ПІСНЯ ДЕСЯТА

ДУМА ПЕРВАІ Далеко від тра­пез­ної па­ла­ти, В яру, проміж мох­на­ти­ми ду­ба­ми, Де го­ло­ву людсько­го не чу­ва­ти, Де ти­хи­ми свя­ти­ми мо­лит­ва­ми, Мов чис­ти­ми нез­ри­ми­ми кри­ла­ми, Душа в чер­то­ги горні возлітає, - Схилившись під ва­жен­ни­ми літа­ми, Анахорет мов­чу­щий про­бу­ває І грішну плоть свою пос­та­ми умерщв­ляє. II Літа вже пе­рей­шли за труд­ну по­ру, Котру Псальмист [103] приз­на­чив на­шим си­лам… «Труд і болізнь» взя­ли над ни­ми го­ру… Ровесники дав­но вже по мо­ги­лам, І вже роз­мо­та­но по мо­то­ви­лам Ту пря­жу, що во­ни по­нап­ря­да­ли; Шумує кров їх по но­вим ба­ри­лам, Нові там зверх­ни­ки по­нас­та­ва­ли, Де між дрібно­тою во­ни ко­лись бу­яли. IІІ Сто двад­цять літ жи­ве чер­нець мов­чу­щий, І звуть йо­го Мов­чальни­ком спа­сен­ним, Та він в своїй мо­литві нев­га­ву­щий: На по­ученнє прибіжа­нам тем­ним, Знай, мим­рить го­ло­сом глу­хим, підзем­ним: «О Гос­по­ди, о Гос­по­ди, по­ми­луй!» - І покріпляє річ зітханнєм рев­ним. Давно ста­рий зійшов би вже в мо­ги­лу, Та сі сло­ва да­ють йо­му жи­ву­щу си­лу. IV Мов чарівник мо­гу­щий чор­ну хма­ру Наодмаш ру­ка­ва­ми роз­ма­ває, Так сей чер­нець свя­тий од Бо­га ка­ру Заслужену в чер­нецтві відхи­ляє, Тим всяк йо­го боїться й по­ва­жає, І навіть сам вельмож­ний Пле­те­нецький Перед Мов­чальни­ком гла­ву схи­ляє І вис­лу­хо­вує оби­чаєм чер­нецьким, Як п'янством той йо­го да сном ко­рить мерт­вецьким. V З ве­ли­ко­го коліна він по­хо­див, Що па­ну­ва­ло по Десні й Су­лою, [104] І рід йо­го па­на­ми вер­хо­во­див, Стягав їх під свій слав­ний стяг до бою, А він дав­но сми­ривсь пе­ред судьбою, Презрів ба­гатст­во й суєту мирськую, Душею в Бозі воз­жа­дав по­кою І проміняв пи­ху і вдасть зем­ную На жизнь мов­чальни­ка і ти­ши­ну свя­тую. VI Судьба ж бу­ла та­ка, що він в по­ході Танця та­тарсько­го пе­ре­ля­кав­ся І, сти­дя­чись ганьби собі в на­роді, Під ря­сою в мо­нас­тирі схо­вав­ся. Тут за чер­нецт­во ду­же цуп­ко взяв­ся, Дарма, що був мо­ло­ди­ком без­ву­сим. Ніхто з йо­го мо­лит­ви не сміявся: Бо се­ред братії в своїм на­вуссі русім В сто­янні був рівен мо­на­хам дов­го­ву­сим. VII Вистоював афонські літургії, Єрусалимські все­ночні без краю І ви­пов­няв усі пос­ти святії По древньому чер­не­чо­му зви­чаю; Найбільше ж тим дос­лу­жу­вав­ся раю, Що знай шеп­тав: «О Гос­по­ди, по­ми­луй» Сим од­га­няв всі по­мис­ли лихії, Сим побіждав ди­яво­ло­ву си­лу І чу­дот­вор­ною зро­бив свою мо­ги­лу. VIII В мо­гилі-бо сто літ уже спа­сав­ся, У ямі, що сам ви­ко­пав ру­ка­ми. Без зас­ту­па в цій праці под­ви­зав­ся: Копав са­ми­ми тільки па­зу­ра­ми І си­ли до­да­вав собі сло­ва­ми: «О Гос­по­ди, по­ми­луй!» - і до­рив­ся До тих пе­чер, що йдуть попід мо­ря­ми В Єру­са­лим, і чу­да спо­до­бив­ся: Бо по­ночі з йо­го мо­ги­ли світ світив­ся. IX Князь Ли­ко він ко­лись у мирі звав­ся: Доводивсь прав­ну­ком Се­ме­ну Ли­ку [105] Що у Ве­ликій церкві спа­ти вклав­ся, [106] Мечем собі здо­був­ши честь ве­ли­ку. Сього лег­ко­ду­ха і не­доріку Господь пре­ви­ще прадіда пос­та­вив, Сподобивши йо­го та­ко­го віку, Яким нем­но­гих пра­вед­них прос­ла­вив І від усіх гріхів за жи­во­та ізба­вив. X Святий под­виж­ник сей не по­яв­ляв­ся На Бо­жий світ уже дав­но з мо­ги­ли. Шептали іно­ки, що вже дав­но скон­чав­ся, Да прис­ту­пить к йо­го мо­щам не сміли, А тільки, ме­лю­чись, кру­гом хо­ди­ли І обо­ня­ли за­пах бла­го­вон­ний. Бо ян­го­ли нез­ри­мо їм ка­ди­ли Там, де по­чив от­шельник бо­го­мольний, За грішну братію мо­лит­вен­ник без­мов­ний. ДУМА ДРУГАІ Де труп зотлів про всіх лю­дей ро­зум­них І мля­ва жизнь в пал­ку пе­ре­ро­ди­лась, Там про ченців, о Гос­поді бе­зум­них, Вона не­бес­ним світом засвіти­лась. Перед при­ро­дою нез­на­ною зми­ри­лась Душа чер­не­ча, в бо­гомільстві сон­на, І в тем­ряві без­донній уто­пи­лась, Як дум­ка кня­зя тьми, в омані чор­на, У вірі безвірна, в за­коні без­за­кон­на. вернуться

103

- Псальмист - Йдеться про царя Давида, якого вважають автором «Псалтиря» або «Книги псалмів» (Старий Заповіт). У той же час ряд псалмів явно пізнішого походження.

вернуться

104

- …по Десні й Супою… - Десна - річка на Україні і в Росії, ліва притока Дніпра. Супій - річка у Київській і Черкаській областях, ліва притока Дніпра.

вернуться

105

- Лико Семен (Симеон) - похований в Успенській церкві Києво-Печерської лаври. Єпітафія йому датована 1621 р., надрукована А. Кальнофойським у його книжці «Feratourgema» (1638).

вернуться

106

- Йдеться про Успенський собор, найвідомішу будівлю Києво-Печерської лаври, її головний храм. Збудований у 1073-1078 pp., реставрований у 1723-1729 pp. Був місцем поховання визначних людей. Знищений в 1941 р.