ДУМА ДРУГАІ О Дністре, знаний проміж лицарями, Порогу руської землі кривавий! Колись давно ми з Струсями-братами [24] Поза тобою здобували слави: Волощину, [25] мов щит, із рук турецьких Ми довго рвали вкупі з поляками, За приводом Серп'яг [26] та Вишневецьких [27] Блукали в полі вовчими слідами, Шуганнєм по світах рівнялись із орлами.
ІІ Тепер ти, Дністре, став гнилим потоком Гидоти всякої, що назбиралась У посварках Заходу із Востоком, І лютостю обох їх провонялась. О Музо! Одверни від неї очі: Нехай ляхи гризуться з русинами, Втікай із їх кубла голодна й боса, Як бігла бідна мати манівцями, Обдерта по тернах, бліда, простоволоса.
ІІІ Обдерта по тернах… Зима упала На голову злиденній за годину. Тепер її й Маруся б не впізнала, Коли б вернулась звідти на Вкраїну, Де «чотирма концями світу» править Той цар, що величають тінню Бога, Той, що й Москву, й ляхву, і німця давить, І Риму гордого втирає рога, Дарма, що королі там товпляться в порога.
IV О серце матірне! Ти б не злякалось І Люцифера [28] у його потузі, Бо в тебе вже нічого не зісталось, Нічого у твоїй важенній тузі… Дивується волошин, стрівши бабу, Як се Дністро перебрела старенька І, сміючись, говорить, буркулабу: [29] «Води їй по коліно: бо п'яненька, Дарма, що зморщилась і зсохлась, як опенька.» -
V «Не смійся, - каже той, перехрестившись, - Се відьма з Лисої гори [30] втікає. Мов середа на п'ятницю скривившись, Дивись, як сльози кулаком втирає. Не зупиняй, нехай її лукавий Несе від нас на Буджаки татарські. Там Кантемир, мовляли, Міч Кривавий [31] Прости нас, Господи, пророк султанський, Сю відьму верне знов до чортової лави.»
VI Глузує буркулаб. Вертавсь додому Зі Львова саме, від попів побожних. Подав на шату Юрові Святому [32] Срібла від земляків, бояр вельможних; Так мислі вже благочестиві в нього На язиці веселому вертілись І гладив живота свого товстого, Жартуючи з очей, що не дивились На Божий світ од сліз і в чорну землю врились.
VII Не дивляться на Божий світ, а знають, Як манівцями втрапить до Царграда, [33] Звідкіль їм зорі-оченята сяють Із обмурованого міцно саду. Високий мур! Вона про нього чула… Хто не чував про нього на Вкраїні? Страшні будинки клятого Стамбула Ввижались матері й малій дитині. Кобзарська пам'ять їх і досі не забула.
VIII
Коли б добитись їй туди живою, Вона б зуміла крізь той мур пробитись… Вона б його розбила головою Жовковського, - аби їй подивитись, Аби заглянути в ті очі-зорі І, не спитавши ні про що, втонути У несказанному блаженстві-морі, І до страшного суду [34] так заснути, І про все горенько, про всю біду забути.
ІХ «Ось-ось вона! Ось, котиться по полю Розумна голова, що рятувала Всю Польщу й Русь! Я під полою Її сховаю, і, як розбивала Вона страшного ката-супостата, Так розіб'ю той мур страшенний нею» О доню, утікай сюди від ката; Сховайся під наміткою моєю, - Я в Київ проведу тебе попід землею.,
X Святі ченці там ходи покопали Аж до самісінького Русалима, [35] Щоб люде від невір туди втікали, Ховались із добутками своїми. Там на Великдень [36] стиха дзвони дзвонять, І люде гомонять, і щось співає. Нема на світі людям оборони, - Сира земля їх од біди ховає, І суду Божого страшного дожидає. вернуться
24
- Очевидно, йдеться про братів Щасного і Юрика Струсів, героїв «Пісні про смерть братів Струсів» (1506). Як зазначає І. Франко, ця пісня не дійшла до нас, і тому він наводить, зокрема, таке свідчення про братів: «Того самого часу (1506) два Струсі, молоді брати і хоробрі войовники, погибли в битві з волохами. Про них іще й досі співають жалібні пісні, що в русинів звуться думами…» Далі І. Франко пише, що у битві «Щасний відразу був убитий, але Юрик бився з волохами доти, доки його кінь постріляний не впав під ним».
вернуться
25
- Волощина - Волоська земля: назва Молдавського князівства в староукраїнських пам'ятках, народнопоетичній творчості та мовній практиці українців у минулому.
вернуться
26
- Серп'яга (Іван Підкова; ?-1578) - один із керівників спільної боротьби українців і молдаван проти турків. У 1577-1578 pp. був молдавським господарем. За наказом Стефана Баторія страчений у Львові.
вернуться
27
- Вишневецькі - український дворянський рід. Найвідоміші з них:1) Дмитро Іванович (?-1563), який у 1554-1555 pp. на острові Мала Хортиця збудував замок, перебував на службі в Росії. У боротьбі за молдавський престол зазнав невдачі і був страчений у Стамбулі. П. Куліш та інші історики саме його вважали Байдою; 2) Ярема (Єремія; 1612-1651) - відзначився у війні 1648-1654 pp. на боці Польщі.
вернуться
28
- Люцифер - назва вранішньої зірки (Венери). В християнській традиції одно із позначень сатани. Воно йде від ветхозавітного пророцтва про загибель Вавілона.
вернуться
29
- Буркулаб - сановник волоський, губернатор і комендант.
вернуться
30
- Лиса гора - історична місцевість на Печерську в Києві, на південний захід від Видубичів. Назва пов'язана із старовинними легендами про шабаші відьом і перевертнів на цій горі.
вернуться
31
- У праці «Отпадение Малороссии от Польши» Куліш пише про нього як ватажка буджацьких татар. Уже після означених автором у поемі історичних подій Кантемир в 1624 р. був розбитий козацькими загонами С. Хмелецького.
вернуться
32
- …Юрові святому… - Георгію Побідоносцю. В християнських і мусульманських переказах це воїн-мученик, з іменем якого пов'язаний мотив драконоборства. Зображується, як правило, на коні. Вступив у битву із змієм-людоїдом і, перемігши його, визволив дівчину.
вернуться
33
- Царград - давньоруська назва міста Константинополя.
вернуться
34
- у християнстві кінець світу, суд Ісуса Христа, який вдруге прийде на землю, над усіма людьми, які коли-небудь жили на світі. Для цього всі люди воскреснуть і дістануть за вироком Христа або вічне блаженство в раю, або вічну кару в пеклі.
вернуться
35
- Русалим (Єрусалим) - місто на півдні Західної Азії, розташоване на р. Кедроні поблизу Мертвого моря. Місце паломництва християн, іудеїв та мусульман. Поблизу Єрусалима на горі Голгофі був розп'ятий Ісус Христос і згодом похований у гробі в скелі.
вернуться
36
- Великдень - одне із головних свят у християнстві, пов'язане із смертю та воскресінням Ісуса Христа.
