

— Не мові. Він уив на тільки лову Божому. Він итав із Книги дивних нових реей. поатку ми не розуміли ніого. Потім, із Френковою допомогою, із Божою допомогою, лово за ловом ми зрозуміли.

— А Тарт... Френк, де він зараз?

— Не з нами, — відказав голос із-під оливково-зеленого балахона.

— Він пі ов геть, — відповів голос із-під канарково-жовтого балахона. — Лиив на у потребі.

Пітер намагався уявити, про що б запитала Беатріс, якби була тут, наскільки ширша картина розгорнулася б перед нею. Беа мала хист зауважувати не тільки те, що є, а й те, чого немає. Пітер поглянув на юрбу своїх вірян, невисоких на зріст людей, у вбранні пастельних кольорів, із химерними обличчями під каптурами і трохи брудними черевиками. Оазяни пильно дивилися на нього, наче на дивовижний обеліск, що передавав повідомлення з далекого світу. Позаду них, у мареві вогкої мли, бурштиново виблискували невигадливі будівлі їхнього міста. Розміститися в них могло значно більше людей, ніж сиділо тут, перед Пітером.

— Френк навчав тільки Обожнювачів Ісуса? — запитав він. — Чи всіх, хто хотів навчатися?

— Ті, хто не має любові до Іуа, не мають і бажання вития. Вони кажуть: «Для ого розмовляти мовою, вигаданою для інаких тіл?»

— А вони... ті, хто не бажав учити англійську, сердилися, що АМІК прийшов сюди?

Утім про почуття запитувати в оазян було марно. Особливо про почуття інших.

— А дуже складно, — вирішив Пітер зайти з іншого боку, — виготовляти їжу, яку ви віддаєте АМІК?

— Ми забезпеуєм.

— Але ж обсяги... Чи не... Вам не надто важко виробляти стільки їжі? Це не забагато?

— Ми забезпеуєм.

— Але чи не... Якби АМІК тут не було, ваше життя було б легшим?

— АМІК привіз тебе. Ми вдяні.

— Але... гм... — Пітер заповзявся вивідати бодай щось про те, як ставляться до присутності АМІК ті оазяни, що не є Обожнювачами Ісуса. — Кожен із вас працює, щоб виготовляти їжу, чи не так? Обожнювачі Ісуса та... гм... решта. Ви всі працюєте разом.

— Багато рук — мене роботи.

— Авжеж. Звісно. Але хіба немає серед вас таких, хто каже: «А чому ми маємо це робити? Нехай люди з АМІК вирощують їжу собі самі!»

— Уі знають — ліки потрібні.

Пітер порозмірковував над цим якусь хвилю.

— Отже, ви всі... гм... ви всі вживаєте ліки?

— Ні. Тільки дехто. Дехто з небагатьох. лава Іуу, вім Обожнюваам Іуа тут ьогодні ліки не потрібні.

— А як щодо тих, хто не любить Ісуса? Вони частіше хворіють? Це запитання викликало певну незгоду, а таке серед оазян траплялося рідко. Деякі голоси начебто стверджували, що так, Необожнювачі більше схильні до хвороб. Інші ж немов переконували в іншому, буцімто хворіли всі однаково, незалежно від того, вірили чи ні. Останнє слово було надано Обожнювачу Ісуса Номер Один, який висловив те головне, що упустили всі решта.

— Вони помруть, — виголосив Номер Один. — З ліками и без, вони помруть навіки.

Аж ось, якось надто швидко, Пітерові настав час від’їжджати. Грейнджер прибула точнісінько тоді, коли й пообіцяла: за триста шістдесят вісім годин відтоді, як вони востаннє розмовляли. Принаймні Пітер гадав, що це під’їздила саме вона.