— Ти досі молишся за мого тата? — запитала Ґрейнджер.

— Зараз мені не дуже добре вдається молитися за будь-кого, — відказав Пітер, обережно знімаючи яскраво-зелену комаху зі свого рукава й пускаючи її в повітря. — Але скажи мені... як ти збираєшся його знайти?

— Щось придумаю, — відповіла жінка. — Нехай лише повернуся додому. Там я вже знатиму, що робити.

— А є в тебе рідні, які можуть допомогти?

— Можливо, — відказала Ґрейнджер так, що стало зрозуміло: вона очікує від них допомоги з такою самою ймовірністю, як від тибетської футбольної команди, чи стада говорючих бізонів, чи небесного воїнства ангелів.

— Ти ніколи не була заміжньою, — сказав Пітер.

— Звідки ти знаєш?

— Твоє прізвище досі Ґрейнджер.

— Багато жінок не змінюють прізвища після одруження, — відказала жінка. Нагода посперечатися з Пітером, схоже, трохи її збадьорила.

— Моя дружина змінила, — сказав Пітер. — Беатріс Лі. Беа Лі, — він ніяково усміхнувся. — Звучить кумедно, я знаю. Але вона ненавиділа свого батька.

Ґрейнджер похитала головою.

— Ти не можеш ненавидіти власного батька. Глибоко в душі не можеш. Ніхто не може. Він створив тебе.

— Облишмо це, — мовив Пітер. — А то ще перейдемо на релігію.

Катафалк Курцберґа був уже лише цяткою на обрії. Просто над ним висіло блискуче гроно дощу.

— Як ти назвеш свою дитину? — запитала Ґрейнджер.

— Не знаю, — відповів Пітер. — Це все... мені поки що тяжко це все усвідомити. Трохи лячно. Кажуть, це змінює тебе назавжди. Я не маю на увазі, що не хочу змінюватися, але... Ти бачиш, що коїться у світі, ти бачиш, куди все котиться. І наважитися наразити на таку небезпеку дитину, невинну дитину, беззахисну перед бозна... хтозна-чим... — Пітер затнувся й замовк.

Ґрейнджер мовби й не слухала його. Вона заскочила на бігову доріжку й завихляла стегнами, як танцюристка, ноги тримаючи нерухомо, щоб поглянути, чи доріжка рушить із місця. Потім гойднула тазом. Доріжка зрушилася, може, на кілька сантиметрів.

— Твоя дитина буде новачком у цьому світі, — сказала Ґрейнджер. — Вона не думатиме про все те, що ми втратили, про всі ті місця, що пішли димом, про всіх тих людей, що загинули. Усе це стане історією, як динозаври. Історією, яка трапилася за непам’ятних часів. Важитиме лише завтра. Лише сьогодні, — вона всміхнулася. — На кшталт, що там у нас сьогодні на сніданок.

Пітер засміявся.

— Ти вже зібрала речі? — запитав він.

— Авжеж. Я сюди не брала майже нічого. Назад повертатимуся так само.

— Я теж уже зібрався.

На збирання Пітерові знадобилося щонайбільше три хвилини. У його валізі не було майже нічого. Паспорт. Ключі від будинку, який, коли Пітер до нього дістанеться, уже може мати інакший замок. Декілька олівцевих недогризків. Яскраво-жовті черевики, зшиті для нього Номером П’ять, кожен стібок яких було зроблено неймовірно обережно, щоб не покалічити рук. Штани, які спадали з Пітера, кілька футболок, які висіли на ньому так, що здавалося, ніби він біженець, якого благодійники одягнули в чужі речі. Ще щось? Здається, більше нічого. Решту одягу, який він привіз із собою, було попсуто цвіллю або ж пущено на ганчірки під час спорудження церкви. Пітер знав, що, коли він повернеться додому, там буде холодно і він не зможе розгулювати в дишдаші, голий під сподом, але про це він думатиме згодом.

