— До речі, — знову робить серйозне лице Катька. — Знаєш, що сьогодні учудила ця, твоя?

— Хто моя?

— Хмаринка.

— Знову щось написала?

— Якби-то. Уявляєш, сидимо у приймальні з дівчатами з міністерства, розмовляємо про бабські штучки — косметику, дезодоранти, ну й таке. Коли раптом це твоє божественне створіння відкриває свій гарненький ротик і питає: «А ви що, дезодорантом користуєтеся?» Дівчата так здивовано: «А ти що, ні?». «Ні, — каже воно. — Я миюся». Уявляєш? Ми всі просто сіли, як обісрані. Миється воно! Ми, значить, не миємося, а воно — миється!

Я не одразу збагнув, про що йдеться:

— А якщо й справді миється?

— Та хоч голиться! Думати треба, що говориш. Оце тобі у міністерстві пустять якусь папірчину по великому колу, будеш знати, хто миється, а хто — ні.

— Хай тільки спробують.

— І що, ти з кожною пісюлькою підеш до міністра?

Я згадую, як Віталік днями хвалився, що вищий за Президента, і погоджуюся.

— Ну гаразд, бачу, що шукати у схемі слабкі місця ти вже почала. Перша жертва не викликає сумнівів, але мене більше цікавлять наступні.

— Будуть і наступні. Не переживай. Приїдеш — побачиш. Але почати дозволь з цієї.

— Господи Боже ти мій! — ніяк не можу звикнути до Катьчиної ненажерливості. — Далася тобі ця секретарка.

— Далася, — хижо відповідає Сапула. — Американця з доларами хто до тебе пропустив, га? А в журналі хто писав різну хріновину? Це тобі що, не слабке місце?

Я вдихаю повітря, шукаючи слів у відповідь, і не знаходжу, що сказати. Сапула цілком має рацію. Звісно, з формального боку дівчину треба міняти. І взяти на її місце точно таку — а хіба ж бувають інші? Ця хоч пише без помилок.

Катька не зводить з мене запитальних очей. І я здаюся. Ну що поробиш — не любить вона моїх секретарок.

Президент Росії Володимир Путін вважає, що Росія й Україна в жодному разі не повинні протиставляти себе Заходу, і повинні рухатися шляхом формування Єдиного економічного простору.

Президент Леонід Кучма обіцяє зробити все можливе, щоб врятувати острів Тузла від розмивання, зумовленого побудовою дамби з російського боку. «Все, що треба було зробити на Тузлі — давно зроблено», — сказав глава держави на прес-конференції, відповідаючи на питання, чи погодився Кучма на пропозицію Путіна розмити Тузлу, щоб провести кордон так, як вигідно Росії.

З Військової доктрини України виключено згадку про підготовку країни до повноправного членства в НАТО і Європейському Союзі.

Генеральний прокурор України обіцяє найближчим часом направити до Верховної Ради України подання з тим, щоб парламентарії дали згоду на притягнення лідера опозиційної партії БЮТ Юлії Тимошенко до кримінальної відповідальності.

Президент Росії Володимир Путін запропонував Росії і Україні проводити спільні чемпіонати з футболу і хокею.

Черевань-Боїнг важко відірвав своє вгодоване тіло від злітної смуги. М’яка шкіряна спинка сидіння слухняно піддалася і прийняла мене у свої обійми. Краєм ока побачив, як на сусідньому кріслі скулилася Ірка. Пальці судомно стискають поручні, жили на тонкій шиї здулися, очі заплющені — попри постійні повітряні подорожі, неуникненні при її професії, моя дружина досі боїться літати. Ну а страх, втім, як і будь-який інший дискомфорт, легко захоплює все жіноче єство, перетворюючись на специфічний душевний стан, який чоловіки впізнають за характерним словосполученням «мені погано».

Як і кожен, хто має двадцятирічний досвід сімейного життя, я знав, що до дружини у такі хвилини краще не наближатися, тому про всяк випадок прихилився до стінки салону, таким чином гарантуючи собі спокій на весь час зльоту — аби поспілкуватися зі мною, Ірці так чи інакше довелося б повернутися обличчям до ілюмінатора, а це з її страхом польоту абсолютно виключено.

