Під ясним сонцем

Пісня сонцю

І повітря — легке, і зола — легка, і сліди від вогнів — легкі: у вогні — вода, у вогні — орда, і заграва — на обрії. (Прийшли три князі, три мечі при нозі — три соколи в піднебессі)    Дажбог (Закурили дими, підняли доми — підняли нас князі)    Дажбог І повітря — легке, і зола — легка, і сліди від вогнів — легкі: у вогні — вода, у вогні — орда, і заграва — на обрії.

АРІЇ

Цикл

1. «Коли білі баранці хмар…»

Коли білі баранці хмар котяться безладною отарою на схід, ми ідемо назустріч сонцю, дзвінкі від спеки і камінного пилу, що лишається в складках одягу. Холодна вода водограїв куриться під копитами коней, вечірнє сонце, наче червоний кетяг винограду, зависає над бійницями веж із жовтої цегли, і легкі полотняні намети на мовчазних майданах Міста вітер пахощами садів наповнює, а в освітлених місяцем завулках жінки повільно з тісної білизни виходять і, білі стегна звільнивши, білими гарячими ногами прагнуть спіймати безмежну ніч, сплітаючи їх у нас за спиною. І якщо ми приходимо вічними вершниками, ми нашу волю по колодочку вбиваємо у Схід.

2. «В той час, як у горах червоних…»

В той час, як у горах червоних, де сивий цупкий чагарник обступає прозорі джерела, нам починають снитися слов’янські зорі, ми заливаємо зі шкіряних відер наші багаття, які блищать між скелями, наче діаманти в скриньці, і морди наших коней починають дивитись на захід. І коли нарешті ми сходимо з сідел, жінки білими паруючими животами притискаються до наших потемнілих облич і своє голе і жадібне тіло кидають нам в руки.

3. «Жінки — білі, м’які і мокрі…»

Жінки — білі, м’які і мокрі — поруч з чорним камінням битих доріг рожевими і теплими грудьми та міцними вологими стегнами труться об наші плечі, животи і коліна. І ще довго-довго по тому, як затихає луна наших гордих пісень край спадаючої куряви на шляху, жінки з розкинутими ногами зберігають на собі наші втиснені обриси.

ДАЛЕКЕ

Цикл

1. «Корови ідуть крізь сонце…»

Корови ідуть крізь сонце, і від золотого лева у них — золотаві очі і молоко золоте: Вої в гострих шоломах слухають пісню меду луки тугі на плечах — як вигнуті роги биків Летить джміль наче змій — покотилося теля, мов котигорошок А мальви цвітуть мальовано

2. «Були дерева тужаві…»

Були дерева тужаві а ночі — імлаві була тихою зоря надвечірня: ішли волхви — стали ішли князі — стали і варяги ішли — стали: а сурма сурмить заливається

3. «Садом ідеш струнка…»

Садом ідеш струнка Голоси відпливають і вже тільки човни гострі носи свої спрямували в багрянець неба і сині отари хвиль Ще куряться руїни Трої: радій вродлива — пливе твій князь весь у вогні золотому Ясні дими вдалині

4. «Літо, тепло і літепло…»

Літо, тепло і літепло — скільки вже часу витекло, скільки в зорі, на світанні стято з плеча, на льоту Липень і липам — ліпо, а ліпо ж чи буде, браття, нам на мечах стояти пліч-о-пліч на Дону Скачуть мої куряни — курява, кров і рани — плачуть курви на вежах — скаче мій курський полк Волиться — не зневолиться: там, де туркоче горлиця, через тисячоліття скаче мій курський полк

5. «Яблуні — білі-білі…»

Яблуні — білі-білі білий світ — білий-білий — як ти ідеш полельом, білою ланею, в білім Поволі-полельом павою, ланею — лелія, лелія снігова