Найдивніше те, що в Пітеровому рюкзаку не було Біблії. Він тримав її біля себе від дня свого навернення, вона розраджувала, надихала й утішала його так багато років, він гортав її сторінки не одну тисячу разів. Пальці його, либонь, лишили на бавовняному папері стільки клітин, що з їхнього ДНК можна було виростити нового Пітера. «Перед тим як ти прийов, — сказала колись Обожнювачка Ісуса Номер Сімнадцять, — ми були одинокі й безпорадні. Тепер, пільно з тобою, ми ильні». Пітер сподівався, що його дорогоцінна Біблія короля Якова додасть сили їй та іншим Обожнювачам Ісуса. Їхня власна Книга дивних нових речей.

Однаково вся вона зберігалася у Пітера в голові. Усе важливе, все те, що може йому знадобитися. Він був цілком переконаний, що здатен хоч зараз переказати напам’ять усе Євангеліє від Матвія, усі його двадцять вісім розділів, окрім самого початку, там, де Єзекія породив Йоатама. Пітер пригадував, як Беа читала йому шостий розділ у спальні своєї крихітної квартири, коли вони вперше були разом, пригадував її голос, ніжний і палкий, коли вона казала про небесне святилище, де ніщо не може знищити коштовні речі: «Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» Пітер подумав про останні слова цього Євангелія і про їхнє значення, яке вони можуть мати для двох людей, що кохають одне одного:

«Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь».

Подяка

Під час створення цієї книжки уривки з неї читало широке коло людей, які надали мені свої цінні відгуки. Я хочу подякувати Френсісові Бікмору, Джеймі Бінгу, Джо Дінґлі, Вікторові Янішу, Мері Еллен Капплер, Девідові Капплеру-Берчу, Лоррейн Маккенн, Полю Овенсу, Енн Петті, Анджелі Річардсон, Ані Сероті, Айріс Туфольм і Закарі Вагману. Найближчим і найпроникливішим порадником і помічником, як завжди, була моя дружина Єва.

Книжка дописувалася у складний для мене час на горищі Люсінди та в підвалі книгарні «Прімроуз-Гілл», який мені надали для цілодобового користування Джессіка і Марек. Дякую їм за це.

Я хотів би також висловити вдячність команді письменників і художників, які працювали в «Марвел Комікс» у 60-х та 70-х роках XX століття і від робіт яких я отримав чимало задоволення в дитинстві й отримую далі. Усі прізвища у «Книзі дивних нових речей» засновані на їхніх прізвищах, десь трохи змінених і перероблених, а подекуди й ні. Вибираючи прізвище, я зважав на потреби твору, і цей вибір не відображає мого бажання віддати чи не віддати шану творцям коміксів. Усі випадки подібності між «марвелівськими базграчами» та героями твору є випадковими, окрім цілком очевидного натяку на першовідкривача нових всесвітів, Джейкоба Курцберга (Джека Кірбі).

Мішель Фейбер — голландський письменник, лауреат численних літературних премій, який пише англійською. 1993 року переїхав до Шотландії 2004 року Мішель Фейбер приїздив до України з місією «Лікарі без кордонів». Широко відомі романи Фейбера «Пелюстка багряна і біла», а також «Опинись у моїй шкірі», за яким знято художній фільм зі Скарлетт Йоганссон у головній ролі. Книжки Фейбера видано у 35 країнах. За романом «Книга дивних нових речей» планується екранізація.

* * *

Покинувши рідну домівку й кохану дружину Беа, священик Пітер Лі за завданням таємничої корпорації АМІК вирушає до планети Оаза. Місія чоловіка — налагодити контакт із тубільцями, що понад усе прагнуть пізнавати Біблію, яку називають «Книга дивних нових речей». Допоки Пітер освоюватиметься в новому світі, Земля потроху — спершу повільно, а з кожним днем дедалі стрімкіше — скочуватиметься до свого кінця. Герой поступово усвідомлює, навіщо він насправді прибув на Оазу й у чому саме полягала його місія. Він повинен обрати між своєю вірою і любов’ю, і від цього рішення залежить його життя...

* * *

Зворушлива людська драма у вигляді захопливої, науково-фантастичної оповіді... Дивовижно смілива й принадна.

* * *

Історія любові перед Обличчям Апокаліпсису, історія про людину в чужопланетному світі — «Книга дивних нових речей» — шалено прекрасна, сумна й незабутня.