— І що ж сталося?

— Волога, — сказав Тартальйоне. — Час. Зношування і спрацьовування. До того ж, як ти, мабуть, уже помітив, мені катастрофічно бракує помічників, які вдень і вночі працювали б, щоб забезпечити мене всім необхідним. Але!

Лінгвіст почав нишпорити по кімнаті, почувся стукіт чогось пластикового, а потім булькіт, наче щось занурилося у ванну, наповнену рідиною.

— Але! Перш ніж вони дали драла звідси, ці маленькі жінкуваті чоловічки в купальних халатах повідали мені одну зі своїх таємниць. Найважливішу, еге ж? Вважай алхімію. Вони навчили мене, як зі старих непотрібних рослин робити бухло.

Знову булькнуло, і Тартальйоне простягнув Пітерові кухля, відсьорбнув зі свого і далі поніс свою маячню:

— Знаєш, що мене найбільше бісить на аміківській базі? Одна-єдина штука, але ну просто нестерпна. Я тобі скажу: там не женуть горілки. І немає борделю.

— Це вже дві штуки.

Тартальйоне, вже заправившись паливом, не звернув на нього уваги.

— Я не геній, але я осягнув кілька істин. Я знаюся на іменниках і дієсловах, я тямлю в губних фрикативах і знаюся на людській природі. От скажи мені, що люди через п’ять хвилин після того, як потрапляють до якогось нового місця, відразу ж починають шукати? Ти не знаєш, про що вони думають? Я тобі скажу: вони розмірковують про те, як їм перепихнутися і де роздобути якогось дурману. Якщо це нормальні люди. І що ж робить наш велемудрий АМІК? Що ж він робить? Він нишпорить по всьому світу, щоб відкопати людей, яким це не потрібно. Колись давно, може, й було потрібно, але не зараз. Авжеж, вони можуть видати кілька жартів про кокс і луцьку — ти ж знайомий із Бі-Джи, еге ж?

— Так, я знайомий із Бі-Джи.

— Триста фунтів блефу. Цей хлопчина вбив у собі всі природні потреби і всі природні бажання, які тільки-но відомі людству. Усе, що йому потрібно — це робота і півгодинне качання біцепсів під великою жовтою парасолею. Усі решта: Мортелларо, Муні, Гейз, Северин — я вже позабував усі їхні бісові імена, але яка різниця, вони всі такі самі. Гадаєш, це я дивак? Гадаєш, це я божевільний? Та ти подивися на всіх тих зомбаків, чоловіче!

— Вони не зомбаки, — тихо відказав Пітер. — Вони хороші, порядні люди. І роблять усе, що можуть.

Тартальйоне сплюнув десь між ними бражкою із соку білоквіту.

— Усе, що можуть? Усе, що можуть? Припини за них уболівати, наче за футбольну команду, падре, і подивися добре, що там робиться. Життя буяє, еге ж? На яку оцінку з десяти? Два з половиною? Два? Хтось пропонував навчити тебе танцювати танго чи, може, хтось написав тобі любовного листа? А як справи в аміківському пологовому відділенні? Чути, як лопотять piccoli piedi[74]?

— Моя дружина вагітна, — почув Пітер свій голос. — Вони не дозволили їй прилетіти сюди.

— Звісно ні! Сюди набирають тільки зомбаків.

— Вони не...

— Cáscaras[75], порожні посудини, кожен із них порожній! — виголосив Тартальйоне із таким запалом, що аж перднув. — Увесь проект... nefasto[76]. Не можна створити квітуче суспільство, а тим паче нову цивілізацію, зібравши разом купку людей, із якими немає жодних довбаних проблем! Scuzi[77], даруй мені, але це неможливо. Якщо хочеш раю, його треба будувати на війні, на крові, на заздрощах і неприхованій жадобі. А будувати його мають себелюбці і психи. І вони мають хотіти цього так збіса сильно, щоб піти по головах. І вони мають бути харизматичними й привабливими, вони мають бути здатними умикнути дружину в тебе з-під носа, а потім загризти тебе за борг у десять баксів. АМІК гадає, що може зібрати команду мрії? Авжеж, але хіба що тільки у своїх мріях чи снах, тож краще їм прокинутися й принюхатися до мокрої піжами. АМІК гадає, що може просіяти тисячу кандидатів і знайти саме такого чоловіка чи саме таку жінку, які чудово ладнатимуть з усіма, виконуватимуть свою роботу, нікого не задовбуючи, які не впадатимуть ні в істерику, ні в депресію, які не зірвуться і не загублять увесь цей триклятий проект. АМІК шукає тих, хто почувається вдома усюди, навіть у такому великому ніде, як тут; тих, кому байдуже: вони не метушаться, не переймаються через дрібниці, вони завжди бадьорі: гей-гоп, гей-гоп, до роботи дружно всі взялись! Та й кому взагалі потрібен той дім, хіба не байдуже, що будинок, у якому ти виріс, згорів дотла, що твоє рідне місто під водою, що твоїх земляків убивають, як худобу, хіба не байдуже, що десяток покидьків гвалтує твою доньку, однаково ж усі колись помремо, правда ж?

Тартальйоне аж засапався. Його голосові зв’язки очевидно не були готові до такого навантаження.

— Ви справді гадаєте, що світ іде до загибелі? — запитав Пітер.

