ФОТОЕТЮДИ

Етюд серпня

серпень жарінь розпашілого глека жовто спахнули дахи і портали книга яку неуважно гортали раптом сліпучо заквітла мов спека серпень ріка невимовно солодка плинуть будівлі старої сецесії чиста й тонка світляна поволока вкрила дерев полудневі процесії с ерпень моя невблаганна ідилія теплого воску олійна держава вулиця скрипка соната неділя гостра як жала                    тривожна                             тужава

Етюд неспокою

трава на камені вона вночі росте у ранах дому трава лунка немов луна рослинне тіло в кам’яному і ми так часто не спимо і наслухаємо допоки нічна трава зітхає мов нічні озера і затоки себе вганяючи мов клин у ці крихкі тріскучі плити запасти в усмішки щілин триматись каменя і жити хоча б між рейок і коліс між днями виникне і снами висока й чиста ніби ліс трава яка прийде за нами

Вуличний етюд

вітер то птах опівнічний змах що там за вікнами в сонних домах тьмяні жарівки свічковий сад тихі водойми таємних кімнат риби на стінах безгучно шепочуть з кранів іржаві потоки хлюпочуть отже прийшла кристалічна тверда з чорних лісів запізніла вода промінь метелика в люстро влетів місячно вигнуті спини котів чаші чарки на серветі                             сервант погруддя мислителя (може кант) іноді з піни фіранки лице визирне          ніби чекав я на це

Етюд з воронами

на цьому світі стільки ірреального шукаємо тверду земну основу грудневе пиво біля кафедрального і сірий день мугиче боса-нову відлига як сльоза над містом лине автобуси приходять і відходять і в наших кухлях писаної глини колишеться гірка бурштинна подать ми так цього тепла затято прагнули як вимерзле сплетіння винограду ворони ці маленькі чорні ангели збирають на фронтоні чорну раду і тане сніг в якому так намішано пісок і сіль тяжкі земні мірила а ми в холодні кухлі тепло дишемо і дивимось як мають чорні крила

НОВІ ЕТЮДИ БУДІВЕЛЬ

Касарня

ми навіть її не бачимо і не знаємо яка вона адже вдосвіта вибігаємо з неї і повертаємось коли споночіє певно вона мурована ще й досі в ній пахне людським потом і сіном зі стаєнь гусарського реґімента здається має кам’яні сходи а коли ми шкребемо її безкінечно чорну підлогу відламками шкла і тупими бритвами то здається шкребемо спину великого кита вгрузлого в мілину у листопадовій пітьмі шостої ранку лунає сурма побудки розлучивши кожного з його нічними дівчатами і під хрипкі погрози капралів друга чота зіскакує на голови першій ми ніяк не можемо розтулити очей і руки все ще тягнуться за дівчатами котрі відпливають і так починається день

Вокзал

отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд слідуючи за дороговказами поспішаємо крізь тісні коридори між клунками й валізами нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням повисла запорошена тьмяна флорентійська люстра стискаємо спітнілі мідяки як пружину шикуємося в безладні черги над нами гіпсовий настінний путті десятих років дме в позолочений ріжок іноді глянемо в бік знудженої блондинки що притулившись до колони їсть яблуко врешті виринаємо на пропахлому пивом і трояндами пероні когось цілуємо просимо не забувати сумніваємося чи знайшли своє місце аж поки не відірвемось від землі і м’яко рушимо заспокоєні дивимось з вікон як жовкнуть перші дерева в приміських лісах

Університет

ми послуговуємось мертвими мовами ходимо безпорадні серед астролябій реторт черепів з висоти земляного валу слухаємо дзвін миколая на брукованому подвір’ї слухаємо красномовного ритора заляпаного крейдою цицерона на уроках медицини зазираємо в очі мерцям ховаємо в кишенях тютюн і нецнотливі малюнки вранці чемно ступаємо за капеланом жбурляємо в котів малими філософськими камінцями опівдні втікають від нас найдотепніші силогізми і формули адже поруч за крутими вогкими мурами саме розвішує щойно випрану мокру ваговиту білизну медова служниця підстарости