Спільна подорож не була запланована, однак, почувши, що я збираюся до Москви, дружина раптом вирішила, що її телепередача просто не зможе обійтися без сюжету, знятого в столиці північного сусіда, швидко зібрала групу і всілася в один літак зі мною. Останнім часом вона весь час намагалась упасти мені на хвоста — чи то підозрювала щось, чи то втрапила під вплив кризи середнього віку, коли підсвідомо починаєш перевіряти старі якорі та підшукувати тиху гавань. Пожити з чоловіком в одному номері, поморочити йому голову своїми розмовами — жінки бачать в цьому якийсь невідомий іншим людям кайф.

І от тепер ми разом сиділи в салоні бізнес-класу — відповідно до соціального статусу — ну а телегрупа, тобто редактор, звукач та оператор із дорогою апаратурою, як і годиться простим смертним, тулилися у тісних кріслах хвостового салону. Не скажу, що я такий вже принциповий противник бізнес-класу — літаючи сам, я частенько піддаюся звабі широких сидінь, пледів та улесливих інтонацій стюардес. Але коли летиш компанією, значно затишніше почуваєшся, якщо ділиш «труднощі подорожі» нарівно з колегами. Чи може це я зіпсований піонерським дитинством?

— Скажитє, а можна ето закрить?

— Конєшно. Разрєшитє, я вам помогу?

Я розплющив ліве око і просто перед обличчям побачив звабливе декольте стюардеси. Дівчина тягнулася до ілюмінатора, і я кілька секунд насолоджувався виглядом западинки між пухкеньких грудей, що відкривалася в розрізі форменої блузки. Медсестрички та стюардеси вміють по-особливому нахилятися до клієнтів.

— Спасібо.

— Дякую, — сказав я автоматично чи то перекладаючи за дружиною, чи то й справді дякуючи за невеличкий еротичний сеанс.

Дивна манера: щойно ми сіли до літака, Ірка тут-таки перейшла на російську, хоча з цим цілком можна було почекати до приземлення. Цікаво, у своїх європейських телевояжах вона так само швидко переходить на англійську?

Колись і я, як усі кияни, мотилявся між мовами, намагаючись підлаштуватися під співрозмовників. Аж поки один з них, який звично говорив зі мною російською, тільки-но потелефонувала дружина, перейшов з нею на українську. «То ви україномовний?» — здивувався я. «Так» — «А чому ж ми тоді російською?» — «Не знаю, якось так почали». Ситуація анекдотична — двоє українців розмовляють між собою російською тільки через те, що хтось у компанії першим сказав російське слово. З того часу я припинив постійні філологічні кульбіти. Врешті-решт це моя країна і я маю право розмовляти у ній рідною мовою, яка до того ще й якимось дивом є державною.

Проте мова-мовою, а літак тим часом набрав висоту, ілюмінатор зачинили і мені не залишалося нічого іншого, ніж присунутися до своєї благовірної із запитанням:

— Як ти себе почуваєш?

Дружина капризно зіщулилася:

— Жахливо! Цьому пілоту тільки дрова возити.

Скарги — це наш коронний номер.

— Дєвушка! У вас єсть аспірін?

Стюардеса слухняно кивнула і за хвилину з’явилась із склянкою води та упаковкою з двох великих таблеток.

— Дякую.

Демонструючи чудеса турботи, я прийняв з рук дівчини склянку і заходився розривати неслухняну фольгу блістера. Може, це й справді допоможе?

Дружина сьорбнула шипучий напій і закопилила нижню губу. Як міг лагідно, я погладив її по колінці.

— Ну що ти, як маленька!

— Ти ніколи не думаєш про мене. Тільки про свою кляту роботу.

— Ну, зараз же думаю?

— То це тільки зараз. А раніше?

— І раніше. Просто ти не пам’ятаєш.

— Було б що пам’ятати, — вже майже миролюбно зітхнула моя дружина. Аспірин і справді діяв. — Коли ми з тобою востаннє разом кудись виїздили?