— Курва твоя мати, падре, та що ж ти за християнин такий? Хіба ж не в цьому, чорт забирай, усе твоє вчення? Хіба це не те, чого ви чекали не одну тисячу років?

Пітер відкинувся назад, і його знесилене тіло опустилося на гнилі подушки.

— Я так довго не живу.

— Отакої, що я чую? Образу? Я справді почув образу? Невже переді мною роздратований богомільник?

— Будь ласка... не називайте мене так.

— Ти один із тих прихильників «легкого» християнства, падре? Причастя для діабетиків? Догматів катма, провини небагато, Страшного суду ще менше, Другого пришестя зовсім немає, як і Армагеддону. Хіба що трішки розп’ятого єврея, — голос Тартальйоне скрапував презирством. — Марті Курцберґ — ось хто був людиною віри. Молитва перед їжею, «Твердиня наша — вічний Бог», ніякої тобі єресі на кшталт «Кришна теж був розумний», завжди в піджаку, випрасуваних брюках, начищених туфлях. А якщо взятися за нього як слід, він скаже тобі: «Ось вони: останні дні».

Пітер проковтнув великий клубок жовчі, який став йому посеред горла. Хоч і помирав сам, та він не вважав, що це останні дні світу. Бог не допустить, щоб планета, улюблена Ним, загинула так легко. Він же, врешті-решт, віддав Свого єдиного сина, щоб урятувати її.

— Я просто намагаюся... я намагаюся ставитися до людей так, як до них ставився б Ісус. Ось що для мене християнство.

— Що ж, це чудово, просто клас. Molto ammirevole![78]Я зняв би перед тобою капелюха, якби він у мене був. А тепер, богомільнику, сьорбни трохи, бухло — перший сорт.

Пітер кивнув і заплющив очі. Тартальйоне далі просторікував щось про АМІК, але почав захлинатися.

— Отож... чому ви хлопці всі тут... завдання АМІК... не в тому, щоб спробувати дістати... не в тому... кахи... щоб знайти нові джерела... кахи...

Тартальйоне вихаркав ще кілька шматочків легень у повітря.

— Усьому кінець, голубе! Кінець! У нас є машини, але немає гаражів, capisce[79]? У нас є кораблі, але немає пристані. У нас член стоїть, і з нього вже циркає, але жінка мертва. Дуже скоро всі жінки будуть мертвими. Землі вже нічим не зарадити. Усі родовища виродилися, усі копалини викопано, все їдло з’їдено. È finito![80]

— А тут, на Оазі? Що буде тут?

— Тут? Тебе що, не посвятили у «Веселі першопрохідці»? Ми маємо облаштувати тут затишний куточок, ясла, місце, звідки вся ця лабуда зможе розпочатися знову. Ти чув про Схоплення Церкви[81]? Ти віриш у Схоплення Церкви, богомільнику?

Пітер знову підніс келих до губ. Він щосили намагався лишатися притомним.

— Узагалі, не вірю, — зітхнув чоловік. — Мені здається, це поняття виникло через те, що Святе Письмо неправильно витлумачили...

— Ну ось, а тутешній проект, — заявив Тартальйоне з гордовитою зневагою, — це таке собі колективне Схоплення. Корпорація «Хап-хап». Відділ вознесіння. Ви стурбовані станом вашого світу? Ваше рідне місто щойно зрівняв із землею ураган? У школі, де вчаться ваші діти, повно гангстерів і торговців наркотою? Ваша мати щойно померла у власному merda[82], доки медсестри дерибанили між собою морфій? Нічим заправити машину, а крамниці стоять, наче занурені у дзен? Немає світла і зливний бачок не працює? Вам здається, що майбутнє — лайно? Агов, non dispera[83]! Вихід є. На вас чекає прекрасна Оаза. Ні тобі злочинів, ні божевілля, узагалі нічого поганого. Ви матимете новий-новісінький дім, дім на просторі[84], оленя чи антилопи не буде, але — слухайте-но! — думайте про переваги: тут ви не почуєте лихого слова, ніхто вас не зґвалтує і не розповідатиме свої спогади про Париж навесні, навіщо принюхуватися до цієї засохлої блювотини[85], правда ж? Порвіть усі зв’язки, зітріть усе з дошки, забудьте про Аушвіц і Аламо, і... і про довбаних єгиптян, заради бога, теж забудьте, кому вони потрібні, кого вони хвилюють, зосередьтеся на завтрашньому дні. Вперед і вгору. Прекрасна Оаза чекає на вас. Усе працює, все готово. Бракує тільки тебе.

вернуться

74

Маленькі ніжки (ісп.).

вернуться

75

Оболонки (ісп.).

вернуться

76

Згубний (ісп.).

вернуться

77

Вибач (італ.).

вернуться

78

Прекрасно (італ.).

вернуться

79

Розумієш (італ.).

вернуться

80

Кінець (італ.).

вернуться

81

Концепція у християнстві, поширена серед протестантських течій, згідно з якою всіх християн буде вознесено на небо для зустрічі з Ісусом Христом перед Його Другим пришестям. Термін походить із Першого послання апостола Павла до солунян, 4:17.

вернуться

82

Лайні (італ.).

вернуться

83

Не впадайте у відчай (італ.).

вернуться

84

«Home on the Range» («Дім на просторі») — американська народна пісня, неофіційний гімн американського Заходу.

вернуться

85

«Як вертається пес до своєї блювотини, так глупоту свою повторяє глупак» (При-повісті, 26:11).