— Його Батьківщина - Це Гнатів город. Осот — до Тхоряки: — Ану, не сиди! Направ довгоносиків Зграю туди! Щоб з того городу, Де ріс богатир, Лишилась руйнація - Мертвий пустир!..

Розділ восьмий

Хлопчик живе у Ромащиній хатці,

В світлій, веселій, окремій кімнатці. Ось що подумав Барвінок Хрещатий: «Скоро Осота піду воювати. Треба поправити трохи здоров’я, Дуже ж велику дорогу пройшов я. Тиждень чи два у Ромашки спочину. Потім на царство Осотове двину».

Йде у маляток усе по порядку; Рано уставши, роблять зарядку. Потім біжать умиватись до ставу. Потім Ромашка готує страву. Страва виходить смачна і здорова. Хлопчик рубає сокирою дрова. Повно наклав їх уже в комірчині. Весело так працювати хлопчині! Знову Ромащина тиха оселя Стала привітна, ясна і весела. У квітнику, на городі, в садочку — Всюди порядок, у кожнім куточку. Дзвоник пасеться в зеленому лузі. Кличуть увечері коника друзі. Спритний Барвінок, хоча це і важко, Їздити верхи навчає Ромашку.

Кінь виривався, брикався спочатку. Та помалесеньку звик до дівчатка. Так і навчилася дівчинка-квітка Їздити верхи, як справжня джигітка. Прилетіло Сонечко, Сіло на віконечко, Заспівало дзвінко: — Гей, не спи, Барвінку! Я літало над полями, Над зеленими лугами — Що там робиться сьогодні! Сунуть хмарою — голодні. Люті довгоносики, Наче ті барбосики. Ще й реве Орда носата: — На город ідем До Гната! Поїмо всі буряки, Постинаєм огірки. Там, де пройдем Ми, моторні, Штурпачки лишаться чорні! Довгонос найголовніший Їм кричить: «Носи не вішай! Вище ногу, ширше крок! Гей, рубай, тягни носок!» Стало ясно все Барвінку, Він не думав ні хвилинки. На коня негайно сів І до лісу полетів. Просить Дятла, добру птицю: — Бий скоріше блискавицю: «Птахоферма. На Сідало П’яте. Виручай мене, Півнику-брате! Йде в степу довгоносяче військо, Біляі вашої ферми вже близько. Сунуть хмарою злі супостати. Хочуть дідів город зруйнувати». — Гей,— як кукурікне Півень зозулястий: — Курочки! Городу Не дамо пропасти! Сокотіти годі, Підемо всі чисто У широке поле Довгоносих їсти!

Розвернулись кури Широченним строєм. Півень генералом Ходить перед боєм. Він дає поради Молодим курчатам. Як їм довгоносих Треба зустрічати. ...Суне військо враже По курній дорозі. Атаман пихатий Певен в перемозі: «Проведу успішно Знищення городу — Від царя одержу Добру нагороду. Я блискучий орден Почеплю на шию». Але раптом кури Обірвали мрію. Як напали зліва, Як напали справа! Бачить Довгоносик, Що погана справа. — Заривайтесь в землю! — Він гукнув щосили. Половину війська Кури вже поїли. Кури розправлялись Люто з ворогами.

Із окопів клятих Вигребли ногами. Луплять літні кури. Б’ють малі курчата. Довгонос найстарший Кинувся тікати. Це побачив Півень Із своєї гірки. Зразу ж атамана Ухопив за шкірку. Потім ним як бахнув Об тверду дорогу! Знайшли з атамана Тільки задню ногу. Добру Довгоносик Має нагороду... Ото нехай знає, Як робити шкоду! Над царством Осота Сорока кружля. Вертлява сорока Гукає здаля; — Гей, царю Осоте, Страшна новина; Тобі не вдалася З городом війна!

Лунає над нивами Курячий сміх. Там кури пожерли Солдатів твоїх. Почувши цю звістку, Підскочив Осот. Від царського крику Затрясся весь дот. Цар вдарив ногою Жука-співака, Роздер на шматки Циркача-павука. Бридкий і слизький Підлабузник Черв’як Під троном сховався, Від жаху закляк. З баюри напившись Сирої води, Цар вигукнув грізно: — Тхоряку сюди! Метнулися слуги — Тхоряка прибіг, Припав своїм писком Цареві до ніг. А цар його в боки Підборами б’є: — Фельдмаршале, дурню, Де військо моє? На царських хлібах Розкохав ти пузце. Лежиш, ледацюго, І трощиш м’ясце! Чому ти війська Особисто не вів? Ти вмить розігнав би Курей і півнів.