СОЛОВЕЙ

«Хто не вгадає? я? Оце городять небилицю! Щоб не пізнав я Солов’я, Щоб не пізнав сю гарну птицю; Як тілько оком наведу, То і вгадаю, де співака»,- Так дядькові казав небіж, Грицько Підсака. «Ходімо, я тебе до лісу поведу, Усякої там птиці є багато, Та буде сором, пане-брате, Коли б ти Солов’я ізразу не пізнав»,- Грицькові дядько одвічав. І ось вони дойшли до гаю; По гаєві усякий птах літає, Щебече хто, хто свище, хто гуде, Аж округи луна іде.

Н е б і ж

Ось, ось де Соловей! Який червоногрудий! А дметься як, мабуть, великий пан! Уже то неспроста в його такий жупан.

Д я д ь к о

Та годі, годі, Грицьку, буде Ту погань, Снігиря, хвалить! Ся птиця не співа, а як усе щебече, Вона в гурті як-небудь засвистить; А більше, голову похнюпивши між плечі, Насупившись сидить.

Н е б і ж

Так цитьте лишень, ось я зараз угадаю: Я сучий син, коли оце не він! Увесь мов золотий, а крильця чорні має.

Д я д ь к о

Та будеш, Грицьку, сучий син: Се просто Іволга зоветься; Вона із саду в сад літа, То вишні гарно об’їда, То оббива горох, а в співи не вдається.

Н е б і ж

Так ось коли побачив співака! Яка мальована та штучна птиця! Вертиться, джеркотить, по дереву скака - От се то Соловей.

Д я д ь к о

Се навісна Синиця! І довго так небіж дурненький Меж птицями знаходив Солов’я; А Соловей собі сіренький Над ним співав, сховавшись меж гілля.

ХЛОПЦІ

Учора я дививсь, як хлопці Гуляли на толоці: Здається, крам там продавав один, Другі в опуки тощо грали, То в дучку булку заганяли, А далі здумали скакати через тин. Хлоп’ята там були і прості, і письменні, І кожний з них по-своєму скакав: - Один летів як навіжений, Знай, визвіривсь на тин, та біля його й став; А інший, голову, мов той москаль, задравши, Пряменько витягнувсь та й скочив через тин, Та як же врізався об землю, вражий син, Колошу розідравши. А виборного хлопченя Так скаче високо, так здорово літає! «Воно мале зовсім, од чого ж так скакає?» - Собі подумав я Та й придивляться став: аж сеє бісеня Як хоче скочить, то аж в землю присідає Та й присне разом відтіля! Як ні крути, а правди нігде діти: Коли б, як виборного діти, І другі вміли присідать, То, може б, і вони зуміли так скакать.